Спросить
Войти
УДК 94(045) М. Бодо
У cmammi надано огляд niöxoöie до розумтня поняття «1стор1я», представлено ii схему.Зосереджено увагу на деяких аспектах методологП до^дження в вторичных науках.
Ключовi слова: iсторiя, теорiя вторичных знань, методологiя, вторична пам &ять, рефлекыя.
Historia magistra vitae est Цицерон
Сприйняття ютори протягом багатьох poKiB змшювалося i еволющонувало. Багато науковщв та дослщниюв по рiзному розумiли поняття «1стори» i проблем, якi воно охоплюе. Методологiя iсторГi досить широко, але не завжди однозначно пщшмае тему ютори. Тому однiею з цшей ще! статтi е пошук вГдповГдГ на питання: Що таке юторГя i якГ критери потрГ6но до не1 вiднести? Проблематику цього питання в свош творчостГ вщобразили ВГктор Вернер, Сжи ТопольскГ i Кшиштоф Заморскi.
Йорн Русен, видатний сучасний шмецький Гсторик iсторiографГi i теоретик на питання: «Чим е юторГя?» - вiдповiдае, що це теорiя Гсторичних знань. ВГдповГдно до його вчення юторГя подiляеться на три ключовГ елементи:
Особливу увагу потрГбно придГлити остатньому елементу. Йорн Русен звертае увагу на те, що тут мова йде не про теорш науки, а про рефлексш юторика над юторичною думкою самою в собГ [10].
Чим же тодГ е «1сторГя»? Слово «1сторГя» походить з грецько1 мови. В грецькш мовГ поняття «1сторГя» (íGiopía) означае не тГльки оповщання про минуле, але i одночасно процес навчання або ознайомлення через дослщження або оповщь вГд реального свщка певно1 поди, що мала мюце в минулому. Для етимологи слова «1сторГя», використовуеться також грецьке поняття «histor» (í8xrop), що описуе особу, яка мае певш знання, людину вчену, мудру i розсудливу (бере участь у виршеш суперечок). Одночасно важливим е дГеслово historeo. Яке в загальному значить «знати», «дослщжувати», «показувати вГдношення», «складати опис». В латинськГй мовГ «1сторГя» також мае значення знайомост минулих подш (rerum gestarum cognito), якГ вщображенш в переказГ (expositio rerum gestarum, traditio historica). Тим не менш, не плутайте цГ два поняття мГж собою.
У стародавньому свт не було поняття «ютори», в значенню реальностГ, юнуючо! поза людиною. Для грекГв «ГсторГя» була укоршена в сучасностГ людини i мютилася в «людськГй ГсторичностГ» (духовнГй i матерГальнш «сучасностГ» людини). Свого часу було звернено увагу на те, що кожна людина мае певш обдуман спогади про людей, яких зустрГла або про яких щось дГзнався на протязГ свого життя. СьогоднГ Гснують одночасно матерГальнГ залишки минулого (наприклад руши). Згодом греки почали сприймали юторш так само, як ми сприймаемо сучасну i найновшу юторш.
Вщповщно до стародавшх грекГв «1сторГя» як розповiдь про людськГ вчинки, народилася в свт музики. Музика в Ti часи була областю гармони i еднання з Богом. Тому свГт культури грекГв не Mir бути вщображений без муз. Музою ютори була Кто, яка була народжена вщ Зевса i титанiди Мнемосини. I найпершою «1сторГею» була пiсня про дiяльнiсть, досягнення i поди, яю повиннi залишитися в пам&ятi людини i представленi вiдповiдним чином. Музи давали пам&ять поетам i навчали ix дару вираження спогадiв в майбутньому. Взiрцем iсторика е Демидок (слший спiвак), якого Одисей зустрiв при дворi Алкiноя. Оповiдав (ствав) вiн тодi iсторiю облоги Тро&& [12, s. 11-12].
Вiдповiдно до Ганса-Георга Гадамера для грекГв мова, це бГльше нiж система знакГв. Поняття «логосу» - це сутнють людських переконань, що мiстяться в мовi i можливi для переказу шшим носiям. Тому поняття «логосу», власне е першоджерелом грецького поняття науки. В стародавньому свт люди звертали увагу на те, що знання про минуле мають практичний характер, через те, що дають шформацш про те, як поводитися в конкретних ситуащях сьогодш i в майбутньому, а все через циклГчнють подiй у життi людини. Тому Геродот теж, коли писав сво&& пращ задавав собi питання: Чому вони воювали? Тукiдiд стверджував, що з ютори можна «черпати» науки. Наука в стародавньому свт повинна була описувати гармонiю свгту, тому в цьому випадку в центр стала математика. Iсторiя почала трансформуватися в перекази про щось, що мало фактичне мюце в житп людей. I згодом барди юторш трансформувалися в iсторикiв критичних, вщ традицГ& mythos до традици logos.
Тому, в стародавньому свт «1сторГю» розумГли в спосГ6 дуже практичний i конкретний - вона поеднувала в собГ минуле i майбутне. Причиною такого пГдходу було припущення, про циклГчне повторення явищ, а ГсторГя дае можливГсть ix передбачення i вщповщно&& реакцп на них. Тшьки в через декГлька столГть «ГсторГя» набрала значення реальности що Гснуе поза людиною. 1сторичнють е частиною духовно&& та матерГально&& "сучасносп" людини, в якГй живе ГсторГя [13]. А отже, «ГсторГя» е частиною людини, в якш Гснуе минуле, що будуе нашу особистють. Саме завдяки цьому минулому формуеться людина. У той же юторичнють функщонуе, як в шдивщуальнш пам&ятГ, так i в колективнш. Таким чином, «ГсторГя» е вибором обумовленим навколишшм середовищем та через окремГ людськГ потреби. I вщповщно до Геродота, щоб жоднГ поди в житп людей не зникли з пам&ятГ, анГ великГ i гГднГ подиву подвиги варварГв, не зникли разом без вщлуння, зокрема дослщжуючи чому вони так мГж собою воювали [7, s. 21].
В сво&х початках Гсторична писемнють була подГлена на п&ять гатунюв, що розв&язувалися почергово з часом. 1сторична писемнГсть i стародавнГх грекГв виражалася в:
• генеалоги, еквГвалентом якГй в стародавньому свт була мГфографГя.
• етнографГ& - опис народГв i &х кра&н.
• 1стори, в розумшш бГльш полГтичному, военному i т.д.
• ХорографГя, як лггопис життя полГсу.
• ХронологГя, або упорядкування подш в часГ.
Робш Джордж КоллГнгвуд вказував на двГ «школи» юторично&& писемностГ в стародавнш Греци, як архетипГв опанування науками [4, p. 30]:
Також багато фiлософiв Греци мали сво&1& погляди на юторш. Одним з них був Платон, який створив концепцш ци^чносп (рис. 1).
Рис. 1. Концепщя циклiчностi Платона.
Джерело: Власне опрацювання
Платон, виходячи з концепци часу Пiфагора, створив власну теорш сощально-культурного циклу. Тiльки золоте столпгя Кроноса i перша катастрофа зв&язана з змшою часу були винятковi i не повторi. Наступш цикли закiнчувалися катастрофами. Мiсцем ютори для Платона була область тьми. В сьомш книжцi «Держава» Платон запровадив метафору «печери». В нш зв&язанi в&язнi, вiдверненi до стши, маючи за собою багаття, бачать тшьки тiнi людей, якi проходять позаду i несуть через них предмети. Вщбуваеться так, через те, що люди i предмети в свгтш вогню вiдбиваються на спш. Ув&язненi не можуть бачити сонце, бо воно знаходиться за межами печери. Тим не менш, у випадку, якщо б вони його побачили, то щ реальш об&екти розтзнавалися б через порiвняння зразюв тiнi i фактичного вигляду речей.
Наступним фшософом, який оперував поняттям «iсторii» був Аристотель, який стверджував, що час е рухом. Про постшний рух часу свщчить наприклад змша теч11& рiчок. Аристотель протиставляв ютори поезш: завдання поета полягае не на вщображеш реальних подш, а лише таких, як могли б вщбутися, при чому така можливють опираеться на ймовiрностi i необхiдностi. Адже iсторик i поет вiдрiзняються не тим, що один користуеться прозою, а другий вiршем, бо творчють Геродота можна було б викласти вiршем, i все рiвно це була б iсторiя, якою вона е в проз1 Рiзняться вони передусiм тим, що один оповщае про под11&, яю мали мiсце в реальностi, а другий про
таю, яю могли б вщбутися. Тому поезiя е бiльш фiлософiчна i серйознiша шж iсторiя; поезiя показуе загальнi pe4i, а iсторiя - бiльш конкретш [1, s. 587-588].
Таким чином, у Аристотеля час вимiрюеться явищами (змiни вiдбуваються в 4aci). Плин подш пiдлягае змiнам, але не вщмовляеться вiд елiпсу (вiдбуваеться це на вищих етапах). Деякi науковщ бачать у Аристотеля спiраль (але таку, яка цший час рухаеться вгору). Тим не менше, Аристотель хотсв бачити iсторiю, як вибiр. Вiдповiдно до нього iсторик i iсторiя розказують про речi, яю вiдбулися як аргумент в свт риторики. I тодi коли хтось хоче довести якусь тезу, то може використати юторш.
Вщповщно до Аристотеля, поет показуе у свош творчосп, те що могло б статися. Виражае загальш речi. 1сторик говорить про те, що справдi вiдбулося i вiдображае конкретнi речь Арютотель стверджував, що iсторiя повинна опиратися на шдукцп або вщ вузьких понять до загальних. Це власне i вiдрiзняло його теорш вiд теори Платона (вiд ще&1 до деталей). Арiстотель стверджував, що в опис поди повинна бути окреслена лЫя часу. Питаеться вш одночасно i про зв&язок причинно-наслщковий мiж подiями.
В iнший споаб розумiли «1сторш» на Сходi. В китайських традищях «Iсторiя»
е термшом багатозначним i може наприклад значити: «хвала державу як центу життя суспiльства, ii могутностi i ютори" Поняття центру в цьому iероглiфi мае в китайських традищях важливi конотаци, що набирають спещального символiчного значення; може означати беззаперечнють, але також може походити вщ конфущансько&1& центрисько&1& ще&1& (помiрностi i балансу) [5].
Сучаснi методологи ютори пiдкреслюють, що iсторiя вимагае вщповщного представлення [9]. Без нього вона тратить свш сенс i перестае юнувати. Сжи Топольскi наводить три контексти, за допомогою яких можна вивчати юторичш питання:
Вiдповiдно Заморського професшний пiдхiд до проблем ютори виключае взаемозамiннiсть з подiями. Це призводить до трьох наслiдкiв:
Iсторiя залишаеться зв&язаною з тим, що вiдбуваеться. Iсторiя, як людська
рефлексiя на поди е континуумом сенсу, крайшми пунктами якого е: рефлекая перша (цший кютяк нашо&1& культури, все що маемо в пам&ят^ iсторiя е дуже живою. Тут е мюце на мiфи, на «культурний код», релшшнють) i рефлексiя критична (не кожна рефлекая критична е науковою, наприклад фiльм). Жодна з тих рефлексш не е анi кращою, анi гiршою, обидвi визначаються через людську iсторичнiсть.
Iсторiя, як людська рефлекая на поди е свого роду безперервнютю, крайнiми пунктами, яко&1& е:
• Рефлексiя перша на юторш
• Рефлексiя критична на юторш
Iсторiя е людською рефлекаею (першою рефлексiею) на поди, наприклад iсторiя мое вiдпустки, iсторiя шахтарсько&1& родини. Рефлексiя критична е критикою тексту, оповщання i т.д. Iсторiя як наука мае вiдповiдний мехашзм дослiдження (приготування iсторика до критичного пщходу до джерела). Потрiбно також вщповщно поставити проблему дослщження (але тд це також пiдлягае питання: що вщбувалося?, як?, чому?).
Рис. 2. Схема поняття «iсторiя»
Однак, щоб правильно представити юторичну пам&ять потрiбно виконати наукове дослщження. В зв&язку з тим необхщним е використання вщповщно&1 методологи дослщження.
Методологiя дослiдження Ернста Бернгейма [3] i Марцелi Гандельсмана [6] разом утворюють парадигму юторизму. У свою чергу взiрцем процесу дослiдження для модершзму е етапи встановленi Сжи Топольскiм, який видiляе:
З прийнято&1 Бернгеймом, Гандельсманом i Топольским процедури дослщження виникае критицизм (критична точка зору) на юторичне джерело. Даний критицизм в наущ ютори е беззаперечним i опираеться на вщношенш iсторичному першоджерела
до минуло! реальность Вiдповiдно вона передбачае, що перша юторична рефлексiя е наукою трансцендентною.
Рис. 3. Методологiя дослiдження в юторичних науках
Пiдсумовуючи, «iсторiя» е дуже мщно укорiнена в сьогодення. Наприклад, вивчаючи битву при Каннах зачшаемо проблему вiйни, яка дос присутня в нашому життi. Таким чином, розв&язуемо дуже багато ютотних проблем сучасносп. Тому iсторiя е наукою сьогодення. При цьому вона е одночасно елементом риторики. Вщ стародавшх чаав до XVII ст. проблеми науковосп ютори практично не юнувало через те, що iсторiя розумiлася, передусiм як галузь риторики. Сприйняття iсторГi як науки було сформовано на початку XVIII ст., розвивалося тд час «Столпгя Просвгтництва», для того щоб в повнш мiрi сформувати матрицю парадигм повнощнно! науки в XIX ст. - «столггтя ютори».
Список використано1 лггератури
Стаття надшшла до редакци 01.09.2015 р.
HISTORY AND EVENTS.
TERMS AND CONCEPTS OF HISTORY
The article is about the people&s perception of history throughout centuries. The notion of history has been understood differently by many researchers. The methodology shows the history in a wide but also very vague way.
Therefore, the aim of this article is to answer the following questions: what the history is ? What kind of criteria should be assigned to it? To develop this issue, author used the works of Victor Werner, Jerzy Topolski, Christopher Zamorski, Ernst Bernheim and Marceliego Hendelsmana.
Author believe that the adopted by Bernheim, Handelsman and Topolski research procedure shows criticism of looking at historical source. This criticism is in history a priori and based on respect through historical source of any information on the history of the past reality. Accordingly, it provides that the first historical reflection science is transcendent.
The author shows that the story is strongly rooted in present times. History is therefore a science ofpresent. History is the element of rhetoric. From antiquity to the seventeenth century the scientific story basically does not exist, because the story was conceived primarily as a branch of rhetoric. The perception of history as a science began in the ear of the eighteenth century, it has evolved in the "age of lights" and then evolved to fully formulate matrix paradigm of mature science in the nineteenth century. - «century of history».
РЕЦЕНЗЕНТИ: Романцов В.М., дл.н, проф.; Задунайський В.В., дл.н., проф.
УДК 398.3 Н.М.Войтович
ЖЕБРАЦТВО ЯК СОЦИАЛЬНА ДЕВ1АЦ1Я (НА ПРИКЛАД1 УКРА1НСЬКО1 ДЕМОНОЛОГ1ЧНО1 ТРАДИЦП)
У cmammi на ocuoei авторських польових етнографiчних Mamepianie, 3i6paHUX на теренах УкраХнських Карпат, розглянуто питання неоднозначного ставлення традицтного украХнського сустльства до маргшальноХ категори жебрацтва. Висвтлена роль пpохaчiв у Ымейнт та поховальнт обpядовосmi. Показано м^це жебраюв у сисmeмi дeмонологiчних уявлень.
Ключовi слова: жебрак,г^ть, прохач, дeмонологiчнa традищя.
