ВОПРОС ИЗУЧЕНИЯ СРЕДНЕВЕКОВОЙ ИСТОРИИ КРЫМА В НАУЧНОМ НАСЛЕДИИ РОССИЙСКОГО ОБЩЕСТВА ПО ИЗУЧЕНИЮ КРЫМА (1922-1932 ГГ.)

Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «История». Том 21 (60). 2008 г. № 1. С. 124-132.

УДК 94(477.75)"192/193":061.12

ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВИЧНО1 1СТОР11 КРИМУ У НАУКОВ1Й СПАДЩИН1 РОСШСЬКОГО ТОВАРИСТВА З ВИВЧЕННЯ КРИМУ (1922-1932 рр.)

Севастьянов О. В. Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского, Симферополь, Украина

На основании анализа опубликованных исследований членов Российского общества по изучению Крыма освещается ход и методология рассмотрения отдельных аспектов истории Крыма периода средневековья в советской исторической науке 20-х гг. ХХ в. Представляется историографическая оценка вклада ряда ученых (А. С. Башкиров, У. А. Боданинский, И. Н. Бороздин, Б. Н.

Засыпкин) в развитие исторических крымоведческих штудий.

Росшське товариство з вивчення Криму (РТВК) - громадська наукова оргашзащя, яка об&еднувала в сво!х лавах представниюв ел^и радянсько! науки 20-тих рр. ХХ ст., широк кола державних посадовщв, науково!, творчо! штел^енци регионального рiвня та краeзнавцiв-ентузiастiв. Створене на хвилi буму краезнавчих дослщжень [1], товариство спромоглося штегрувати у свое! дiяльностi традици дорадянсько! науки та новi методологiчнi принципи радянсько! науки, що проходила етап становлення.

Дiяльнiсть Росшського товариства з вивчення Криму в 1922-1925 рр. становить перший етап в юторп дослщницько! та популяризаторсько! роботи ще! авторитетно! кримознавчо! органiзацi!. Його можна охарактеризувати як перюд становлення та розвитку керiвних та низових структур товариства: Правлiння, Московського осередку, репонально! ланки вiддiлень в Ленiнградi i Криму, Гурзуфсько! науково! та Карадазько! екскурсiонно! баз. За три роки були сформульоваш основнi завдання i форми роботи товариства, яю полягали в найбiльш широкому вивченш потенцiалу регiону та розповсюдженнi результат цих наукових студiй. До сшвпращ були заохоченi представники радянсько! науково! ел^и Москви та Ленiнграду -О. С. Башкиров, Г. А. Бонч-Осмоловський, I. М. Бороздш, Б. Ф. Добринш, М. I. Кузнецов, М. М. Кншович, Б. О. Куфтш, А. П. Пiнкевич, М. О. Семашко, М. I. Тезяков та шш^ в регюнах навколо вщдшень РТВК була згуртована наукова

громадсьюсть (У. А. Боданшський, К. Е. Грiневич, А. I. Маркевич, Ю. Ю. Март^ Л. О. Мойсеев, О. I. Полканов, В. Й. Фшоненко, П. Я. Чепурша та iншi), краезнавщ-erny3iacTH, педагоги, представники влади тощо. Була налагоджена конструктивна спiвпраця с контролюючими органами - Головнаукой Наркомосвiти та НКВС РРФСР, до складу керiвних оргашв Товариства yвiйшли спiвробiтники Представництва кримсько! автономи при ВЦВК РРФСР та оргашв влади Кримсько1 АСРР.

Основш форми дiяльностi РТВК носили як масовий (пyблiчнi виступи, повiдомлення, вечори, концерти), так й дослщницький (збiр колекцiй та матерiалiв, пiдготовка публшацш по рiзноманiтним науковим проблемам, стацюнарш роботи на базах оргашзацп та вшзш експедици) характер.

Товариство к 1925 року постало як незалежний центр з дослщжень питань ютори, археологи, етнографп, географи, геологи, економши, курортологи та музейно! справи твострова. Логiчним завершенням процесу становлення товариства стало заснування власного наукового часопису «Крым» i розробка нового проекту статуту оргашзацп. Журнал «Крым» став зв&язуючою ланкою мiж кримськими вщдшеннями та столичним центром оргашзацп, друкований орган дав можливють публшацн дослщжень, передyсiм членiв РТВК з Криму. Проект статуту, розроблений при плщнш сшвпращ з вiддiленнями товариства наприкшщ 1925 року, визначив новi прюритети в оргашзацп роботи, висунув на провщш позицп фшп РТВК, як становились ключовою ланкою дiяльностi вие1 оргашзацп надалi [3].

Друга половина 20-х рр. XX столотя стала найбшьш продуктивним етапом в дiяльностi Росiйського товариства з вивчення Криму. Восени 1925 року в оргашзацп почалось широке обговорення проекту нового статуту РТВК, передбачавшого перенесення основних розпорядчих фyнкцiй в впровадження регiональних вiддiлень. Результатом дискусп стало скликання першого з&1зду РТВК 16-18 кв^ня 1927 року в ^мферополк був прийнятий новий текст статуту, змшений статус оргашзацп - вона отримала всесоюзну реестрацiю та змшила назву на Товариство з вивчення Криму (ТВК). Все це зробило можливим для РТВК/ТВК приступити до бшьш продуктивного виконання сформульованих при заснуванш цiлей та задач.

Ключовою темою в дослщженнях окремих членiв та РТВК/ТВК було вивчення та висв^лення iсторичного минулого Криму. В цьому контекст здiйснювалась робота юторико-археолопчно1 та етнографiчноl секцiй товариства, яка була створена при заснуванш оргашзацп.

Оригшальш археолопчш дослiдження в Криму проводились членами РТВК/ТВК на всьому протязi юнування товариства. Була сформована спецiалiзацiя iнтересiв вчених: найдавшше минуле людства по залишкам матерiальноl культури кам&яного вiкy вивчали науковий сшвроб^ник Державного Руського музею (м. Леншград), антрополог та етнограф, член правлшня Ленiнградського вiддiлення РТВК/ТВК, професор Глiб Анатолiйович Бонч-Осмоловський та археолог, доцент Першого Московського державного ушверситету, член Правлшня РТВК/ТВК Борис Сергшович Жуков, середньовiчнi пам&ятники Судака стали предметом публшацш вченого секретаря Державного юторичного музею у Москвi, члена Правлшня РТВК/ТВК Миколи Дмитровича Протасова. Найбшьш масштабними в цьому

напрямку стали пращ директора розкопок та музею в Севастополе професора, члена правлшня Леншградського вщдшення РТВК/ТВК Костянтина Едуардовича Гршевича, розгорнувшого комплекснi археологiчнi розкопки на територи античного й середньовiчного городища Херсонес Тавршський в Севастополi та директора Керченського юторико-археолопчного музею îm. О. С. Пушкiна Юлiя Юлшовича Марти на античних та варварських поселеннях Керченського швострова. Розкопки та висновки, сформульоваш за результатами цих дослщжень, зроблеш членами товариства у 1925-1929 рр., заклали тдвалини системних вiдомчих археологiчних студiй за державно! шдтримки в Криму у майбутньому.

Загалом, протягом 1925-1929 рр., в перюд активноï дослiдницькоï та масовоï роботи РТВК/ТВК, був створений основний масив оригшальних наукових праць, присвячених вивченню археологи та етнографи Криму, зайнявший пдне мiсце в iсторiï вiтчизняноï iсторичноï науки.

В 1929-1931 рр. на rai загальноï кризи в краезнавчому русi СРСР сталося згортання дiяльностi РТВК/ТВК як в центральних установах, так и в регюнальних вщдшеннях. Був зупинений випуск журналу «Крым», не вдалося налагодити видання «Бюллетеня» ТВК в Омферополь В 1932 рощ РТВК/ТВК було змушено увшти в сформоване владою Кримське обласне бюро краезнавства. В 1934-1935 рр. екс-членами РТВК/ТВК було здшснено намагання поновити дiяльнiсть товариства, але дiевоï пiдтримки як з боку влади, так i з боку кш громадськостi регiону надано не було, документальних пiдтверджень позитивних результатiв ща акцп поки що не виявлено.

У сприятливих супутнiх умовах, не менш значимими були дослщження, присвяченi вивченню середньовiчноI ютори Криму що проводились в 1925-1929 рр. членами РТВК/ТВК. Результати найбшьш оригшальних з них докладно висвiтлювалися в публшащях перiодичного органа РТВК/ТВК - журналу «Крым». Сукупшсть цих наукових праць можна умовно роздiлити на два наступних напрями: етнiчна iсторiя пiвострова, яка вивчалась шляхом етно-археолопчних розкопок та розвиток мистецтв народiв Криму в контекстi iсторичного розвитку.

У рамках першо! теми, дослщження членiв РТВК/ТВК зосередилися на вивченш етшчно! ютори кримських татар в етно-археолопчному напрямку. Матерiалом для першого сюжету цих студш стали результати експедици сшвроб^ниюв Всесоюзно! науково! асощаци сходознавства при ВЦВК РРФСР, яка вщбулася протягом 1925- 1926 рр. II очолив завщувач iсторико-етнологичним вщдшом Всесоюзно! науково! асощаци сходознавства при ВЦВК РРФСР, член Правлшня РТВК/ТВК 1лля Миколайович Бороздiн. Публшаци щодо ходу дослiджень були зробленi керiвником заходу, а грунтовний аналiз матерiалiв результати та висновки експедици здшснив професор Першого Московського державного ушверситету, зберiгач Державного iсторичного музею, член Правлшня РТВК/ТВК Олексш Степанович Башюров [5]. У роботi також брали участь завщувач художнiм вiддiлом Центрального музею Тавриди Павло 1ванович Голландський i викладач Кримського педагогiчного шституту iм. тов. М. В. Фрунзе Осман Нур>Асанович Акчокракли. Експедицiя, вщповщно нарисам О. С. Башкирова, зосередила увагу на дослщженш пам&яток архтоктури стародавньо! столицi кримських татар - мюта Солхата (нинi - мюто Старий Крим). Одним з II головних висновюв стала концепцiя про значний вплив на аритектуру кримських татар в Х1У-ХУ1 ст. сельджуцького компонента, що мав походження з Мало! Ази. О. С. Башкиров видiляв цей вплив, як у пам&ятках монументально! аритектури, так й в деталях декоративного орнаментального рiзьблення на кам&яних спорудженнях [6]. Як приклад для шдтвердження гiпотези приводився докладний опис споруди солхатсько! медресе-мечет «чашв хана Узбека», датовано! 1314 роком. Вона являла собою два, тюно зв&язаш мiж собою, але самостшш по призначенню, спорудження. Обое мали квадратну форму, примiщення мечет в чотири рази перевершувало по площi медресе. Мечеть була побудована в характернш для сельджукизму манерi 3-нефного комплексу, iз входом у швшчнш стiнi, мiхрабом (молитовною нiшею) - у пiвденнiй, перекритою плоскою стелею. О. С. Башкиров наводив аналоги солхатсько! мечет Узбека з шшими пам&ятками сельджуцько! архтектури Мало! Азil й зупинявся на загальних рисах орнаментацiI цих споруд [7]. Вчений сформулював основш подiбнi риси техшки будiвництва солхатсько! медресе-мечет й сельджуцьких пам&яток: використання бшого зернистого вапняку, як у кладщ стiн, так й в орнаментаци деталей; технiка кладки стiн масивними блоками (квадрами); повна подiбнiсть проектування й орнаментацiI порталiв, мiхраба мечет й надгробюв похованих на И територи [8]. Цi тези оргашчно доводили позицiю так звано! «московсько! школи», яка розгорнула свою дiяльнiсть в 20-тих рр. ХХ ст. Найбшьш системно дефшщи цiеI групи науковщв були вiдображенi в працях I. М. Бороздша. В журналi «Крым» в 1927 роцi вш надрукував одну з сво!х програмних статей [9].

Головним змютом пращ був промiжний анатз тюркологiчних дослщжень на теренах СРСР, здiйснених в середиш 20-х рр. ХХ ст. I. М. Бороздш вiдмiчав недостатшсть або упередженiсть у вивченнi тюркських народiв загалом, та кримських татар зокрема у дорадянський перюд. Сучасний розвиток сходознавчих та iсторiографiчних студш спростовуе це твердження вченого та змушуе констатувати, можливо, вимушенiсть використання таких тез, вочевидь з пол^ико-iдеологiчних причин, зумовлених особливостями нацiональноï полiтики того часу [10]. В^м, слiд визнати, безумовно, слушними тези I. М. Бороздша про розповсюдження через дорадянську пропаганду та щеолопю мiфу про «варварство» кримських татар. Разом з тим, етно-археолопчш дослщження середньовiчних пам&яток Поволзького регiону та Криму продемонстрували високий рiвень культури тюркських народiв, створивших цi пам&ятки. Тому нагальною потребою у вивченш iсторiï цих етносiв слiд було вважати, за твердженням I. М. Бороздша загальне вивчення вшх етатв ïхнього становлення та розвитку [11]. Задля виконання цieï дослiдницькоï потреби I. М. Бороздш пропонував виршити низку завдань:

органiзацiя постiйних етно-археолопчних експедицiй щодо вивчення татарських пам&яток; прюритетна органiзацiя охорони культурноï та iсторичноï спадщини татар у Криму; публшащя новiтнiх дослiджень по культурi та iсторiï татар; фiксування форм «старого биту» татар; збiр та археографiчна публiкацiя невiдомих матерiалiв щодо татарського побуту та ютори; створення монографiчного опису татарських поселень [12]. Результати експедици 1925-1926 рр. зпдно з цими методолопчними тезами, були не тшьки розповсюдженi через публшацп у науковiй та науково-популярнш перiодицi. У 1927 роцi в Москв^ у Музеï схiдних культур була проведена виставка, експонати якоï складалися iз знахiдок, здiйснених у Старому Криму у 1925-1926 рр. [13]. Також основш висновки експедици, сформульоваш у нарис О. С. Башюрова були виголошеш також I. М. Бородшим у пiдсумковiй пращ [14], яка, в вочевидь, з огляду на принциповють дефшщш, була також видана окремою брошурою [15].

У нарис «Художш пам&ятки Солхату», який був надрукований у 1927 роцi, О. С. Башкиров спробував реконструювати первiсний вигляд дослщженого ранiше медресе-мечетi у Солхап й привiв ще один приклад сельджуцького впливу в архiтектурi - мечеть Куршум-Джамi у Старому Криму, що зберiгала основнi архiтектурнi риси сельджукизму, i, разом з тим, що вiдрiзнялася плануванням вщ медресе-мечет Узбека [16]. Значна частина нарису була присвячена огляду масиву солхатських надгробюв, дослiджених експедицieю I. М. Бороздша. Завдяки характерному орнаменту сельджуцького походження, О. С. Башкиров датував 10 надгробюв XIV - XV ст. [17].

У серпш-вересш 1926 року за завданням Головнауки НКО РРФСР у Крим для дослщжень архтектури кримських татар прибув сшвроб^ник Центральних державних реставрацiйних майстерень, член Правлшня РТВК/ТВК Борис Миколайович Засипкш. В його завдання входило комплексне вивчення пам&яток давньоï кримськотатарськоï аритектури. Результатом експедиц^ став вичерпний на той час нарис «Пам&ятки архтектури кримських татар», надрукований у журнат «Крым» [18].

AHani3, здiйснений Б. М. Засипкшим, поширювався на ochobhî юторичш форми aрхiтектури кримських татар - дюрбе (мавзоле&), мечет, медресе, караван-сара&&, лaзнi (хамам). Основну увагу автор придшив особливостям кримських дюрбе, надавши &&м загальну характеристику, визначивши основш мaтерiaли, що використалися для &хньо&& будiвлi, етапи будiвельних робiт. Б. М. Засипкш констатував, що на початковому етат в XII - XIII ст. головну роль у бущвнищи похоронних споруджень кримськотатарсько&& знат грали не тaтaрськi майстри, а заохочеш iтaлiйськi колонiсти, турецькi зодчi й вiрменськi переселенцi. Для тдтвердження сво&х спостережень вчений приводив комплекс дюрбе з мюцевост Азiс на околицях Бахчисарая. Усього було дослщжено 4 дюрбе, що належали представникам вищо&& верстви кримськотатарського суспшьства - членам хансько&& родини. Цi споруди були датоваш Б. М. Засипкшим XIV ст. [19].

В нарис репрезентувалася оригiнaльнa клaсифiкaцiя кримськотатарських середньовiчних мечетей - автор пiдроздiляв ix на купольнi та бaзилiчнi. Пам&ятки першого виду Б. М. Засипкш роздшяв по принaлежностi до двох перiодiв татарського мистецтва. Перший - XIV - XV ст. - характеризувався тсним зв&язком з мистецтвом Вiрменiï, сельджуцько&& Туреччини та Сгипту. Як приклади цього перiоду приводилися вже дослщжена експедицieю I. М. Бороздша купольна мечеть Узбека й Куршум-Джaмi в Старому Кримi й мечеть у Судаку, дослщжена автором нарису [20]. Можна також наголосити на вщсутност суттевих розбiжностей мiж етнологiчно-iсторичними висновками I. М. Бороздша та аритектурними дослiдженнями Б. М. Засипкша. Незважаючи на рiзнiсть методолопчного пiдxоду, беззаперечна системнiсть яка була основним критерiем пiд час проведення польових робот, що сприяло формулюванню не тiльки змiстовниx, але й консолщованих висновкiв.

Другий перiод розвитку татарського мистецтва, вщповщно до aнaлiзу Б. М. Зaсипкiнa, вiдносився до XVI ст., i характеризувався значним османським впливом. Самими виразними пам&ятками цього типу автор називав купольш мечет султана Селiмa у Феодоси, Хaн-Джaмi хана Девлет-Гiрея в Свпатори й мечеть у селищi Колеч поблизу Феодоси [21].

Час появи в Криму бaзилiчниx мечетей автор обмежував XIV - XV ст. i зв&язував це iз впливом вiзaнтiйськиx i генуезських будiвельниx традицш. Цi пам&ятки також мали у своему виглядi риси впливу, як першого, так i другого перiодiв розвитку татарського мистецтва. Як вщповщшсть першому перiоду Б. М. Засипкш приводив бaзилiчнi мечетi Текие-Хан Джaмi й Шор-Джaмi в Кaрaсубaзaрi, другому - мечеть Сшиль-Джaмi в Бахчисара&& [22].

Оглядовому aнaлiзу в нарис Б. М. Зaсипкiнa тддавалися середньовiчнi мiнaрети, медресе, караван-сара&&, лазш й фонтани, що були невщ&емною частиною aрxiтектурного вигляду центрiв життя татарського суспiльствa - Бахчисарая, Солхата, Карасубазара [23].

На заюнчення свое&& грунтовно&& прaцi, Б. М. Засипкш констатував необхвдшсть нових дослiджень в област вивчення татарського аритектурного мистецтва, також наполягав на неприпустимост ^норування культурно&& спадщини нaродiв,

зазнавших значно! зовшшньо! етшчно! експансi! (перейнятi звича!, мова, вiра тощо) з боку кримських татар - кримчаюв i кара!мв [24].

Екскурс до ютори татарського виробництва з вовни й килимарства збережений ще з чашв Кримського ханства зробив засновник i директор Державного палацу-музею тюрко-татарсько! культури в Бахчисара!, глава Бахчисарайського краезнавчого кружка, член РТВК/ТВК Усе!н Абдурефiевич Боданшський [25]. Автор зупинявся на природност поширення цього виду виробництва в скотарському середовищi кримських татар, вказував на давш корiння килимарства, характерш для монгольських кочiвникiв ще в XII ст., до експанси в Крим. Для тдтвердження свое! гшотези, вчений посилався на вiдомостi середньовiчних мандрiвникiв Вiльгельма де Рубрука й Марко Поло, що вщзначали наявшсть вироблених повстяних тканин i килимiв у монгольських орд, що кочували [26].

Далi автор анатзував збереженi форми середньовiчного виробництва в кримських татар. Як приклади У. А. Боданшський приводив «цеха» по виробництву повст - «кечеджи» - збережеш в арха!чному варiантi до 20-х рр. XX ст. у Бахчисара! й Карасубазарi [27]. Слщ вiдмiтити, що основнi юторичш аналогi! щодо органiзацi! цехово! iндустрi! у кримських татар дослiдник надав за оригшальними даними, якi були опублшоваш в статтi академiка В. О. Гордлевського, тому в ще! частит нарис У. А. Боданшського навряд чи можна вважати суто авторським [28].

Безпосередшм предметом дослщження вченого стала колекцiя стародавнiх татарських килимiв без ворсу - «килимiв», що надiйшла до фондiв Державного палацу-музею тюрко-татарсько! культури в 1927 рощ. У. А. Боданшський вщзначав вщсутшсть яких-небудь подiбних рис «килимiв» з «кавказькими, середньоазiйськими й малоазшськими традицiями», простежував вiддалену подiбнiсть iз «килимами», розповсюдженими в Укра!нi. Особливютю колекцi! були сильно схематизованi рослинш орнаментальнi мотиви, рiдкiсть побутових сцен в оформленш. Нетрадицiйно! була й гама фарб, використана при розпис килимiв: переважали темно-синiй, жовтий, рудий, коричневий кольори; бiрюзовий, рожевий, зелений, кремовий швтони; фарбування проводилося рослинними, мшеральними й тваринними фарбами [29].

Грунтуючись на особливостях техшчного виконання повстяних килимiв, У. А. Боданшський сформулював !хню класифiкацiю на три типи. Першi - «орта» -складалися з вузьких i широких прямокутних рамок, при !хньому створеннi використали темно-синi, жовтi, коричнев^ рудi, блакитнi, бiлi, рожевi, зелеш барвники. Застосовували данi вироби для покриття статi в житлових примщеннях або в мечетях. Другий тип - «кобекли-орта» - ткалися з 3 рядiв прямолiнiйних рамок зi схематичними рослинними мотивами. Середина таких килимiв - «кобек» -складалася з п&яти рядiв концентричних ромбiв, в орнаментi також переважали рослинш вiзерунки, у колiрну гаму «килимiв» додавалися чорний i голубий кольори. Килими третього типу - «намазлик» - призначалися для мусульмансько! молитви, вони складалися з вузьких i широких прямокутних рам iз дрiбним однорiдним вiзерунком. Звичайно цi «килими» розфарбовувалися в синiй, жовтий, кремовий, коричневий i бiлий тони [30]. Мюцем виготовлення всiе! колекцi! У. А. Боданшський визначав Крим, час виготовлення обмежував серединою XIX

столотя. На закшчення свого дослщження вчений констатував вiдсутнiсть у сучасний йому перiод, як майстрiв, так й техшчно! бази для вщродження виробництва повстяних килимiв у кримськотатарському середовищi [31].

Як бачимо, дослщження членiв РТВК, присвяченi вивченню ютори Криму середньовiчноI доби були загалом зосередженi на питаннях висв^лення не конкретних подiй минулого, а впливу того чи шшого побутового чи мистецького чинника на еволющю св^огляду та розвитку самовизначення кримських народiв. Ця тенденцiя була викликана вщповщшстю основних iсторико-етнологiчних тез товариства установкам програм радянсько! влади щодо заохочення так званих «корiнних народiв» до повноцшно! участi в управлшськш, просвiтницькiй та культурнiй сферах життя радянського суспiльства. Наукова спадщина РТВК в цьому питанш репрезентуе, таким чином, яскравий приклад затвердження у наущ принципiв толерантностi, комушкаци та загального порозумiння.

Список лiтератури

опеПаНа.- 600 с.- (Биобиблиография крымоведения; Вып. 12)

экспедиции 1926 года // Новый Восток- 1927.- № 16/17.- С. 256-274.

экспедиции 1926 года. - М., 1927.- 21 с.

Севастьянов А. В. Вопрос изучения средневековой истории Крыма в научном наследии Российского общества по изучению Крыма (1922-1932 гг.) / А.В. Севостьянов // Ученые записки ТНУ. Серия: История. - 2008. - Т. 21 (60), № 1. - С. 124 - 132.

На основании анализа опубликованных исследований членов Российского общества по изучению Крыма освещается ход и методология рассмотрения отдельных аспектов истории Крыма периода средневековья в советской исторической науке 20-х гг. ХХ в. Представляется историографическая оценка вклада ряда ученых (А. С. Башкиров, У. А. Боданинский, И. Н. Бороздин, Б. Н. Засыпкин) в развитие исторических крымоведческих штудий.

Sevastjanov A. V. The question of studying of medieval history of Crimea in a scientific heritage of the Russian society on studying of Crimea (1922-1932) / A. V. Sevastjanov // Scientific Notes of Taurida V.Vemadsky National University. - Series: History. - 2008.-Vol. 21( 60), No. 1.- P. 124-132. On the basis of the analysis of the published researches of members the Russian society on studying of Crimea the course and methodology of consideration of separate aspects history of Crimea of the period of the Middle Ages in the Soviet historical science of 20th ХХ century is shined century the historiographic estimation of the contribution of some scientists (A. S. Bashkirov, U. A. Bodaninsky, I. N. Borozdin, B. N. Zasypkin) in development historical crimenian studies is represented.

Статья поступила в редакцию 18.12.2008 г.