Спросить
Войти
16. Szafer W. "Pami^tka" pieniacka (O rezerwacie lesnym w Pieniakach). - Sylwan 1912. - R. 30, VIII-IX, S. 361-366.
S. 10-22.
УДК 631.524+712.41 Проф. В.П. Кучерявий, д-р с.-г. наук - УкрДЛТУ
Розкриваються юторико-еколопчш особливост природоохоронно!& осв^и i ви-ховання.
Ключов1 слова: дидактика, пуща, заповiдна територiя, охорона природи, бюс-ферний заповщник.
Prof. V.P. Kucheryavyi - USUFWT
Historical and ecological aspects of nature protective didactics
in higher school
Historical and ecological peculiarities of nature protective education and training are discussed.
Науковють навчання, як провщний принцип дидактики, полягае в тому, щоб дати студенту систему знань, установлених наукою, ознайомити з методами та ютор1ею науки. Еколопзащя освггньо! шдготовки майбутшх фа-х1вщв, яка закладена у шдвалини Болонського процесу, передбачае дати майбутшм фах1вцям глибок природоохоронш знання. А тому юторизм при-родоохоронних знань мае бути забезпечений уЫм комплексом навчальних дисциплш, представленим студентов! у процес його вуз1всько! шдготовки. Особливе мюце в цш справ1 належить природничим i сустльним дисципль нам ("Еколопзащя гуматтарно! освгги", Льв1в, УкрДЛТУ, 2004). Усвщомлення юторизму проблеми, а саме "зв&язок чашв", який дае змогу осмислити власне "я" в минулому, сучасному i майбутньому, зрозум^и об&ективну необ-хщшсть формування природоохоронного мислення, мае забезпечити нас^з-не екологiчне виховання особистость
Нинiшнiй курс "Основи екологи", впроваджений у вищих навчальних закладах Укра!ни, передбачае поряд iз засвоенням системи еколопчних знань на всiх рiвнях живо! матери - органiзму, популяци та бiоценозу, вивчення ю-тори еколопчно! науки. З точки зору юторизму екологiчних знань, що набу-вало людство впродовж вЫе! ютори, а сьогоднi опановуе сучасний студент, то воно починало формуватися з вивчення ютори природи рослин i тварин (Гiпократ, Арiстотель, Теофраст, Плшш Старший, Лiнней, Бюффон i т.д.), пройшло етап пiзнання географп рослинного i тваринного свiту (батько й син Декандол^ Гумбольдт, Дарвiн та ш.) i перейшло на системний рiвень - бюце-ноз (Геккель, Мебiус), бiогеоценоз-екосистема (Сукачев, Тенслi) до поняття глобально! екосистеми - бюсфери (Вернадський). Нинiшне планетарне еко-лопчне мислення, яке почало формуватися на межi ХХ i ХХ1 ст., пов&язане з ноосферними iдеями нашого генiального спiввiтчизника - першого президента Укра!нсько! академi! наук - академжа В.1. Вернадського.
"Колись людина, - з гiркою iронiею писав вщомий мандрiвник i при-родознавець Жак 1в Кусто, - боялася природи, сьогоднi ж природа бо!ться людини". У стародавнi часи людина творила у сво!й уявi образ природи у виглядi "саду-раю": Едем в iудеlв, Айвалон - у келклв, Ава-iкi у полiнезiйцiв. Стародавш германськi племена поклонялися сво!м богам у "священних гаях". До реч^ iсторики встановили, що слово "храм" означае "священний гай". У слов&ян це були пущi. Не випадково геро! Лесi Укра!ни з и "Лiсово! пiснi" за-хищенi i одухотворенi незайманими полiськими лiсами.
Пограбування заповщних лiсiв Пущi - Водищ та Конча-Заспа пiд Киевом, яке сталося вже за часiв незалежно! Укра!ни, свiдчить про вщсут-шсть розумiння в людей поняття "пуща як храм", вщчуття чогось святого, аналопчного святостi храму св. Софи, руку на який боялися тдняти нав^ь вороги-загарбники Укра!ни. Тому студенти мусять усвщомити генезу станов-лення патрютичного природоохоронного почуття та необхщшсть виховання у собi вiдповiдальностi перед природою, перед майбутшми поколiннями.
Першi природоохороннi документи, прийнятi на територи Укра!ни, вiдносять до початку XI ст. У "Руськш правдi" - першому правничому кодек-сi чашв Ярослава Мудрого - вже юнувала чiтка система оцiнки використання ресурЫв i передбачалася кара за збитки, заподiянi довкiллю людиною. За шкоду, вчинену диким звiрам i птахам, каралося так строго, як i за негiднi вчинки щодо людини. Тому доба Ки!всько! Русi уславлена багатством диких звiрiв, риб, шж!в, бджiл, що означало продовольче багатство русишв, яке й сьогоднi може лежати в основi нашого достатку.
За наказом князя Данила Галицького (1220-1264) було створено великий заповщник у межах сучасно! Бшовежсько! пущi (Бiлорусь) та Цумансь-кого гаю (Укра!на), якi i ниш являють собою природоохоронш заповiднi територи. О^м постiйних заповiдникiв, юнували тимчасовi охороннi територи
з метою збереження популяци зубра, тура, оленя, сарни, лат, а також щнних хутрових та рiдкiсних видiв фауни.
Перше положення про режим полювання з&явилося на Русi в XI ст. За-хист зубра вщ винищення, яке вже тодi почало набувати небезпечного для популяци стану, закладене в охоронних актах литовських князiв (1541 р.).
Хмельниччина скасувала шляхетське велике землекористування i справа охорони лiсiв лягла на плечi гетьмансько! влади. Про природш ресур-си йдеться у Зборiвському договорi 1650 р., в якому е застереження, зпдно з яким користуватися люом можна тiльки з дозволу гетьмана. У державному юторичному архiвi Укра!ни зберiгся Унiверсал, власноручно написаний Б. Хмельницьким з його гетьманською печаткою (5.06.1656 р.), яким заборо-няеться козакам i старшинам "робити шкоду" в люах, користуватися землею i сiножатями Максакiвського монастиря на Чершпвщиш.
У XVI ст. в Роси засновуються заповiднi люи ("засiки"), хоча чiткого юридичного статусу вони не мали. Гетьманщина продовжуе природоохорон-нi традици минулого: як i у княжi часи, регламентуються охорона лiсiв i байракiв, полювання, рибальство, бджолярство та садiвництво.
Проте, постiйно зростаючий попит на деревину призводить до широкомасштабного вирубування лiсiв. Гданськ купщ, наприклад, скуповували дубовi плахи на спорудження кораблiв та столярськi вироби буквально вщ Холмщини, Галичини, Побужжя, Волиш аж до Брянська та Сурожа. У XVII ст. почали масово вирубувати деревину для потреб виробництва поташу. У 30-х роках XVI ст., наприклад, шляхтичi Вишневецьк продавали поташ з Полтави, Калиновськ - з Умаш, Концепольськ - з Гадяча.
Цар Петро I, який неодноразово перебував на Заходi i мав змогу оз-найомитися з досвщом заповщання цiнних територш, що там розпочалося ще у середньовiччi, став сво!ми указами регулювати природоохоронний режим, поширюючи його й на Малоросш. У 1695 р. вш проголосив заповщними де-як дубовi i сосновi лiси, деревину яких використовували для будiвництва вшськових кораблiв (т.зв. "корабельнi га!"). Ним же було введене поняття за-повщних i не заповiдних лiсiв i визначена система ознак, за якими люам на-давався статус заповщних. У 1701 р. було видано указ, який забороняв корчу-вати лю ближче, нiж за 30 верств обабiч берега рiчки, а за його порушення передбачалися штрафи.
Козацька держава (друга половина XVII ст.), як i за чашв Б. Xмельниць-кого, дбае про охорону лiсiв. Регламентуеться також охорона байраюв та полювання. Приймаеться ряд унiверсалiв i розпоряджень, що мали за мету впорядку-вати лiсокористування. Унiверсалом Стародубського полковника Григорiя Ьа-новича вiд 12 червня 1686 р. заборонялось рубання люу в околицях Лубен, Ста-родубська i Чернiгова. Подiбний ушверсал видае гетьман Iван Скоропадський щодо Слансько! Пущi пiд Чернiговом. Останнш козацький гетьман Кирило Ро-зумовський робить спроби припинити промислове вирубування люу й у своему маетку у Прилуцькому повт створюе першi посадки лiсу.
У XVII ст. появляться царсью укази про видшення заповiдних мiсць для гнiздування кречета, а також правила полювання на бобра та соболя.
Заборонялось полювання на бобра з використанням капкашв. У 1714 р. ви-даеться указ "О нестрелянии лосей у Санкт-Петербургской губернии", а у 1736 р. вщстрш лося взаг^ забороняеться у вЫх губернiях. Закон 1763 р. заборонив полювання з початку березня по кшець липня.
Хижацька експлуатащя лiсiв особливо проявилася у кшщ Х1Х - на початку ХХ ст. Тодi було вирубано тисячi гектарiв лiсiв у Харкiвськiй та Хер-сонськш губернiях. На цей перiод припадае оргашзащя першого на територи Украши заповiдника: у 1898 р. Фрiдрiх Фальц-Фейн на власний кошт ство-рюе степовий заповiдник " Аскашя-Нова".
Велике значення для розвитку природоохоронного руху мав 12 зЧзд Росшських природолюбiв, який зiбрався в Мос^ у кiнцi 1909 року. На зЧзд з програмною доповiддю "Про збереження дшянок рослинностi цiкавих у бо-танiко-географiчному вiдношеннi" виступив академш 1.П. Бородiн. У дискуси взяв участь вщомий лiсiвник Г.Ф. Морозов, який оприлюднив думку про те, що видiлення природних об,ектiв для охорони необхщно пiдбирати планово з врахуванням особливостей ботанiко-географiчних областей.
В.1. Талiев, один iз найактивнiших борщв за охорону природи у доре-волюцiйнi часи в Укра1ш, запропонував створити друкований орган для про-паганди щей охорони природи. У Харковi у 1911 р. вш оргашзував Харювсь-ке товариство природолюбiв, яке очолював до 1918 р. Товариство випускало природничий журнал "Бюлетень Харкiвського товариства природолюбiв", в якому публжувалися науковi статтi созологiчного спрямування. У 1913 р. товариство оргашзувало у Харковi (чи не найпершим у свiтi) виставку з охорони природи з 15 вщдшами, в якш висвiтлювалася природоохоронна робота у Захщнш Gвропi, Швшчнш Америцi та Росп. Деякi матерiали виставки згодом демонструвалися у Киевь
У 1917 р. з шщативи народного вчителя-природознавця П.Ф. Бузука у с. Верхня Хортиця (тепер м. Запорiжжя) було оргашзовано перший низовий осередок товариства "Охорони природи", який об&еднав 200 оЫб. В Укра!ш народжуеться Волинське, Полтавське, Одеське, Кримське, Микола1вське товариства природолюбiв i дослiдникiв природи. У Киевi iнiцiатором природо-охоронних справ стало оршголопчне товариство iм. К.Ф. Кеслера, яке орга-нiзовуе курси для шдготовки керiвникiв екскурсiй у природу.
На початку 1917 р. були зроблеш першi кроки до створення заповщ-них територiй. Тимчасовий уряд постановив нацiоналiзувати колишнi мис-ливськi угщдя царсько! шмЧ у Криму i створити на 1х територи заповщник. У жовтш 1917 р. Росшське географiчне товариство та департамент землероб-ства Росн вносять пропозицiю Тимчасового уряду створити 46 крупних запо-вщниюв, в тому числi й в Укра1ш - у степах Харювсько1 областi i на Чорно-морському побережжi.
У радянському перiодi розвитку заповщно1 справи видiляють три ета-пи (Давиденко, 2002).
Перший етап - з 1918 по 1927рр. - етап становлення заповщно1 справи i створення широко1 мережi заповщниюв. Запорукою успiху у вирiшеннi питань заповщання цiнних об,ектiв природи була лжвщащя радянською владою приватно! власност на землю. Bei природш ресурси - земля, ïï надра, ль си i води - стали власнютю держави. Вже через декшька мiсяцiв пiсля перемоги революци приймаеться декрет "Про люи", виходячи з якого Наркомлю у 1919 р. видае циркуляр, зпдно з яким пiд державну охорону вщдаються лiси, якi в майбутньому можуть стати природними парками або пам&ятниками природи. Передбачалося також охорона щнних дерев.
Для розвитку заповiдноï справи величезне значення мав декрет "Про охорону пам&ятниюв природи, садiв i паркiв", шдписаний B.I. Ульяновим-Ле-нiним 16 вересня 1921 р., в якому вказувався порядок створення заповщних територш та пам&яток садово-паркового мистецтва, ïx охорони i збереження.
З шщативи президента Украшсько1& академiï наук B.I. Вернадського було засновано наукову станщю i заповщник "Гористе" пiд Киевом, "Тарасову могилу" на Чернечш горi пiд Каневом; у 1919 р. засновано заповщники "Конча-Заспа", "Ольвiя", "Софивка" та iншi.
У 1919 р. Рада Народних Комiсарiв УРСР прийняла Декрет про охорону лiсiв, яким тд особливу охорону як народний природний парк i була взята велика дшянка степу iз зоопарком i дендропарком " Аскашя-Нова".
Наступнi десять рокiв (1921-1930) стали перюдом активноï роботи вчених, державних оргашв з видiленням для заповщання цiнниx природних комплексiв. Саме в цей перюд заснована бiльшiсть ниш юнуючих заповщни-кiв Украïни. У 1921 р. заповщнику "Конча-Заспа" передаеться 600 га земель, куди ввшшли дубовi га1& та заплавнi луки вздовж старого русла Дншра та озер Конча i Заспа. Заповщник видшявся рiзноманiтнiстю ландшафтiв, мальовни-чютю, i мав велике значення для розведення риби, особливо щнних видiв.
У 1923 р. прийнятi ршення про створення на площi 1 тис. га (включа-ючи територш, де знаходиться могила поета) люостепового заповщника iм. Т.Г. Шевченка. Заповщник став не тiльки зразком природи Украшського люос-тепу з багатою флорою i фауною, але й мае великий штерес у геолопчному, ар-xеологiчному та iсторичному вщношенш. У 1926 р. Наркомзем Украши пiсля детального вивчення територи, що ввшшла до заповiдника, прийняв ршення про прилучення до його територи заплавного острова на Днiпрi поблизу с. Ко-марiвка. У 1923 р. заснований Кримський заповiдник площею 30 тис. га, який охопив покрит лiсом пiвнiчнi i швденш схили Головного Кримського хребта.
Другий етап - з 1928 по 1968рр. У довоенний перюд велика увага придь лялася степовим дшянкам. Якраз у цей перюд були створеш заповiдники "Хому-товський степ", "Кам,янi могили", "Миxайлiвська цшина", "Надморське" та iн.
На початку 30-х роюв на Украïнi налiчувалося 125 пам,ятникiв природи (42 республжанського i 83 мiсцевого значення, в т.ч. садiв i парюв - 12, орнiтологiчниx - 4, вжових дерев - 11, геолопчних - 8, лiсовиx - 49, степо-вих - 21, болотних - 10, озерних - 4, заплав рш i юс - 6). Було також створено 130 мисливських заказниюв. На початку 40-х роюв в Укра1&ш налiчувалося бшьше 2 тис. природоохоронних об&екпв. Велико!" шкоди заповiдним об&ектам завдали нiмецько-фашистськi загарбники.
Буквально пiсля вшни, у 1946 роцi, Рада М1шс^в УРСР затверджуе положення "Про державш заповiдники i пам&ятники природи на територи
УРСР". У цьому ж рощ, з метою залучення широких мас населення до охорони природи, створюеться Украшське товариство охорони природи. Першим головою товариства був вщомий лiсiвник-еколог академж П.С. Погребняк. Це йому М.Т. Рильський присвятить вiдомi поетичш рядки "Той, що любить паростки кленовi...".
У 1951 р. шсля лiквiдацiï Головного управлiння у справах заповщни-кiв при Радi Мiнiстрiв УРСР керiвництво i нагляд за станом охорони природи i заповiдноï справи стало здшснювати Украïнське товариство охорони природи. Тодi ж, а також у наступш роки, частина заповщних об&ектiв було передане Академи наук УРСР. Зменшення рiвня державного контролю над приро-до-заповiдним фондом не могло негативно позначитися на стан охорони i збереження пам&яток природи.
У 1960 р. приймаеться "Закон про охорону природи Украшською РСР". У цьому ж рощ РМ УРСР затверджуе список найвидатшших парюв, взятих пщ охорону держави. У 1962 р. затверджуеться Положення про державт заповщники Украïнськоï РСР, яким визначаються основнi завдання, спрямоваш на науково-дослiдну роботу, режим, порядок охорони тощо.
Проте подальшому розвитку природоохоронно1& справи перешкоджала вщ-сутшсть единого державного органу управлiння. Ним стае створений у березт 1967 р. Державний комггет УРСР з охорони природи. На 1 шчня 1968 р. в Укрш&ш було 3 державт заповiдники, 4 державт заповiдно-мисливськi господарства, 86 пам&яток природи республшанського значення, 81 пам&ятник садово-паркового мистецтва. Серед заповдаих об&ектiв мюцевого значення було понад 550 пам&яток природи, близько 300 парюв-пам&ятниюв садово-паркового мистецтва.
Третш етап - починаеться з постанови РМ УРСР, прийнято1& у 1968 р. "Про оргашзащю нових державних заповщниюв в УРСР". Щею постановою органiзовувались Карпатський та Полюький заповiдники, вiдновлено статус Кашвського заповiдника та iн. Уже на 1 Ычня 1971 р. було зареестровано пам&яток природи мюцевого значення - 1376, парюв-пам&ятниюв садово-паркового мистецтва - 447.
У Ычш 1972 р. РМ УРСР прийняла Постанову "Про заходи по розши-ренню мережi державних заповiдникiв i полшшенню заповiдноï справи".
Постановою було затверджено першу в Укршт класифжащю заповщ-них об&ектiв iз визначенням п&яти категорш:
У 1978 р. класифжащя заповщних територш була доповнена ще двома новими категорiями - "заповщне урочище i "заказник мiсцевого значення".
Станом на 1 шчня 1980 р. природно-заповщний фонд Украши стано-вив 1,2 % вiд територи республжи i продовжував зростати. У березш 1981 р. Президiя АН УРСР прийняла Постанову "Про науковi основи мережi бюс-ферних заповщниюв в УРСР". Ршенням ЮНЕСКО вщ 8 грудня 1984 р. до
мережi бiосферних заповiдникiв внесено заповiдники "Аскашя-Нова" та Чор-номорський, а у 1998 р. - Дунайський бюсферний заповщник. У вереснi 1991 р. було шдписано протокол про сшвробггництво у справi створення бь осферного заповщника мiж Укра!ною, Польщею i Словаччиною. У 1992 р. введено нову категорш заповiдних територiй - "державний регiональний ландшафтний парк". В основу мережi бiосферних заповiдникiв покладена схема бiографiчних провiнцiй М. Удвардь
Пiдчас незалежностi в Укра!нi прийнято ряд державних докуменпв, спрямованих на подальший розвиток заповiдно! справи. У вересш 1994 р. Верховна Рада Укра!ни прийняла Постанову "Про програму розвитку заповiдно! справи в Укра!ш", якою передбачено збiльшення площ територiй та об,ектiв природно-заповiдного фонду як важливого iнтегрального екологiчного показ-ника до 2000 року до 3-4 %, а в окремих регiонах - до 9-10 % вщ загально! територи. Водночас поставлено завдання забезпечення репрезентативност при-родно-заповiдного фонду з флористичною, ценотичною, фаушстичною, геоло-гiчною, грунтознавчою, ландшафтною та шшою ознаками.
Iсторiя природно-заповщно! справи в Укра!нi свiдчить, що наша кра-!на займае пдне мiсце у свiтовому природоохоронному процесс У той же час держава ще мае чимало зробити, щоб шдвищити питому вагу заповiдних об&екпв стосовно загально! територи кра!ни. Заповщш територи мають стати справжнiми "еталонами природи i об&ектами дидактики. Навчально-науковi експедици та екскурси, еколого-пiзнавальнi та еколого-рекреацшш стежки, студентськi науково-дослiднi станци - це неповний перелiк форм освггньо-виховно! природоохоронно! роботи, яка мае знайти повсюдне поширення. Вона мае лежати в основi патрiотичного виховання студентсько! молодь
Лггература
УДК 631.524+712.41 Проф. др. габ. Т. Казьмерчак, м. Крамв
ПРОФЕСОР МАР1ЯН РАЦ1БОРСК1 I ПРОФЕСОР ВЛАДИСЛАВ ШАФЕР - П1ОНЕРИ ОХОРОНИ ПРИРОДИ
Розглянуто життевий шлях, наукову i оргашзацшну д1яльшсть професор1в Ма-р1ана Ращборського i Владислава Шафера, як1 були не тшьки визначними ботан1ка-ми i вченими, але й першими оргашзаторами охорони природи. Ращборсью був про-фесором ботан1ки С1льськогосподарсько&1 академп у Дублянах п1д Львовом, тзшше у Льв1вському та Ягайловському ушверситетах, належав до найб1льш видатних польських вчених на злам1 двох стшть. Не маючи 30 рок1в, Ращборсю здобув славу визначного флориста сучасносп. Проф. Владислав Шафер - учень професора Марь яна Рац1борского. Першою працею з охорони природи В. Шафера, видрукуваною у 1912 р., була "Пеняцка пам&ятка". У Пеняках вщ 1886 р. охоронявся прекрасний бу-ковий л1с на краю Подшля. У наступному роц1 Шафер написав дв1 прац1 з охорони природи: "Про деяю р1дк1 рослини Галицько&1 Низовини" i "Тиси у Княж-Двор1 б1ля Коломи&1 - гщний охорони пам&ятник природи". У 1910-1912 рр. др. Шафер прохо-
