Спросить
Войти
УДК 911.52
Карпець Ю. М.
Роль тектон/ки та геолог&чноi будови у ф&зико-географ&чному подш1 Волинсько/ височини
Львiвський нацюнальний уыверситет iMeHi 1вана Франка, м. Львiв
Анотаця. У публ/кащ!& висв/&тлено питання ф/&зико-географ/&чного подлу Волинсько¡& височини. Виявлена роль тектон1ки i геолог1чно( будови в ¡¡& горизонтальнй структурi. Вперше видлено Галицько-Волинську, Буго-Стирську, Стиро-Горинську ф/&зико-географ/&чнi п1добласт1 та Гощанський ландшафт на р/&внi з ними. Виявлена пряма залежнсть мж тектон1кою та геолог1чною будовою i ф/&зико-географ/&чним районуванням
Ключщвi слова: Волинська височина, ф/&зико-географ/&чне районування, тектонка та геолог/&чна будова, ф/&зико-географ/&чна п1добласть, ландшафт, кристал1чний фундамент.
Питання ф1зико-географ1чного районування ВолинськоТ височини ц1кавить ф1зико-географ1в ще з початку XX ст., а вир1шення цього фундаментального питання «проливае св1тло» на ТТ внутр1шню оргашзацш, мюце серед шших морфоструктурних геокомплекс1в та сприяе розумшню 1ерарх1Т та шших взаемозалежностей м1ж ТТ структурними елементами. Правильно здшснене ф1зико-географ1чне районування ВолинськоТ височини дозволяе виявити внутр1шню-орган1зац1ю, 1ерархи, взаемозалежност1 м1ж ТТ структурними елементами, що важливо для ефективного територ1ального планування господарювання.
Природничо-географ1чне вивчення ВолинськоТ височини здшснювали як галузев1 дослщники географ|чних компонент1в, так i ф1зико-географи. Геолог1чн1 зн1мання у масштаб! 1:200000 велися Льв1вською геолог1чною та Льв1всько-Волинською геологорозв1дувальною експедиц1ями з метою вивчення геологи домезозойських, мезозойських, четвертинних вщклад1в i г1дрогеолог1чних особливостей ще у 1950-т1, 1960-т1 роки [1, 6, 7, 23]. Тектошка розглядалася у працях Гофштейна И. Д. [8], БистревськоТ С.С. [2], Пал1енко В. П. [18] та у зв1тах геолог1чних в1домств. У книз1 «Тектонические закономерности в орографии и речной сети Русской равнины» [4] Геренчук К. I. фунтовно проанал1зував вплив тектошки на рельеф СхщноевропейськоТ р1внини i вказав на ч1тку взаемозалежн1сть м1ж ними. «Карта гипсометрии подошвы плитных комплексов Юго-Запада СРСР» за редакц1ею Крилова Н.А. (1988) вщображае рельеф поверхн1 кристал1чного фундаменту i мережу встановлених глибинних розлом1в, як1, переважно, в1дображен1 у рельеф! денноТ поверхн1. Черваньов I. Г. працював над проблемою структурного рельефу басейну р. Стир (1968) [24]. 1зоппси та розривш порушення поверхн1 фундаменту переведен! у векторний формат для подальшого Тх анал1зу у Г1С-програм1 MapInfo. Детальну шформацш про стратиграф1ю лесопод1бних суглинк1в, викопн1 ^рунти, зледен1ння та його наслщки можна знайти у працях Тутковського I. П. [22 ти ш.] та Богуцького А. Б. [3 та ш].
У ф1зико-географ1чному аспект! Волинська височина вивчена значно слабше. У книз! Геренчука К. I. "Природно-географ!чний под!л Льв!вського та Подтьського економ!чних район!в" [21] уперше представлене ф!зико-географ!чне районування ВолинськоТ височини на р1вн1 ф!зико-географ!чних район!в. Пзшше воно доопрацьоване Климовичем П. В. [16] i ув1йшло у книги пщ редакц1ею Геренчука К.1. «Природа ВолинськоТ область [19] та «Природа РовенськоТ область [20]. Карпцем Ю.М. ведеться дослщження геокомплекс1в ВолинськоТ височини на р1вн1 урочищ, м1сцевостей i ландшафт1в [11 - 15]. В ход1 досл1дження виокремлено нов1 Нововолинський, Литовезький, Павл1вський, Брансько-Берестецький, Здолбушвський i уточнен! меж1 Сокальського, Тартак1вського, Луцького, Луцько-Р1вненського, Повчанського, М1зоцького та Гощанського ландшафт1в, як1 були видтеш ран1ше Климовичем П. В. [16], здшснена Тх класиф1кац1я [15]. В ход1 подальшого вивчення у межах украТнськоТ частини досл1джуваноТ ф1зико-географ1чноТ обласп вид1лено Луцько-Р1вненську, Буго-Стирську та Галицько-Волинську природн1 п1добласт1, а Гощанський ф1зико-географ1чний район виокремлюеться на р1вн1 з ними (рис. 1).
Наше дослщження базуеться на головних теоретичних засадах класичного ландшафтознавства, якими визначено критерп видтення одиниць ф1зико-географ1чного
районування, де ландшафт i вищi за рангом геокомплекси вважаються морфоструктурними [5, 9, 10].
Фiзико-географiчна область ВолинськоТ височини сформована на основi валоподiбного субширотного пiдняття, яке виражене як у поверхн крейди, так i у рельeфi денноТ поверхнi i простягаеться вiд меридiональноТ долини р. Корчик до меж1 з Розточчям, що на територп Польщi. У межах УкраТни з пiвдня, пiвночi та сходу вона височiе над прилеглими природними областями (вщповщно Малим, Волинським та Житомирським Полюсями) на 20 - 100 м у рiзних мюцях.
Тiло ВолинськоТ височини як геокомплексу рангу «фiзико-географiчна область» складене верхньокрейдовими, палеоген-неогеновими i четвертинними вщкладами. У нижнiй частинi в деяких мюцях у нього входять палеозойськ та, на крайньому сход^ архейсько-протерозойськ кристалiчнi (долина р. Корчик) та осадовi породи.
Рельеф, глибина залягання та розбитють порушеннями кристалiчного фундаменту та потужнiсть осадового чохла визначають прояв глибинних геоструктур i дислокацiй у морфологiчнiй структурi ВолинськоТ височини.
Фiзико-географiчний подiл ми здшснювали на основi прояву тектонiчноТ будови у рельефi денноТ поверхнi та морфолопчнш структурi дослiджуваного геокомплексу.
Кристалiчний фундамент у межах ВолинськоТ височини розбитий на Захщний схил УкраТнського кристалiчного щита i Львiвський палеозойський прогин. Найбтьш занурена частина Львiвського палеозойського прогину називаеться Галицько-Волинською западиною.
У межах територп ВолинськоТ височини кристалiчний фундамент занурюеться зi сходу на захщ пiд осадовi породи вщ менше 50 м до понад 6000 м (рис. 2) та у мюцях глибинних розломiв переломлюеться зi змiною показникiв нахилу його поверхн (Крылов, 1988).
У межах ВолинськоТ височини видтяеться система субширотних, субмеридiональних i дiагональних розломiв, якими пронизан кристалiчний фундамент та осадовий чохол, у тому чи^ i тiло однойменноТ фiзико-географiчноТ областi. До субширотних, якi е домiнуючими, належать ^вычний (Володимир-Волинський) та система йому паралельних лшшних порушень, якi, пронизуючи височину уздовж, визначають ТТ твычну та пiвденну межi, а також границ багатьох ландшафтiв.
До субмеридюнальних порушень належать Шепетiвський, що мiж Волинською височиною i УкраТнським кристалiчним щитом, Рiвненський, Радехiвський (схiдна межа Львiвського палеозойського прогину), та Тм паралельнi. Вони е причиною виникнення меридюнальних меж ландшафтiв та пщобластей.
До пiвнiчно-схiдних розломiв належать Витонезький, Локачинський, Луцький, Сущано-Пержанський та шш^ а до пiвнiчно-захiдних - Волинський, Нововолинський, Хмельницький та Тм паралельнк
Вс видiленi пiдобластi та ландшафти - це результат тектошки i геолопчноТ будови ВолинськоТ височини. У бтьшосп з них домшуе субширотне видовження.
Усi ландшафти (фiзико-географiчнi райони) ВолинськоТ височини пiдпорядкованi до фiзико-географiчних пiдобластей, окрiм Гощанського.
Вш розташований на крайньому сходi ВолинськоТ височини мiж рр. Корчик i Горинь. Гощанський ландшафт великий за площею (1557 км2 - близько 15% дослщжуваноТ територп), i единий, що займае всю ширину ВолинськоТ височини, яка становить, у цьому мющ 34 - 38 км, сформований на основi площинноТ морфоструктури, що належить до схщноТ прикрайовоТ зони Захщного схилу УкраТнського кристалiчного щита i пiддаеться прямому впливу прилеглого УкраТнського кристалiчного щита. Це надае йому найбтьшоТ геодинамiчноТ стабтьносп серед iнших геокомплексiв височини. Гощанський фiзико-географiчний район вiдмiнний вщ iнших безпосереднiм заляганням на кристалiчному фундаментi, що посприяло його платоподiбностi з переважаючими абсолютними висотами - 200 - 260 м. Вш належить до платоподiбного виду широколистянолюового типу ландшафтiв ВолинськоТ височини.
Глибина кристалiчного фундаменту збiльшуеться на захщ вщ 10 до понад 100 м, а нахили його поверхн дуже малi i збiльшуються зi сходу на захiд вiд 0,75 до понад 10 м/км.
На захщ вщ Гощанського ландшафту вся Волинська височина сильно в^зняеться високим розчленуванням рельефу та морфолопчноТ структури ландшаф^в. Це зумовлено, у першу чергу, бтьшою густотою дислокацш i розривiв у крихких породах потужного осадового чохла порiвняно з кристалiчним фундаментом.
Рис. 1. Карта фнзико-географнчного районування ВолинськоТ височини.
Рис. 2. Ппсометричний профть Волинсько&&& височини та поверхш кристалiчного фундаменту по лжи А - Б, побудований у середовищi MapInfo 10, за допомогою модуля Vertical Mapper 2.5.
Стиpо-Гоpинcька ф1зико-геофаф1чна пiдоблаcть pозташована м1ж меpидiональними вiдpiзками долин Стиpy та Гоpинi i об&eднye ландшафти гоpбогipного (Повчанский та Miзоцький), хвиляcто piвнинно-гоpбогipного ^ць^^вненский) та улоговинно-гоpбогipного (Здолбyнiвcький) вид1в шиpоколиcтянолicового типу. Кpиcталiчний фyндамент занypюeтьcя на зах1д п1д оcадовi поpоди на глибину в1д 200 до понад 1000 м. Нахил його повеpхнi змiнюeтьcя в1д 15 до 35 м/км. Тто згадуваного геокомпле^у залягае на повеpхнi палеозойcьких в1дклад1в, яка pозташована на глибинах 50 - 100 м i бтьше, як1 у долинах Гоpинi, веpхiв&ях 1кви та Уcтя виходять пщ четвеpтиннi в1дклади.
У п1вденн1й частит Стиpо-Гоpинcькоï пiдоблаcтi pозташована гоpбогipна фяда, cкладена найвищими ландшафтами Волинcькоï вишчини: Miзоцький, Повчанcький.
Miзоцький ландшафт площею 601 км2 видовжений з заходу на cхiд на 56 км. Завдяки бpонюючомy гоpизонтy вапняк1в, що у веpхнiй неогеновоï товщ1 шд четвеpтинними леcами, його межиpiччя мають вигляд «столових rïp». В1н е найвищим за cеpеднiми абcолютними винтами i единий на Волинcькiй виздчиш, у якому д1лянки з показниками 260 - 300 м займаю 35%, а з винтами понад 300 м над p. м. - 18% вщ його загально&&& площк Mакcимальнi в1дм1тки у його швшчно-захщнш чаcтинi cягають 345 м i е меншими поpiвняно з Повчанским ландшафтом.
Miзоцька моpфоcтpyктypа з швноч1 та п1вдня обpиваeтьcя тектошчними ycтyпами шиpотного пpоcтягання виcотою близько 100 м вщповщно до пpилеглих улоговинних piвнин Здолбyнiвcького ландшафту та ф1зико-геофаф1чно&&& облаcтi Mалого Полiccя. Схщш та зах1дн1 меж1 ïï теж тектошчш i пpиypоченi до долин Гоpинi та 1кви. У цетральнш чаcтинi опиcyваний ландшафт ycкладнени Хмельницьким та Сyщано-Пеpжанcьким pозломами.
Повчанcький ландшафт площею 927 км2 виступае «ядpом» гоpбогipноï гpяди. Оcновою Повчанcькоï моpфоcтpyктypи е куполопод1бне п1дняття у вщкладах cилypy, девону i веpхньоï фейди, опиcане Гофштейном И. Д. у звт Дyбнiвcькоï геологозйомочно& паpтiï Львiвcькоï екcпедицiï за 1959 - 1960 pp., яке надае &й фугопод1бно&&& фоpми. У межах Повчанcького ландшафту знаходитьcя найвища точка Волинcькоï ви^чини г. Хохлиця (поблизу c. Яблушвка) з в1дм1ткою 360 м над p. м. Найвищ1 межиpiччя окладеш веpхньокpейдовими, неогеновими та четвеpтинними вщкладами, cконцентpованi поблизу центpальноï чаcтини опиcyваного ландшафту, з pадiальною ciткою ypочищ долин тимчаcових поток1в.
П1вн1чну частину Стиpо-Гоpинcькоï фiзико-геогpафiчноï пiдоблаcтi в1д Crnpy до Гоpинi займае найб1льший за площею (2 466 км2) Лyцько-Рiвненcький ландшафт довжиною близько 75 км, а шиpиною 30 км. Вш хаpактеpизyeтьcя поеднанням pиc хвилясто-piвнинного та гоpбогipного вид1в, а ^ме: наявнicтю у моpфологiчнiй cтpyктypi мюцевостей неогеново-четвеpтинних глиниcто-вапняково-пiщано-леcових оcтанцiв та ^або-pозчленованих леcових хвиляcтих piвнин.
У pельeфi ландшафту повеpхнi з аб^лютними в1дм1тками 230 - 260 м i бтьше займають понад 25 % його площ1 та пеpеважно пpиypоченi до мicцевоcте неогеново-четвеpтинних оcтанцiв, а з виcотами 200 - 230 м - понад 47 %, пpиypочених до мюцевостей ле^вих хвиляcто-piвнинних межиpiч.
Д1агональн1 Сyщано-Пеpжанcький, Хмельницький, меpидiональний Рiвненcький та &м паpалельнi ypочища ycкладнюють моpфологiчнy CTpy^ypy Лyцько-Рiвненcького ландшафту. На п1вденному заход1 опиcyваного пpиpодного pайонy pозташований великий останець (cc. Пpивiльне, Hовоcелiвка), пpоcтягання якого п1вн1чно-зах1дне, тобто уздовж зони Хмельницького pозломy.
Под1бна cитyацiя хаpактеpна i для Здолбyнiвcького оcтанцю, що на cхiд в1д м. Р1вне, де дом1нуе пiвнiчно-cхiдне пpоcтягання вододтьних та долинних ypочищ, що вщповщае Сyщано-Пеpжанcькомy pозломy. Mеpидiональнi вiдpiзки мюцевостей заплав pp. Гоpинь, Уcтя та Стубла yзгоджyютьcя 1з напpямком Рiвненcького та йому паpалельних pозломiв.
Miж гоpбогipними та хвиляcто-piвнинно-гоpбогipним ландшафтами у межах Стиpо-Гоpинcькоï пiдоблаcтi pозташований Золбyнiвcький фiзико-геогpафiчний pайон i е единим пpедcтавником yлоговинно-гоpбогipного виду. Вш видовжений в1д Гоpинi до 1кви на 50 км, загальна площа якого - 422 км2.
Здолбуыв^кий ландшафт залягае на повеpхнi палеозойских в1дклад1в. Його т1ло cкладаeтьcя з cеноманcьких меpгелiв, пicкiв та п1а<овик1в, тypонcькоï пиcaльноï кpейди, неогенових глин, пююв та вапняк1в, четвеpтинних алюв1альних та водно-льодовикових пicкiв та cymc^, делюв1альних та леcоподiбних cyглинкiв.
Рельеф описуваного природного району долинно-меж^чний, складений з терас та заплав i межирiч, сформованих на основi залишш сарматськоТ рiвнини. У цьому ландшафт найбiльшi площi займають долиннi поверхн з висотами менше 195 - 230 м -близько 69 %, з яких понад 35% - з рiвнями 200 - 220 м. Висок поверхнi (230 - 300 м) займають у понад два рази менше (30 %) територп Здолбуывського природного району.
Захщыше вiд Стиру розташована Буго-Стирська фiзико-географiчна пiдобласть, яка простягаеться до меридюнальних вiдрiзкiв долин рр. Захщного Бугу (поблизу м. Сокаль) та Луги (поблизу смт lваничi та с. Стець). Нахил кристалiчного фундаменту пщ нею збiльшуеться з 35 до понад 40 м / км, його глибина становить 1000 - 3200 м.
Хоч у центральнш частит видтеноТ нами Буго-СтирськоТ фiзико-географiчноТ пщобласп проходить Радехiвський меридюнальний розлом, який вiддiляе Захiдний схил УкраТнського кристалiчного щита вiд Львiвського палеозойського прогину, та це не вщображаеться у ТТ горизонтальнiй структурк У центральнiй частинi нами видтеного мiж Лугою та Стиром Луцького ландшафту проходить меридюнальний Радехiвський розлом, проте це зовам не вплинуло на його цтюнють.
Отже, згадана фiзико-географiчна область включае ландшафти хвилясто^внинного (Луцький, Тартакiвський) та горбогiрного (Брансько-Берестецького) видiв широколистянолiсового i улоговинного виду (Павлiвський ) полiського типу.
Луцький ландшафт площею 1910 км2 розташований у пiвнiчнiй частинi ВолинськоТ височини, е схщною ланкою Торчинського пасма ВолинськоТ височини i займае всю ширину Буго-СтирськоТ фiзико-географiчноТ пiдобластi на 70 - 75 км.
Вш володiе дуже розгалуженою системою урочищ вододтьних гряд, долин рiчок та тимчасових потош, уступiв. Це пов&язано зi складнiшою тетонiчною будовою. У його межах на ландшафтному рисунку вщображеш розломи широтного, меридюнального, швычно-захщного та пiвнiчно-схiдного простягання. Проте найбтьший вплив мають широтнi та меридюнальы розломи, якi формують ортогональну систему мюцевостей заплав Луги та ТТ приток i урочищ вододiлiв, схилiв та долин тимчасових потокiв. Неотектошчш рухи накладають свiй остаточний вщбиток на рельеф i структуру Луцького фiзико-географiчного району, пiднiмаючи окремi вододтьш дiлянки до абсолютних вiдмiток висот у понад 270 м. У ньому виражен деяк площиннi морфоструктури, зокрема, Локачинська, яка розташована в зон впливу Радехiвського та Локачинського розломiв i характеризуеться найвищими (до 288 м над р. м.) вододтьними поверхнями Головного европейського вододту.
Поверхн з найвищими висотами (260 - 280 м) займають лише трохи бтьше 1% територп описуваного ландшафту. Найпоширеышими у Луцькому природному район е дiлянки з абсолютними висотами 200 - 220 м - 40% та 230 - 260 м - понад 25% його площк
Бтьшють межирiчних дтянок складена лесоподiбними суглинками. Пiд лесами часто залягають водно-льодовиковi гравiйнi тски, якi при перетенi головного европейського вододту мюцями виходять на денну поверхню (с. ОзерцО. В урочищах денудацшних схилiв, особливо, ЛокачинськоТ морфоструктури, пщ фунт часто виходить верхньокрейдова поверхня.
Брансько-Берестецький ландшафт площею 221 км2 розташований у швденно-схщнш частит Буго-СтирськоТ фiзико-географiчноТ пiдобластi i е найменшим серед горбопрного виду. Вш е захiдним продовженням горбогiрноТ гряди з Стиро-ГоринськоТ пiдобластi, третiм найвищим ландшафтом ВолинськоТ височини та витягнутий з заходу на схщ вщ с. Брани до м. Берестечко на 30 км. Основою його е морфоструктурне крейдове пщняття.
Найвищi вододтьы поверхы розташованi у захщнш частинi згадуваного ландшафту, у зош впливу Радехiвського розлому з максимальними абсолютними вщм^ками 292 м. Порiвняно з iншими горбогiрними ландшафтами у Брансько-Берестецькому ландшафтi вiдсутнi поверхнi з вщм^ками понад 300 м. Поверхш з абсолютними висотами понад 260 м займають 7,5 %, 230 - 260 м - понад 40%, а третину територп згадуваного ландшафту становлять поверхы з висотами 200 - 230 м.
Подiбно до Повчаснького Брансько-Берестецький фiзико-географiчний район мае радiальну систему урочищ долин тимчасових потош, яю вщходять вщ центральноТ субширотноТ вододiльноТ осi.
Тарташський ландшафт площею 839 км2 розташований у швденнш частинi ВолинськоТ височини i е крайньою схiдною ланкою Сокальського пасма. Вiн витягнутий з заходу на схщ на 53 км, а найбтьша його ширина становить 22 км.
Територiя ландшафту пронизана рiчковими долинами (Спаавки та Липи) широтного та швычно-захщного простягання, що узгоджуються з широтним домiнуючим простяганням розривних порушень ВолинськоТ височини та Волинським скидо-насувом твшчно-захiдного напрямку. У цьому ландшафт бiльше половини територп займають поверхн з вiдмiтками 220 - 230 м над р. м., а з найвищими висотами 260 - 268 м - близько 1 %.
Бтьшють територп Тартакiвського природного району займають мюцевосп межирiч, складених лесоподiбними суглинками пiдстеленими верхньокрейдовими мергелями та, мюцями, четвертинними водно-льодовиковими та льодовиковими вщкладами.
У центральнiй частин Буго-СтирськоТ фiзико-географiчноТ пiдобластi, мiж Сокальською i Торчинською грядами розташований Павлiвський ландшафт улоговинного виду алювiально-льодовиково-еолово-рiвнинного пщвиду полiського типу площею 308 км2. Вш видовжений з заходу на схщ на 40 км I е крайньою схщною ланкою мiжгрядовоТ Замосцько-Грубешiвсько-ПавлiвськоТ улоговини, а ширина його становить - 5 - 10 км.
Бтьшють територп (близько 60 %) Павлiвського ландшафту займають поверхн з абсолютними висотами менше 200 м, з вщм^ками 200 - 220 м - 34,4 %.
Павлiвська улоговинна морфоструктура е наслщком вiдставання вiд швидшого пщымання прилеглих ЛуцькоТ i ТарташськоТ. Поверхня описуваного ландшафту опускаеться на захщ уступом (наслiдок Волинського скиду) до улоговини Литовезького алювiального природного району.
На захщ вщ меридюнальних вiдрiзкiв долин Захiдного Бугу та Луги, а також тектошчного уступу швычно-захщного простягання Павлiвського ландшафту, кристалiчний фундамент рiзко занурюеться на глибину вщ 3200 до понад 6000 м з нахилом понад 130 м/км та входить у найбтьш занурену, в осадовий чохол, частину Львiвського палеозойського прогину, яка називаеться Галицько-Волинською западиною. Ця геоструктура яскраво вщбиваеться на фiзико-географiчнiй диференцiацiТ дослщжуваноТ природноТ областi i дае нам пщстави видiлити Галицько-Волисньку фiзико-географiчну область, до якоТ входять Нововолинський, Литовезький та Сокальський ландшафти.
Описувана природна пщобласть продовжуеться далi на захщ на територш Польщi.
Нововолинський та Сокальський ландшафти належать до хвилясто^внинного виду широколистянолюового типу i е частинами вщповщно ТорчинськоТ та СокальськоТ гряд. Мiж ними розташований Литовезький фiзико-географiчний район улоговинного виду алювiально-рiвнинного пiдвиду полiського типу i е частиною Замосцько-Грубешiвсько-ПавлiвськоТ улоговини.
Нововолинський ландшафт площею 501км2 розташований у крайнш швычно-захщнш украТнськiй частинi ВолинськоТ височини. Вш е морфоструктурою, яка е частиною ТорчинськоТ гряди у межирiччi рр. Захщний Буг та Луги.
Бтьшють його територп складена лесовими межирiччями з широкими вододтьними поверхнями, плавними пологими та спадистими схилами та балковими системами. Пщ лесоподiбними вщкладами трапляються валуни, галька, гравш кристалiчних порiд принесенi окським зледеншням.
Абсолютнi висоти у ландшафт коливаються вiд 185 до 245 м.
Майже 40 % цього ландшафту займають поверхн з абсолютними висотами 200 - 220 м, а понад 20 % його площi геокомплекси з висотами 220 - 230 м.
Сокальський ландшафт, який у межах УкраТни мае площу 311 км2, розташований у крайнш швденно-захщнш частит ВолинськоТ височини та на заходi Сокальського пасма i продовжуеться на територш Польщк
Тектошчна будова ландшафту добре вщображаеться у рельефi паралельними глибокими долинами та вододтьними поверхнями широтного простягання зi слабким загальним нахилом на швденний схщ. Вщхилення вщ широтного напрямку зумовлено зонами Забузького скиду, Белз-Милятинських та Белз-Кулишських насувiв, а долина р. Варенжанка вщображае меридюнальш тектошчы порушення.
Максимальнi висоти (270 м) Сокальського ландшафту приурочен до урочищ вододтьних поверхонь, що на швычному сходi вiд с.Перемисловичi, а найнижчi (190 м) -до мюцевостей заплав Захiдного Бугу i Варенжанки.
Близько 40 % площi цього фiзико-географiчного району займають поверхы урочищ з абсолютними висотами 200 - 220 м, а з вщм^ками 220 - 230 м - понад п&яту його частину.
Бтьшють територп Сокальського ландшафту представлена мюцевостями межирiч, складених лесоподiбними суглинками пщстеленими мореною окського льодовика.
Литовезький ландшафт, який на украТнськш територп займае площу 188 км , шириною близько 15 км сформований на основi площинноТ морфоструктури, у межах ЛитовезькоТ брахиклшал^ вираженоТ у кам&яновуплних вiдкладах, Галицько-ВолинськоТ западини, мiж зонами Волинського скиду та Забузького насуву.
Морфолопчна структура Литовезького ландшафту повнiстю складена мюцевостями долини Захiдного Бугу: заплавами та першою, другою й третьою шщаними надзаплавними терасами.
Описуваний природний район найнижчий на Волинськш височинi. Мiнiмальнi висоти приурочен до урiзу р.Захiдний Буг i становлять менше180 м, а максимальн ж приуроченi до вододтьних поверхонь третьоТ надзаплавноТ тераси i сягають 220 м. Литовезький ландшафт единий, поверхн якого з абсолютними висотами менше 195 м займають площу понад 60 % його територп.
Нововолинський, Сокальський та Литовезький ландшафти в загальному е нижчими вщ схщних Луцького, Тарташського i Павлiвського i узгоджуеться зi значним зануренням кристалiчного фундаменту Галицько-ВолинськоТ западини, що пщ ними.
Таким чином, домiнуючi тектонiчнi процеси i геолопчна будова е прямими причинами цшюносп, внутрiшнього подiлу та розвитку фiзико-географiчноТ областi ВолинськоТ височини. Цi чинники е домшуючими i Тх не можна не враховувати при подальших фундаментальних та прикладних дослщженнях обраного геокомплексу.
Лтература
- Пiдручник. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2003 - 479 с.
Аннотация. Ю.Н. Карпец Роль тектоники и геологического строения в физико-географическом разделении Волынской возвышенности. В публикации выложен вопрос физико-географического районирования Волынской возвышенности. Показана роль тектоники и геологического строения в ее горизонтальной структуре. Впервые выделено Галицко-Волынскую, Буго-Стырскую, Стыро-Горынскую физико-географические подобласти и Гощанский ландшафт на уровне с ими. Показана прямая зависимость между тектоникой, геологическим строением и физико-географическим районированием
Abstract. Yu. M. Karpets The role of tectonics and geological structure in the physical and geographical separation of Volyn Upland. The publication highlights the issue of natural geographical regionalization Volyn Upland, the role of tectonics and geological structure in its horizontal structure. First isolated Galicia-Volyn, Buh-Styr, Stir-Horyn natural geographic subregions and Goshchansky landscape level with them. The direct relationship between tectonics and geological structure and natural geographic zone.
Поступила в редакцю 15.01.2013
