Спросить
Войти
УДК 930.1(44: 477)»17»
Масовi переселення кримських татар у межi Османсько1 iмперif наприкiнцi XVIII ст. (за свЦченнями французьких сучасникiв)
€вген Луняк
(Нжинський державний утверситет iменi Миколи Гоголя)
Анотащя. У статп розглянуто стан ознайомлення французько! громадськостi з Кримом у XVIII ст. Проаналiзовано причини щкавосп французьких дипломатiв до взаемин мiж Росieю, козацькою Украшою та Кримським ханством. Головним предметом дослщження е масовi переселення кримських татар у межi Османсько!& iмпери наприкшщ XVIII ст. Основну увагу придшено працям таких авторiв як Антуан-Франсуа Леклерк («Фiзична, моральна, цивiльна та полггична iсторiя сучасно! Роси», т. 2, 1785, т. 3, 1794), Жан-Жак Рако де Ре! («Подорож до Криму та до берепв Чорного моря в 1803 р., згщно пам&ятки про комерщю на цьому морi та нотаткам про його головш торпвельш порти. З присвятою його iмператорськiй величностi та королю», 1806), АнтуанЛгнас Антуан де Сен-Жозеф («кторичне есе про комерщю та навтащю на Чорному мор^ або подорож i заходи для встановлення торпвельних i морських зв&язюв мгж портами Чорного та Середземного морiв», 1805), Шарль-Франсуа-Фiлiбер Массон («Секретш спогади про Росiю, а особливо про кшець царювання Катерини II та початок правлшня Павла I. З додаванням картини звича!в С.-Петербурга кшця XVIII ст. що мктять багато анекдотiв, зiбраних у часи перебування там впродовж десяти роюв, про проекти Катерини з приводу свого сина, дивацтвах останнього, вщкинутому весшлю велико! княгиш Олександри iз шведським королем, характери головних дiячiв двору, а особливо Суворова. З додаванням нотаток про виховання знатних вельмож, морат жшок i релМ народу», 1800), Жан-Фiлiпп Гарран де Кулон («Полгтичш нариси про давню та сучасну Польщу, доведенi до и останньо! революци», 1795).
Ключовi слова: Кримське ханство, Укра!на, Роая, запорозькi козаки, дипломатiя, Франц1я.
Як велика европейська держава та один з провщних гравщв свишо! геополижки Францiя впродовж XVIII ст. уважно слщкувала за полiтичними змiнами на сходi Свропи. Особливе занепокоення Версаля виклика-ло невпинне посилення новоутворено! Росшсько! iмперil та поширен-ня Г! впливу на землях, що ратше належали Османськiй iмперil та Речi Посполитiй. Традицiйно Францiя мала у Константинополi та Варшавi потужш дипломатичнi представництва, якi докладно шформували уряд свого короля про вш перипети, що торкалися долi цих i сумiжних з ними
кра!н. Поразки, завданi царськими вшськами Османськiй iмпери в ходi низки росшсько-турецьких вiйн, а також просування росшсько! експанси до Чорного моря, спричиняли велике занепокоення урядiв Людовша XV, а згодом i його наступника Людовiка XVI. Росiйська iмперiя протягом XVIII ст. перетворилася на головного гегемона Схвдно! Свропи, стерши зреш-тою з полгтично! мапи свiту свого давнього конкурента Рiч Посполиту та знач-но послабивши ще одного свого вiковiчного суперника Османську iмперiю.
Основним об&ектом росшських зазiхань з кiнця XVII ст. стали землi Кримського ханства. Версальський двiр, переслiдуючи намiр посилення контролю за полгтичними процесами в ГОвшчному Причорномор&1, вiдкрив у серединi XVIII ст. свое консульство в Криму. Очшьники дипломатичних мiсiй тут Клод-Шарль де Пейссонель (1727-1790) i Франсуа де Тотт (17331793), яю залишили детальнi спогади про свое перебування при ханському двор^ неодноразово висловлювали свою стурбованiсть долею Кримського ханства i передбачали можливе поглинення його територи Росiйською iмперiею [2-5; 12-17; 19-24].
Вiд 1783-го року росшське панування в Криму стало реальшстю. Фран-цузький кторик i полiтик Антуан-Франсуа Леклерк (1757-1816), готуючи в 1785 р. до друку II том свое! «Фiзичноi, морально!, цивiльноi та полгтично! гётори сучасно! Роси», був змушений включити до свого видання матерiал про Крим. Вим iнформацiя, яку вш подав у книзi, вже була дещо застарiлою, адже цiлковито стосувалася Криму ще ханських чайв. Серед найбшьших кримських мiст Леклерк згадуе Бахчисарай, Старий Крим, Акмечеть, Перекоп, Свпаторто, !нкерман, Балаклаву, Судак, Кафу-Феодойю, Керч, Gнiкале, Арабат [9, р. 453-465].
Названий автор чудово розушв слабкiсть свого роздшу про Крим, а також неповноту та застарЫсть фактичних даних про нове володшня Роси. Саме тому Леклерк, готуючи III том «ФЬично!, морально!, цившьно! та полiтичноi гётори сучасно! Росй» наприкiнцi 1780-х - на початку 1790-х роюв, придшив велику увагу новим публшащям i свiдченням про цей пiвострiв i його мешканщв. У новому виданнi, опублiкованому в 1794 р., бачимо висвилення найсвiжiшоi iнформацii про карколомнi змiни у кримських реатях.
Пишучи роздiл про Крим, Леклерк використовував сввдчення низки су-часних йому авторiв, серед яких у першу чергу Йоганн-Ерiх Тунманн (17461778), шведський кторик, Карл Iванович (Карл-Людвiг) Габлiц (1752-1821), росшський природознавець, дослiдник Криму, шмець за походженням, Георг-Август фон Брейтенбаух (1731-1817), ще один шмецький науковець. В якост додаткових джерел шформаци Леклерком були використанi твори австршського iсторика й дипломата Ншолауса-Ернста (Мiклоша-Ерно) Клеемана (1736-1801), англшського природознавця Йоганна-Рейнгольда Форстера (1729-1798) та свого земляка-бюлога П&ера-Марi-Огюста Бруссоне (1761-1807), на яких вш посилаеться в опии Криму [10, р. 218-229].
Значну увагу в своему опий твострова Леклерк придшяе долi кримських татар i великих змiн, якi принесло з собою в життя цього народу росшське па-нування. Автор зазначае, що велика кiлькiсть татар змушена була залишити свою кторичну батькiвщину й шукати кращо! долi на землях, пiдконтрольних Високiй Порт1 Повiдомляючи про масову емiграцiю татарського населення з Криму, Леклерк завершуе свiй опис статистичними даними про кшьюсть татар у регiонi i !&хне сучасне соцiально-економiчне та полиичне становище. Автор не приховуе свого ствчутливого ставлення до кримцiв, життя яких значно попршилося через утиски та свавшля з боку ново! адмшстраци. Для пiдтвердження цих ошв вiн наводить повiдомлення анонiмного автора, iм&я якого вiн не знае чи не хоче розкривати, про сильне збезлюднення кримських земель i примусове заселення !х росiянами [10, р. 227-229; див. додаток].
Свщчення про ктотне зменшення чисельностi кримських татар на пiвостровi внаслiдок приеднання його до Роси бачимо й у пращ ще одного французького сучасника барона Жана-Жака Рако де Ре! (1780-1810) «Подорож до Криму та на береги Чорного моря в 1803 р.», опублшованш в Парижi у 1806 р. Подаючи довщку про кшьккний сощальний, нацiональний i конфесiйний стан населення Криму на 1793 р., французь-кий емкар зауважуе, що росшське управлшня негативно вiдбилося на демографiчнiй ситуаци в Криму, населення якого перед цим сягало май-же твмшьйона душ. Однак через масове полишення кримськими татарами свое! батьювщини населення пiвострова скоротилося до 157 133 ойб. При цьому де Ре! зазначае постiйно зростаюче число християн у Криму, питому вагу серед яких складало украГ&нське козацтво, що пiсля завершен-ня росшсько-турецько! вiйни 1787-1791 рр. отримало дозвш проживати в регiонi. За даними де Ре!, лише чорноморський козацький корпус складав тут 5 803 чоловша, являючи собою тодi один з найголовнiших компонентiв християнського населення Криму [18, р. 192-210].
Як видно з шформаци, позначенш на титульнш сторiнцi книги де РеГ&, !! автор був аудитором Державно! ради Франци та суассонським супрефек-том. Очевидно, саме тому його цшавили, перед усiм, економiчнi можливостi пiвденних провiнцiй Роси та перспективи розвитку франко-росiйських торгiвельних вщносин. До свое! детально! розповiдi про подорож до Криму де Ре! додав також «Мемуар про комерщю на Чорному моро> та «Нотатки про головнi торгiвельнi порти Чорного моря», де анатзуеться господарсь-кий i торгiвельний потенцiал таких портових мкт як Одеса, МиколаГв, Херсон, Кафа, Козлов-Гезлев, Таганрог, !хнш с^мкий розвиток вiд моменту заснування до сьогодення. Значну увагу придшено також розбудовi Севастополя [18, р. 192-210].
Цшаво, що, розповщаючи про свою подорож до Криму, де Ре! поввдомляе
про свое знайомство з козаками, котрi слугували йому в якосп провiдникiв i дуже допомагали в степу, вщшукуючи воду для коней. Барон мимохщь згадуе про свою бейду з одним з цих козаюв, котрий нещодавно повернув-ся з французького полону, до якого потрапив в Гтали. Вочевидь, саме там цей чоловш трохи вивчив французьку, настшьки, щоб розмовляти нею з де Ре! [18, р. 35-36].
Доречно буде згадати, що мирна присуттсть укра!нського козацтва в межах Кримського ханства з початку XVIII ст. стала вже традицшною. Так, саме на ханських землях перебувала Запорозька Оч в 1709-1734 рр. У 17401760-х рр. сучасниками вщзначаеться постшна торгiвельна присуттсть укра!нських козакiв в Криму, а також значний розвиток чумацького про-мислу, основним товаром якого була кримська йль. Пiсля лiквiдацii Сiчi Катериною II в 1775 р. значна частина запорожщв перейшла в османське тдданство, заснувавши так звану Задунайську Сiч. Немало козакiв осшо й у Криму. Негоцiант, дипломат i засновник французького торгiвельного представництва в Xерсонi Антуан-Iгнас Антуан де Сен-Жозеф, який в 1781 р. був гостем у кримського хана Шагш-Прея, згадував, що «козацька гвардiя» складала особисту охорону цього правителя [6, р. 17-21].
Варто зауважити, що Антуан де Сен-Жозеф згодом вщгравав значну роль у полгтищ Французько! iмперii й у 1805-1813 рр. був мером Марселя, а через свою дружину МарьРоз Кларi був спорвднений з домом Бонапарта (молодша сестра Марi-Роз Кларi - Дезiре - була спочатку нареченою Наполеона Бонапарта, а згодом стала дружиною його маршала Бернадота та королевою Швецй. Ще одна сестра - Жюлi - вийшла замiж за Жозефа Бонапарта й була деякий час королевою !спанй) [1, с. 440].
Колошзаторсью новацй Росii в Криму, як iстотно погiршили становище кримських татар, дозволили уряду Катерини II розгорнути активне економiчне освоення твшчного узбережжя Чорного моря, що в першу чер-гу було пов&язане з iм&ям фаворита царицi й вщомого державного дiяча - Григорiя Олександровича Потьомкiна. На новоприеднаних до iмперii землях касувалися традицiйнi порядки й встановлювався новий лад [7, р. 358-376].
Землi кримських татар, що значною мiрою спорожнши тсля приеднання Криму до Росi!, освоювалися переселенцями з внутрiшнiх регiонiв iмперii, а також частково запрошеними сюди вихщцями з середземноморських кра!н - греками, гталшцями, французами тощо. Зважаючи на традицшну укра!нську присутнiсть в Криму, тут осшо багато козацьких родин. Певною мiрою цей процес стимулювала та обставина, що iмперський уряд активно вщбирав козацькi землi у маетностях колишнiх Вольностей Вшська Запо-розького й передавав !х сво!м офiцерам i чиновникам. Це змушувало насе-лення з Середнього Подншров&я мiгрувати до безлюдних або малолюдних
теретв Швтчного Причорномор&я. Певною мiрою переселення укра!нських козаюв до Криму заохочувалося й царським урядом. Так, французький дипломат Шарль-Франсуа-ФЫбер Массон (1762-1807), який довгий час проживав у Росй й був близький до царського двору, згадував, що тсля завершення вшни з турками Катерина II, «цариця-фшософ», почала масове переселення колишнiх запорожщв всупереч !хньому бажанню на Кубань i в Крим, де в малопридатних i незручних для проживання умовах, козаки мали стати живим бар&ером проти розлючених горщв i кочовикiв [11, р. 103-107].
Кидаеться в вiчi, що лшвщащя традицiйного козацького устрою в Укра!ш та приеднання Криму до Росй стали взаемопов&язаними подiями й вщбулися практично одночасно. Те, що кримсью татари можуть об&еднатися з укра!нськими козаками для виступу спiльним фронтом проти росшського самодержавства, котре невпинно та послiдовно нищило !хт традицiйнi порядки, у Gвропi здавалося рiччю цшком можливою. Принаймнi, ввд часiв Богдана Xмельницького союз козаюв i кримцв не виглядав чимось неймовiрним. Один з ввдомих полпичних дкч]в кiнця XVIII - початку XIX ст. Жан-ФЫпп Гарран де Кулон (1748-1816) у 1795 р. висловлював тверде переконання, що «кра!на козаюв» вщродиться, й передршав близьку появу нового Пугачова, який змшить лад у Росii, визволивши народ з кайдашв тиранii. Для тдтвердження свого пророцтва вiдносно козакiв вш наводив аналогiю з населенням середньовiчноi Iспанii, котре з часом змогло вигна-ти завойовникiв-маврiв зi свое! землк «Але природа набагато могутшша завдяки вiдтворенню та свободi, тж тиранм та завойовники, котрi несуть тшьки рабство й смерть. Купка гопв, загнаних до пр Астурii, утвори-ла вiйсько, яке вигнало маврiв з усiх провшцш Iспанii. Дух незалежностi таемно блукае мiж розрiзненими ордами козакiв i навiть помiж нещасних залишкiв козаюв Укра!ни. Мабуть недалекою е та мить, коли, об&еднавшися з татарами Криму чи Кубаш, тд проводом нового Пугачова, вони зм^ть обличчя Росй, i ця крагна [йдеться про «кра!ну козакiв» - Укра!ну - С. Л.], поневолена в рiзнi часи свое! iсторi!, не зазнаватиме бшьше найменшого безчестя, перебуваючи безперервно у кайданах» [8, р. 151-154].
Вим, як вiдомо, пророцтво Гаррана де Кулона так i не здшснилося.
Таким чином, тдсумовуючи вищевикладене, можна зробити висно-вок, що французький полгтикум у другш половинi XVIII ст. дуже уваж-но слiдкував за поглиненням Швтчного Причорномор&я Росiйською iмперiею. Багато французiв, що виконували рiзноманiтнi вiйськовi, дипломатичш чи торгiвельнi мiсii, були свщками цього процесу й за-лишили сво! спогади про нього. Французький уряд, що традицшно мав значш представництва в Османськiй iмперii та Кримському ханствi й був не на жарт стурбований просуванням росшсько! експансй до чорноморсь-кого узбережжя, ствчутливо ставився до лiквiдацii державносп кримських татар i вимушено! мнрацп значно! частини цього народу на земл^ пiдконтрольнi турецьким властям. 1ноземними сучасниками була зали-шена низка свщчень про те, що тсля переселення мiсцевого населення з Криму ïxm землi займалися людьми з внутрштх регiонiв Росiйськоï iмперiï й, зокрема, представниками украïнського козацтва, яке саме ставало об&ектом утисюв з боку царизму й зазнавало значних мкрацшних процесiв. Отже, наприкшщ XVIII - на початку Х1Х ст. на територiï ко-лишнього Кримського ханства вiдбувалися iстотнi демографiчнi змiни, що полягали у значному зменшент чисельностi кримських татар i мусульман взагалi та великому притоку украшщв, росян та iнших народiв, переважно християнського вiросповiдання, який вим не перекривав чисельних втрат, що 1&х зазнали цi землi внаслщок масовог& мiграцiï кримськотатарського населення до османських володшь.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
Додаток
Переклад з працi: Le Clerc [dit], Clerc N.-G., Leclerc A.-F. Histoire physique, morale, civile et politique de la Russie Moderne. - P.: Chez Maradan, Libraire, II an de la République (1794). - T. 3. - VIII+424 p.
Таблиця, у якш наведено кшьшсть мурз, мулл, рядових татар та ¡нших мешканщв, що проживали в Тавршськш провшцп в 1786 р., а також номад1в-кочовик1в на р1чц1 Ея
Р. 218.
jm8 HISTOIRE DE RUSSIE.
Etat de la Population de la Province de Tauride en 1786",
IIabitans
Districts. mourzas. moollas. Tatars. de Total.
toutis espèces.
Semfiropol... 234 баб 9778 2652 1З290
Eupatoria.... 37 785о 644 8942
Levkopo)..... 52 378 9563 & 1699 11620
Fanagoriia... У» п 248 У» 248
Dné^rovsk... x> 8 77З 2234 3oi5
Pérekop...... 20 449 9749 176 10З94
Melitopol.... y> и » » M
. 1 343 1872 З7961 74°5 47581
Nomades établis sur la rivière d&Eia................... 406
Total... .................................. 51649 1
Коментар автора, щодо чисельносп та стану кримських татар
Р. 218. - С тдстави гадати, що цей стан, опублшований канцелярieю князя Потьомкiна (Potioumkin), перебшьшений, щонайменше, вдвiчi.
Р. 219. - Реляци, якi мають бiльшу довiру, подають число татар, KOTpi ще залишаються в Криму, в 20 000 чол., а про кшькшть pосiян та iноземцiв, що тут ости, говорять, як про незначну.
Переселення татар продовжуеться, незважаючи на застороги уряду. Той спочатку погодився з повною свободою залишити цю крашу. Тодi татари почали вшжджати у такiй кшькосп, що вiн незабаром змушений був заборонити вшзд без паспортiв, навть для комерцiйноi дiяльностi. Сьогоднi таю паспорти видають тiльки тим, хто мае досить велику власшсть, яка гарантуе !хне повернення та покрие збитки, якщо вони не повернуться. Отже, таким чином, тшьки татари-власники великих садiв на пiвденному узбережжi отримують цi паспорти, оскшьки i&xm володiння мають найвищу цiннiсть, тому саме щ областi найбiльше знелюдшються. Можна приписати цю емiграцiю особливш прив&язаностi, яку мешканцi цього берегу завжди мали до турюв, а також греюв, мову яких вони майже вй знали. До того ж, в них вщзначають бшьшу схильнiсть до свободи, нiж у татар внутршньо! областi й степу. Вщмшшсть, яку можна побачити в i&xmx рисах та !хньому характер^ вказуе на i&x походження1. Тшьки татари, яю не мають майже тчого, не можуть залишити свою батьювщину.
Мурзи живуть вже на манеру ройян, п&ють вино, мають стшьщ замiсть подушок, зухвало ведуть себе в мечетях i показують шоземцям, яю ix навчають, доказ презирства до
Р. 220. - власно! ретги. Той, хто знае релтйш приписи магометан, може розсудити за цими фактами, якою мiрою мурзи i&x зневажили. Таке нехтування принципами занапащае саму нацiю.
Татари складають два класи мешканцiв (о^м рабiв): мурзи чи знать i рядовi татари. Число перших сягае десь 300 чол. Вони походять з трьох фамшш або родiв. Рщ Ширин (Shérings), гiлкою якого були Пре!, котрi правили до завоювання, розмiщений у Карасубазарi та в околицях поблизу гори Ширин. Саме тут вони збираються в часи потрясшь та коли змщують своi&x xанiв. Два iншиx роди - це Манжури (Manjours), яю мешкають поблизу Керчi, та Мангути (Mangouttes), що живуть навколо Козлова [тобто Свпатори - С. Л.]. Ц мурзи дуже втратили свое значення пiсля того, як Крим перетворився на росшську провiнцiю. Вони не мають шших переваг перед простими татарами, о^м xiба що бшьш просторих володiнь. Проте щ землi стали для них непотрiбнi через нестачу рук для 1хньо! обробки. Однак вони складають стан знап, а, оскiльки Крим зазнав перетворень за зразком шших губернш, вони отримають змогу мати власш зiбрання та сво!х депутатiв, обиратимуть ^6í суддiв i предводителiв.
Татарам дозволено споввдувати свою релiгiю та слщувати власним законам. Для вщправлення ретги в кожному мiстi е кадшескер (un Kadilesker), пiдпорядкований муфтто, який перебувае в Карасубазарi.
Мулли повиннi в селах вщправляти культ i учити в школ1 Для цив1льних функцiй у кожному окрузi е каймакам, який розглядае разом з кшькома старiйшинами судовi та громадськi справи.
Р. 221. - Росшський комендант, яким е один з нижчих полкових офiцерiв, може втручатися в розгляд цих справ, виконання яких повтстю залежить вщ нього. Вш затверджуе чи призупиняе постанови каймакама i ввдправляе свiй рапорт губернатору, якому тдпорядковано всi важливi справи. Один зi старiйшин виконуе на селi и ж функцй, що й каймакам в окруз1 Вiн е також своерщним мировим суддею.
Каймакам повинен збирати нащональш вiйська, якi намагалися утворити в Криму. Каймакам Козлова мав показати князю Потьомкшу 500 вершниюв, котрi вже були набрат в його окрузi й повинт були зiбратися у мить про!зду цього князя. Вiдомо, що Сахiб-Гiрей набрав незадовго до завоювання корпус з близько 3 000 татар, яким було видано ушформу, та з яких вш намагався створити постшну гвардто. Новi вiйськовi загони будуть формуватися головним чином з решток цього вшська. Цi татари самi попросилися на службу. Бшьша частина з них надае перевагу дiяльностi на вiйськовiй нивi, шж осiлим роботам з землеробства чи ремюництва.
У Криму, як i в iнших губернiях, iснуе управлшня фiнансами, однак i досi тут дуже велию витрати та доволi слабкi надходження. Князь Потьомкiн впродовж довгого часу займаеться встановленням податку. Вш зрозушв, що подушна подать тут не тдшде, бо може спричинити ви!зд всiх татар. Губернатор Каховський2 запропонував встановити збiр по три копшки з десятини. Князь Потьомкш не прийняв цей проект, який мк принести суми досить
Р. 222. - значт. Йому, зрештою, сподобалася iдея встановлення десятини з продукцй. Доходи, якi корона отримуе з Криму на сьогодтшнш момент, полягають у продажу солi та горшки.
Вщкупна цiна за не! складае 50 000 рублiв, однак споживачами е тшьки полки та кшька мурз. Татари не мають жодно! звички вжитку цього спиртного напою [в оригiналi - лшеру - С. Л.]. Тому дана галузь доходiв не поповнюеться з ще! кра!ни. Тож можна сподiватися тiльки на с1ль. Вона вщдавалася на вiдкуп за 30 000 рублiв при останнiх ханах, i вiдкупщики отримували тут величезнi бариш1 Сахiб-Гiрей передав й в оренду за 150 000 у рощ, що передував завоюванню. Вона приносить сьогодт 200 000 рублiв i могла б давати ще бшьше, якби ця галузь економiки краще керувалася.
Татари не сплачували за сшь в першi роки, яю слiдували за завоюванням. Вони могли брати в озерах !! стшьки, ск1льки потребували для власного вжитку. !снував тiльки податок на вивiз солi. Той, хто перевозив !! через
Перекоп, сплачував 10 pублiв за вiз, а за експорт !! морем - 30 копшок. Зараз вона продаеться по 14 копшок за мipку, що складаеться з двох з половиною пудiв. За це й платять 30 копiйок при вивоз1 В 1785 р. польськi купщ прибули, щоб завантажитися сiллю, в Козлов на грецькому судш, яке вони придбали. Вони перевезли !! до гирла Дшстра, де перевантажили на барки, що тднялися далi вгору по piчцi. Невiдомо наскшьки ця операцм була успiшною, але, здаеться, що Польська Укра!на,
Р. 223. - Подшля та ш. продовжуватимуть забезпечувати себе сiллю з Молдави та Валахи, де вони можуть купувати !! за дешевшу щну.
Сiль, яка постачаеться через Перекоп, розходиться в Катеринославськш, Малоросшськш, Чеpнiгiвськiй, Могилiвськiй та iн. губернмх. Барки, якi приходять з цих земель на шдприемства князя Потьомкша та привозять необхiднi товари для морського будiвництва в Хеpсонi, завантажуються сiллю на зворотньому шляху й продають ii в pоздpiб з великими прибутками. Сшь, що експортуеться через Козлов, продаеться в Бессараби та навiть в Константинополi. Та, що вивозиться через Кафу, поширюеться в Анатоли. В обмш на не! тут отримують мщь, яку поим перетворюють на гоивку. 1снуе проект будiвництва поряд 1з озерами складiв, де можна було б збер^ати достатню кiлькiсть солi, щоб брати звщти, коли погода заважае отримати гарний збip. Ii отримують дуже мало, коли випадае дощове лгто. Кpисталiзацiя вiдбуваеться тiльки за спекотно! та сухо! погоди. Вона припиняеться на початку вересня. Вс крупинки солi тодi змиваються в глиб озер, де й розчиняються.
Розроблено також проекти обкопати озера ровом, щоб завадити !х сполученню з пркною водою. Ц двi операци е однаково необхiдними. Досить дивно, що цим не намагаються якнайскорше зайнятися, бо сiль е майже единим продуктом Криму.
Кpiм солi, ця пpовiнцiя виробляе вовну чорних i сipих ягнят, що е досить вишуканою. Вироби з сап&яну тут дуже гарт, але низько! якосп. На Перекот роблять сукно з доволi гарно!, тепло!, тжно! тканини, але занадто вузько!. I! виробляють з додаванням верблюжо! шеpстi. Можна було б 1з легкiстю його вдосконалити й отримати гарт прибутки.
Р. 224. - Риболовля могла б приносити достаток, але татари не занадто нею займаються або ж використовують ii тшьки заради власного вжитку. Мсье Габлщ3 говорить у своему опий Криму про жирну глину, яку називають кил (Kill) або кафе-кил (Kafe-Kill). Прибуток вщ не! обмежуеться лише тим, що отримуеться в Константинопол^ де його купують для використання при купанш. Один натуралкт, який вивчав цю глину, знайшов
у нш всi властивостi сукновально! глини з Англii. Вiдомо, що англшсью полотнянi вироби своею перевагою завдячують саме !й i що !! експорт суворо заборонено. В Роси про цiннiсть цiеi глини не ввдають. Територiю, звiдки !! отримують, можна взяти в оренду лише за 15 000 рублiв. Можна було б спробувати використовувати цю глину на наших французьких мануфактурах, ^ якщо справа матиме устх, закршити за собою володшня цими кар&ерами в орендному договора
Два роки тому в Криму створили плантаци токайського винограду. З дозволу iмператора сюди на три роки прибули винороби з Угорщини. Вони посадили 30 000 виноградних лоз у чотирьох виноградниках: один у Судаку, другий - в мктечку Есю-Крим, третш - по берегах Бурульчи4 (ВоигоиНеИа), а четвертий поряд iз Зуею (Zoм/a). Вони обрали твденно-схiдне розташування та грунт, змшаний з великим червоним гравiем. Ймовiрно, цi плантацii матимуть устх.
Вина з Судака е единими з кримських, яю мають достатньо приемний смак. 1хтм недолшом е те, що вони низько! якостi, не можуть зберiгатися довгий час i перевозитися в транспорта Однак все це не варто списувати на ктмат, а лише на поганий вибiр грунту та розташування. Ц виноградники посаджено в долит у жирному групп, що посилюе шкоду завдяки вологосп.
Тут також починають займатися шовковими культурами. Князь
Р. 225. - Потьомкш уклав угоду з гталшцем графом Пальмою про утворення велико! шовковично! плантацii. Той повинен був через десять роюв повернути грошi, видат авансом цим князем, у розмiрi 4 000 рублiв. До цього князь додав двадцять селянських родин, вивезених зi сво1&х землеволодiнь. Через п&ять роюв вiн дав йому двадцять шших родин i з поточного часу призначив зарплатню в 1 200 рублiв. Крiм цього заходу, здшсненого князем Потьомкiним за власний кошт, вш також привiз з Анатолii багато зародкiв шовковичних черв&яюв, яких роздав татарам. Велике число диких шовковиць, що знаходяться в Криму, у його твдениш частит, цшком достатне для перших спроб. Вони якомога краще тдходять для цього. Щоб посприяти розвитку дано! культури, князь Потьомкiн придбав за досить високу щну в 1785 р. той обмаль шовку, вироблений мкцевими мешканцями. Цей зайб створив певний ефект, багато татар, яким !хня природна байдужiсть заважала зайнятися цим видом виробництва, здаеться, зайнялися цим сьогодт. Росiя могла б досягти того, що обходилася би без iноземного шовку, котрий зараз складае для не! суттеву статтю видаткiв. Окрiм шовкових виробiв, якi вона завозить з Туреччини, а ще бшьше з 1тали, вона купуе !х також у Перси у кшькост 6 000 пущв, з розрахунку вiд 80 до 150 рублiв за пуд. Ця цша повинна ще зрости, зважаючи на остант заворушення в Перси. Свш шовк вирощують в Астрахат й, навiть, мають
певний устх. У Царицинському окруз^ який займають 5 000 державних селян, юнують ще бiльшi успiхи. Однак саме тут, у Криму, грунт i ктмат найкраще придатнi для цього важливого виду виробництва.
Також тут е потужтша вигода, яка проявляе устх в уйх цих нововведеннях, - це змши населення. Щоб компенсувати тi втрати, яких Крим постшно зазнае через згаданi переселення;
Р. 226. - уряд опублшував кшька рiзних указiв, спрямованих на те, щоб защкавити iноземцiв оселятися в цьому кра!, а також у Херсот. Запропонованi переваги спочатку привабили кшька сотень ггалшських родин, яю, однак, не знайшли нiчого, ^м зубожiння, там, де вони прагнули знайти фортуну. Бшьша !х частина загинула чи розйялася. 600 албанщв оселилися в Балаклавi. Вони зараз несуть тут вшськову службу, охороняючи береги, займаючись торгiвлею та землеробством. Для того, щоб залюднити Крим, князь Потьомкш часто погоджуеться дати увшьнення солдатам для перетворення !х на колонiв, завдаючи збиткiв шшим провiнцiям i сеньйорам, якi змушет замiняти !х новими рекрутами. Ц увiльненi солдати, якi стали вшьними, утворюють чотири маленьких мiстечка, з яких два знаходяться поблизу Кафи й ЕскьКрима, трете - на Бурульч^ а четверте - неподалш вщ Карасубазара.
Князь Потьомкiн наказуе також навчати на головних державних фабриках солдатських дггей, яких поим вщправляють до Херсона та Криму, коли вони е вже досить навчет. Вш роздае безкоштовно землi росiянам, якi !х бажають, i не ставить жодних iнших вимог, о^м привезення сюди певного числа селян. Однак одним з найкращих засобiв, який вiн уявляе собi для створення процвiтання цього нещодавно завойованого краю, це намагання привабити сюди розкольниюв. Якщо вони оселяться в Криму, то швидко доведуть цю приеднану землю до найвищого ступеня розквiту.
Р. 227. - Ми гадаемо, було б доречно завершити цей опис Тавриди наступним повщомленням, яке було нам надклане:
«Не залишилося жодного мешканця на Таманському остров^ де проживало 30 000 чол. Частина Криму, яка найменше зазнала знелюднення, це Керченський пiвострiв. Однак у цен^ краши, в Карасубазарi, Акмечетi, Бахчисара! i т. д., переселення е дуже значним, оскшьки саме тут мешкали найголовнiшi сiмейства, а також родини, як найбiльше втратили вiд цього завоювання. Також саме тут скупчено росшсью вiйська, мiлiтарний деспотизм яких виявився занадто тяжким для татар. Лише один полк розташовано на Керченському твостров1
Встановлено, що не залишилося й 30 000 татар у Криму, й, що вони продовжують емкрувати щодня. Тi, яких можна ще тут побачити, мали перед завоюванням визначне становище, але сьогодт вони зазнають асимшяци та змшення з громадою i е повтстю зневаженими.
Тут добре можна спостершати за станами населення, якi беруть участь в управлшш, роздутими завдяки мурзам та шшим татарським начальникам, котрим кортшо поставити собi в заслугу утримання на мкщ якомога бшьшого числа мешканцiв. В добу тдкорення за татарами було збережено !хню релiгiю, iхнiй звичай щодо поводження з жшками та iхнi закони. Стосовно першого - вони залишаються вшьними. Стосовно другого - можна думати, що багаточисельш вшська, розмщеш помiж татар, вже зiпсували поводження жшок та довели до краю ревнощi чоловiкiв. У даному випадку татарин, який не може помститися, залишае свою батьювщину. Стосовно третього положення - якщо !м i залишено право судитися за сво!ми законами, то знищено здшснення цього прившею, оскiльки
Р. 228. - в кожному мкп е каймакам, який судить сво!х землякiв, але е i росiйський комендант, який тдтверджуе чи змiнюе на свш розсуд цi присуди. Якщо справа е важливою, вш складае рапорт своему начальнику, а той - губернатору. Не треба думати, що щ роййсью коменданти, поставлен в кожному мкт для нагляду за законшстю, е цивiльними суддями, яю хоч трохи розумiються на законах, це армшсью офiцери з нижчих чишв. Тiльки Кафа, як найбшьш заселене та найбiльше торгiвельне мкто, мае пiдполковника в якостi коменданта. Iншi мiста мають хiба що каттатв або лейтенантiв. Щоправда, такий порядок е тшьки тимчасовим, в очжуванш суддiв, якi мають прийти з Петербурга, бо великий принцип приведення до едност поширився й на Крим, де пропонуеться встановити управлшня подiбне до шших губернш Росii. Однак навiщо множити суди в тих мкцях, де немае майже шяких судових справ, i фiнансовi установи там, де кнують тiльки видатки й немае жодних прибутюв? Як би там не було, я дуже сумшваюся, що татари почуватимуться краще за нових суддiв, майже таких самих неуюв, як i офiцери, якi сьогодш !х замiняють. Вони стануть для ще! кра!ни новими утискувачами. Князь Потьомкш, який хотiв би привести !! до процвiтання за будь-яку щну, сподiваеться переселити до не! 15 000 вiрменських родин. Мет неввдомий секрет цього князя у знаходженш одним махом 15 000 таких родин, яю пiдкоряться його наказам. Невеличке число шоземщв, яких вш сюди привабив, загинуло ввд злиднiв i розбiглося вiд незадоволення. Князь Потьомкш може мати тшьки один найбшьш надшний ресурс для залюднення цих пустинь - це той, який вже почав набувати свого вжитку й полягае
Р. 229. - у наданш увшьнення вщ служби солдатам, яю перебувають шд його керiвництвом, щоб перетворити !х на колонiв. Цей зайб е невичерпним у руках урядовця, що керуе вiйськовими справами й мае загалом вй вшська тд сво!м началом. Цей зайб дуже обурюе знать, яка постачае рекрупв i
з нетертнням спостеркае за згубними наслiдками такого зловживання владою».
Рос1я утримуе в Криму близько 25 000 чол.
Читач^ як забажають дiзнатися глибше про античну та середньовiчну географiю Криму, можуть переглянути «1сторичт та географiчнi спостереження» мсье де Пейссонеля, вже цитовану працю, а також «1сторто вiдкриттiв i мандрiвок, здiйснених на твтч» мсье Й. Р. Форстера5. Маемо також подякувати мсье Бруссоне6, який збагатив нашу мову в цьому твор1
Сведения об авторе: Евгений Николаевич Луняк - доктор исторических наук, профессор кафедры истории Украины и политологии Нежинского государственного университета имени Николая Гоголя (16602, ул. Крапивянского, 2, г. Нежин, Черниговская область, Украина); lunyak@ua.fm.
Массовые переселения крымских татар в пределы Османской империи в конце XVIII в. (по свидетельствам французских современников)
Евгений Луняк
(Нежинский государственный университет имени Николая Гоголя)
Аннотация. В статье рассмотрено состояние ознакомления французской общественности с Крымом в XVIII в. Проанализированы причины интереса французских дипломатов к взаимоотношениям между Россией, казацкой Украиной и Крымским ханством. Главным предметом исследования являются массовые переселения крымских татар в пределы Османской империи в конце XVIII в. Основное внимание уделено работам таких авторов как Антуан-Франсуа Леклерк («Физическая, моральная, гражданская и политическая история современной России», т. 2, 1785, т. 3, 1794), Жан-Жак Рако де Реи («Путешествие в Крым и на берега Черного моря в 1803 г., согласно памятке о коммерции на этом море и заметкам о его главных торговых портах. С посвящением его императорскому величеству и королю», 1806), Антуан-Игнас Антуан де Сен-Жозеф («Историческое эссе о коммерции и н
