ЩОДО ОДНОГО «ТЕМНОГО» МіСЦЯ «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВіМ»

УДК 94(477) “12 ст”

ЩОДО ОДНОГО «ТЕМНОГО» МІСЦЯ «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

В.Б. Звагельський

SPIN-код автора: РИНЦ 1921-5422 Сумский государственный университет (Украина)

Авторское резюме

В гениальном произведении древнерусской культуры «Слове о полку Игореве» и в Ипатьевской летописи упоминается город Плиснеск. Проблеме его локализации посвящены многие работы. Сложность заключается в том, что если с летописным городом в основном все ясно, то с локализацией Плиснеска, упоминаемого в «Слове...», возникает множество проблем. В статье анализируется многолетняя история вопроса, уточняются и дополняются три существующие версии и гипотезы (галицкая, киевская, лингвистическая) и на основе топонимики и материалов археологии обосновывается четвертая (путивльская). Преимущество последней, в отличие от трех предыдущих, заключается в том, что она полностью соответствует географии событий, описанных в «Слове.».

Concerning one «obscure place» in «The Tale of Igor’s campaign»

V.B. Zvagel’s’kiy

Sumy State University (Ukraine)

Abstract

In the genius work of Old Russian culture «The Tale of Igor&s Campaign» and in Hypatian Codex the city PLisnesk is mentioned. Many works are dedicated to the problem of its Localization. The difficulty is that, if it is aLL clear with the Localization

of the city mentioned in Hypatian Codex, there is stiLL Lot of probLems concerning the LocaLization of the city mentioned in «The TaLe of Igor&s Campaign». In this article the Longstanding history of the probLem is anaLyzed, three existing versions and theories (GaLician, Kievan and Linguistic) are specified and eLaborated, and, on the basis of toponymy and archeoLogicaL materiaLs, the fourth theory (PutivLian) is reasoned. The advantage of the Latter is that, unLike the previous three, it fuLLy corresponds with the geography of the events described in «The TaLe of Igor&s Campaign».

Геніальний твір давньоруської культури «Слово о полку Ігоревім» привертає увагу науковців вже понад два століття. Як відомо, оригінальний текст загинув під час московської пожежі 1812 р., тому все подальше його вивчення здійснюється на основі цього видання та рукописної копії, створеної для імператриці Катерини II.

Власне ж похід сіверських полків під проводом новгород-сівер-ського князя Ігоря Святославича досліджується ще й на підставі розлогих оповідей Іпатіївського та Лаврентіївського літописів та «Истории Российской» В.М. Татищева. Втім, з урахуванням величезних здобутків вчених, проблема розкриття деяких «темних» місць тексту «Слова», ще продовжує зберігати високий рівень актуальності. Зокрема, ціла низка історико-географічних об’єктів потребує надійної прив’язки до конкретної місцевості. Зовсім не локалізовані, згадувані у давньоруських текстах річки Сальниця, Сюурлій, горезвісна Каяла, загадковий Шеломянь. Триває гостра полеміка і щодо розташування міста Пліснеськ, що згадується в одному з самих складночитаємих місць «Слова.». Це місце, за влучним висловом М.Ю. Брайчевського, «скандализирующее исследователей»1, зустрічається у відомому «мутному», тобто темному, незрозумілому сні великого київського князя Святослава Всеволодовича: «Всю нощь съ вечера босуви врани възграяху, у Плесньска на болони, беша дебрь Кисаню, и не сошлю къ синему морю»2. З таким же набором слів, але з іншою пунктуацією міститься цей фрагмент і у катеринінській копії. Тільки назва міста подана «у Пленьска».

Цей фрагмент не без підстав вважають зіпсованим. Пропонується багато різних тлумачень, але все ж залишаються не до кінця зрозумілими і «босуви врани» (бісові або сірі вовки), і «дебрь кисаню» або «дебрьськи сани» (болотні змії або похоронні сани), і хто кого чи що несе до синього моря? Прочитання цього місця дещо прояснюється майже паралельними фразами з тлумачення боярами сну Святослава: «врани взграяху» перегукуються зі словами «Готския красныя девы вспеша», «босуви врани» - з «время бусово». Певне співзвуччя спостерігається і у словосполученнях «дебрь Кисаню»

та «месть Шароканю». Синє море згадується в обох випадках. По кожному з цих слів існує велика література з багатьма варіантами дефініцій, що дозволяють досить довільно трактувати смисл аналізованого місця.

Відносно зрозумілим у сні Святослава і в останніх його рядках є те, що йдеться про велику біду, про передчуття смерті. Святослав Всеволодович, який у цей час реально перебуває у Києві на горах, грізний і великий, зі срібною бородою, бачить себе не у столиці, а десь біля Пліснеська та ще й «на болоні», тобто десь за городом, у низькому місці, і не на золотому столі київському, а у погребальних санях, що несуть його до синього моря - у даному випадку - символу «того світу», очевидно, до половців у полон. Всі події хронологічно розмиті, дійові особи і географічні прив’язки піддаються визначенню лише умовно, з великою часткою гіпотетичності. Єдиною реалією всього цього місця є географічний орієнтир - події відбуваються біля Пліснеська «на болоні».

Вченими давно встановлено, що усі імена, географічні назви, події у «Слові...» мають під собою реальне підгрунтя. Цей геніальний твір, як і вся давньоруська література, не знає вимислу, фантазій. Усі сюжетні лінії, кожен образ, навіть пейзажні картини, чітко підпорядковані логіці розгортання подій в оповіді, задуму великого автора. Помилки або випадковість виключаються.

Отже, щоб з>ясувати, де відбувалися ті події, які князь Святослав бачить уві сні, треба встановити, де розташовувався Пліснеськ. Погляди дослідників на це питання досить суперечливі - від упевненої локалізації на конкретній території до іншого словоподілу тексту, в результаті якого зникає сама назва і з’являються інші слова. Такі різні погляди авторів загалом вже згрупувалися, і тепер відкривається можливість на їхній основі сформулювати три існуючі нині гіпотези.

Таким чином, у системному аналізі існуючих поглядів та обгрунтуванні ще однієї гіпотези, що торкається питання локалізації Пліснеська, ми і вбачаємо завдання цієї статті. Але спочатку розглянемо існуючі гіпотези.

Гіпотеза перша - галицька

Найбільш давня гіпотеза - галицька, яку запропонували ще перші видавці у 1800 р., з посиланням на В.М. Татищева. У примітках вони зазначили: «Город Галичского княжества, смежный с Владимирским на Волыне». З деякими варіаціями та уточненнями до цієї точки зору приєдналися М.М. Карамзін, П.П. Вяземський, О.М. Огоновський, М.П. Барсов, Р. Заклинський, В. Щурат3.

В основу цієї точки зору покладено згадку Пліснеська в Іпатіївсь-кому літописі під 1188 р., де йдеться про те, що волинський князь Роман Мстиславич, готуючись до походу на Галич, направив своїх воїв

до Пліснеська (в інших списках літопису назву подано: Пресньск, Преснеск, Пленск). Взяти місто не вдалося - військо Романа було відбито уграми та галичанами4. Ще одна літописна згадка датується 1232 р.5

Цей літописний Пліснеськ пов’язується багатьма істориками з городищем біля с. Підгірці Бродівського району Львівської області.

У 1940 р. на городищі проводив розкопки Я. Пастернак. На основі археологічних досліджень вчений досить переконливо доводив, що цей об’єкт був пов’язаним з варягами і що у літописі і «Слові.» йдеться про одне місто6.

Особливо послідовно впродовж багатьох років обгрунтовував цю точку зору археолог M.^ Кучера. Дослідник підкреслював, що ототожнення городища біля с. Підгірці з давньоруським містом цілком відповідає літописним даним щодо місцеположення цього «города», тому що до 1946 р. тут знаходився монастир, який раніше звався Плесницьким, а нині хутір, розташований на городищі, зветься Пліснесько. Отже, «можна думать, что «Плеснеск» «Слова.» - это древнерусский город Плеснеск»7.

Ше одним вагомим аргументом на користь галицької гіпотези є те, що частина Пліснеського городища і нині зветься, як зазначає M.^ Кучера, "Кисарки (Кицарки)". На його думку, «в современной "Кисарке" следует усматривать один и тот же корень, что и в древней "Кисани" "Слова."»8. Але при цьому виникає закономірне питання, що складається з двох частин: чи є згадуване городище дійсно залишками літописного Пліснеська і чи правомірно ототожнювати останній з тим об’єктом, що згадується у «Слові.»?

Приєднуються до галицької гіпотези і сучасні дослідники. Так, послідовно обстоює її у кількох працях Л. Войтович. Учений вважає, що лише городище у с. Підгірці може бути і літописним, і тим, що згадується у «Слові.» Пліснеськом, і що він був «самым большим центром на правобережье и вообще в восточнославянском ареале в VIII-IX вв.»9.

Схожі думки висловлює І. Mицько, вважаючи, що галицький Пліснеськ - це «крупнейший град не только в регионе, но и среди славян», що він є батьківщиною княгині Ольги і столицею її батька Олега10.

Важливі матеріали для вирішення цього питання містять результати археологічних розкопок. Городище біля с. Підгірці і розташований поруч могильник досліджуються з початку XIX ст., особливо активно - з середини XX ст. Археологічні розкопки тут проводили І.Д. Старчук, В.К. Гончаров, M.^ Кучера. Особливо системно досліджує цей об’єкт MA Филипчук, який однозначно ідентифікує з шуканим об’єктом11.

Археологами було виявлено багатий речовий матеріал і з’ясовано, що на пам’ятнику простежуються 9 ліній валів зі рвами і що це городище слід ототожнювати з літописним Пліснеськом, а останній, у свою чергу, з Пліснеськом «Слова о полку Ігоревім». Від цього об’єкта, за даними M.^ Кучери (стаття написана у 1959 р.), «сохранилось до наших дней большое древнерусское городище площадью около 160 га»12, і «во второй половине XII в. город, очевидно, имел уже широкую известность /.../ Mощныe оборонительные сооружения города, от которых сохранилось одиннадцать линий валов, вполне объясняют, почему он стал объектом воинской тематики «Слова»»13.

Останнє твердження щодо потужних укріплень з 11 ліній валів (у роботі 1986 р. цей же автор називає 9 рядів валів зі рвами14) та величезної площі, з нашої точки зору, зовсім не пояснює, чому це місто стало об>єктом «Слова.». У Східній Європі є десятки пам’яток з більш виразними штучними історико-топографічними характеристиками, що не потрапили на сторінки давньоруських писемних творів, оскільки не були задіяні в свій час в тих чи інших важливих подіях. Отже, єдину для XII ст. згадку у літописі ніяк не можна трактувати як «широкую известность».

Ця повна невідповідність гігантських розмірів об>єкта з зовсім скромною його згадкою у літописі є надзвичайно дивною: менші у 80-40 разів тогочасні міста-гради, тобто площею у 2-4 га, згадуються у літописах по 2-3 і більше разів.

На цю невідповідність звернув увагу П.О. Раппопорт, який писав, що «если учитывать всю его площадь, то она достигает 160 га и, следовательно, превосходит по размерам защищенной валами тери-тории все древнерусские города, включая даже такие большие, как Киев, Чернигов, Рязань»15. Така велика площа городища та складна система валів, яких цей вчений нараховує 716, є характерними для городищ скіфського часу, а не давньоруського, що й підтверджується наявністю відповідної кераміки17. П.О. Раппопорт пише, що якщо вважати, що давньоруський Пліснеськ складався з дитинця і одного окольного града, то площа його укріпленої території буде близько 4 га18. При цьому він зазначає, що Пліснеськ «Слова.» дуже вірогідно не має ніякого відношення до галицького міста Пліснеська19.

При цьому слід підкреслити, що у своїй останній грунтовній монографії (вийшла друком у 1999 р.) M.^ Кучера в спеціальній примітці зазначив, що великі розміри городища Пліснеська пояснюються їх походженням з ранньозалізного віку20.

Сумнівався в ототожненні Пліснеська літописного, тобто галицького, і того, що згадується у «Слові.», і M.C Грушевський. Зокрема, вчений писав у відомій «Історії України-Руси», що згадка в останньому випадку є непевною21, а у власному перекладі твору взагалі опустив цей рядок, пояснюючи: «Се, може, найбільш прикре місце тексту, яке не вдається розв>язати; я тому упускаю слова: "у Плесьн-ска на болони беша дебрь Кисаню"»22.

Головне ж, що викликає особливо скептичне ставлення до галицької локалізації Пліснеська «Слова.», - це абсолютна відсутність будь-якої географічної прив’язки до подій, пов’язаних з походом Ігоря Святославича. З тексту «Слова.» і контексту «сна Святослава» випливає, що київський князь знає про поразку русичів на Каялі і про те, що половці, очолювані Кончаком та Гзою, вдерлися на Переяславщину та Сіверщину. Отже, великому київському князю треба було терміново організовувати мобілізацію своїх військ і звертатися за допомогою до інших князів, що він і зробив, і що відбито у його «золотому слові».

Дослідники намагалися якимсь чином пояснити функцію згадки цього галицького Пліснеська у «Слові».

На невідповідність подій, що описані у «Слові..», і географічно далеким від цих подій галицьким Пліснеськом звернув увагу і M.K). Брайчевський. Однозначно погоджуючись з наведеною вище версією, вчений зазначав: «Чому раптом ім’я його виринуло на сторінках поеми, присвяченої подіям, які розгорталися далеко на Лівобережжі Дніпра та в половецьких степах і не мали ніякого стосунку ані до самого Пліснеська, ані до Галицького князівства в цілому... Справді, факт дивний і на перший погляд незрозумілий, - особливо коли взяти до уваги притаманну “Слову о полку Ігоревім” мовну дисципліну і точність викладу»23.

Далі через складну і, на наш погляд, малопереконливу систему логічних побудов учений, спираючись на матеріали Іпатіївсько-го літопису, доводить, що страшний сон був навіяний Святославу тому, що у 1188 р. волинський князь Роман Mстиславич (на думку M^. Брайчевського, він на той час був головним претендентом на великокнязівський стіл) за підтримки свого тестя Рюрика Ростисла-вича рушив до Галича, але саме під Пліснеськом зазнав поразки. Аби цього не сталося, вважає M.K). Брайчевський, то Роману, можливо, вдалося б заволодіти Галичем і він би став головним і могутнім суперником Святослава, для якого поразка Романа виявилася рятівною24. При цьому, як зазначає і сам автор, таке положення «дає підстави гіпотетично датувати створення Ігоревої пісні 1187-1188 роками»25.

Ці спостереження відомого історика і археолога були викладені у розлогій монографії, що була написана наприкінці 60-х рр. минулого століття, але побачила світ лише у 2005 р. Отже, залишається

лише жалкувати, що ця книга не була доступною широкому загалу раніше, що могло б, думаємо, внести певні корективи у весь подальший розвиток Словознавства.

Погоджується з такою точкою зору і більшість філологів. Так, M^. Щепкіна зазначає: «Город Плесенск был, по-видимому, каким-то важным стратегическим пунктом на границе между Галицким и Волынским княжествами. Поэтому он и включен в сон Святослава»26. На основі палеографічних особливостей тексту M^. Щепкіна заперечувала варіант моделювання, запропонований В.В. Капністом і підтриманий M^. Шарлеманєм: «Плъсньскъ как "Плоское - плиске" не только возвращает к ошибочному чтению первого издания, но и вносит в него еще новое искажение /.../ При этом оба предполагаемых урочища в сущности безымянные: плеске-плиске - имя нарицательное»27.

Далі цілком логічно M^. Щепкіна зазначає, що у «Слові.» нічим не помітні в історії яри, переліски, обмілини не могли бути символами подій загальнодержавного значення28.

Як «місцевість в Галичині» розглядав Пліснеськ і MX. Гудзій29.

Таким чином, єдиним аргументом на користь ототожнення Пліснеська «Слова.» з городищем біля с. Підгірці залишається згадка майже ідентичного топоніма у літописі і така ж назва хутора.

Отже, якщо більшість дослідників погоджуються з ототожненням городища біля с. Підгірці з літописним Пліснеськом, то ототожнення останнього з тим, що згадується у «Слові.», викликає великі сумніви, що змушують дослідників шукати інші пояснення і розробляти інші гіпотези. Згідно з другою, київською, гіпотезою Пліснеськ слід шукати десь в районі Києва, або навіть у самому місті.

Гіпотеза друга - київська

Письменник В.В. Капніст висловив «догадку», що Пліснеськ знаходився на околиці Києва тому, що «селение за Подолом, за Кирилловский монастырь продолжающееся, и ныне называется Плоское. Не сие ли имя, испорченное переписчиками, переменено в Плесньск?»30. Далі В.В. Капніст розвиває думку, що ця назва могла бути пов’язаною з іменем билинного героя Пленки. Ця робота відомого поета була створена у 1809-1813 рр. і залишалася невідомою, доки її не опублікував у 1950 р. Д.С. Бабкін.

Століття потому, незалежно від В.В. Капніста, аналогічної думки дійшов А.В. Лонгинов, який писав, що Пліснеськ «находился под Киевом на болони у озера Ерданского»31, таким чином заклавши основу нової гіпотези.

Особливо активно її обстоював M^. Шарлемань. У своїх відомих «Заметках натуралиста» він писав: «Я, признавая Плисенск Плоским, однако, в отличие от Капниста и А.В. Лонгинова, передвинул это древнее урочище на 2-4 км к р. Глубочице, к нынешней улице Нижнему и Верхнему валам»32.

Погоджується з М.В. Шарлеманєм і Б.О. Рибаков, який вважає, що з багатьох варіантів таке тлумачення є одним з найбільш прийнятних33.

Київська локалізація Пліснеська влаштувала Д.С. Ліхачова і Л.А. Дмитрієва34.

М.О. Мещерський та О.О. Бурикін у коментарях до тексту «Слова.» зазначають: «Топоним «Плесньскъ» приурочивается к пойме Днепра в окрестностях Киева»35.

Припускає, що йдеться про топонінім київських околиць і автор статті про Пліснеськ у «Энциклопедии "Слова о полку Игореве"»

О.В. Творогов36.

У 1983 р. приєднався до київської гіпотези Л.Є. Махновець, який писав: «Пліснеськ - місцевість у подільській частині Києва, урочище Плоске, чи Пліске»37. Через 6 років у грунтовній монографії, присвяченій встановленню імені автора «Слова о полку Ігоревім», яким, на думку Л.Є. Махновця, був князь галицький Володимир Яросла-вич, він змінив свою позицію і погодився з галицькою локалізацією Пліснеська38.

Гіпотеза третя - лінгвістична

Третя гіпотеза, лінгвістична, містить в собі спробу прочитання цього темного місця не як назви географічного об>єкта, що складається з одного слова, а як дві або кілька лексичних одиниць зовсім іншого значення.

Майже 100 років тому П. Мирний у своєму відомому перекладі (1883-1914) моделює нову конструкцію: «...на плаці в місті та на оболоні»39.

Н.І. Гаген-Торн, не погоджуючись з О.С. Орловим, який характеризує аналізоване місце твору як дуже складне в розшифровці, вважає, що їй вдалося «розкрити кожну деталь «сну Святослава»». Так, дослідниця пропонує таке читання: «... а біля плеса були звиті, покривалами покриті...»40.

М.Т. Гойгел-Сокол, вважаючи, що аналізована фраза являє собою «исправный текст, ясный поэтический образ и смысл», пропонує такий варіант: «У плеснь скана болони беша...», а в перекладі: «В плесень затканы поречья были...»41.

Модернізує текст і відомий поет і фольклорист С.П. Пушик: «Бусо-ві ворони грали у пліс низько»42, аргументуючи це тим, що «босуві врани» не випадково з>являються у Києві на горах, де «було Бусове поле, річка Буслівка й гора Бусовиця. Тому й «у Плъсньска» треба

розглядати не як назву галицького Пліснеська-міста, а як два окремих слова»43. Цю ж думку С.П. Пушик розвинув у розлогому есе, де стверджує, що «князю Святославу снилося не галицьке Пліснесько, а снилися ворони Бусові десь у районі Печерська /.../ Снилася йому київська оболонь»44.

Щодо неприпустимості таких лексичних конструювань ми вже писали свого часу45, цілком погоджуючись з Л.Є. Mахновцeм, який влучно охарактеризував ці новації як «неймовірно фантастичні тлумачення й безоглядні «поліпшення» тексту»46.

Ю.В. Подлипчук у новітньому розлогому дослідженні теж обстоює думку, що у «Слові.» взагалі йдеться не про місто Пліснеськ. Він вважає, що у тексті необхідно змінити пунктуацію і здійснити інший словоподіл. У результаті замість словосполучення «у Плесньска на болони» вийшло «у плень с кана бо лони»47, в перекладі Ю.В. Под-липчука - «Плен из-за хана ведь с прошлого года»48.

Запропоновані варіанти прочитання назви міста, що й складають лінгвістичну гіпотезу, не можна вважати задовільними, адже вони вносять більше запитань, ніж дають відповідей і відкривають можливість для всіляких модернізацій тексту і нічим не обгрунтованих домислів і припущень, не кажучи вже про свідоме псування тексту великого твору.

Mи розглянули 3 основні гіпотези щодо згадки назви міста Пліснеська у «Слові о полку Ігоревім» - галицьку, київську, лінгвістичну49. Всі вони суперечать одна одній, але є й те, що їх об’єднує, -повна відсутність логічної прив’язки до географії подій походу Оль-говичів весною 1185 р.

Отже, питання з локалізацією Пліснеська «Слова.» виявляється досить складним і заплутаним - до його розв>язання, на наш погляд, треба підходити комплексно. При цьому слід підкреслити, що для локалізації будь-якого історичного об>єкта необхідно враховувати чотири складові:

Перша (галицька) гіпотеза відповідає 1-му, 2-му та 3-му положенням; друга (київська) - 1-му та 2-му, але всі вони, включаючи і 3-тю гіпотезу (лінгвістичну), не відповідають 4-му - головному, базовому положенню щодо відповідності географічної прив’язки цього об’єкта до реальних подій, пов>язаних з походом Ольговичів.

Гіпотеза четверта - путивльська

Деякі спостереження дослідників відкривають можливість говорити ще про одну гіпотезу. Назвемо її, виходячи з географічного чинника, путивльською.

У 1961 р. С.І. Котков серед кількох лексичних паралелей до «Слова.» у документах XVI-XVII ст. у Путивльській писцовій книзі 1594 р. зустрів гідронім Плесна, де розташовувався «ухожей бортной в Городецкой волости на речке на Плесне». Вчений зазначав, що назви старих міст, які походять від назв річок за допомогою суфікса -ьск, є звичайною справою і таким чином побудова «Плесньск» від «Плесни» є закономірною. Він наводить ще один приклад з Бєлєвських книжок 1614 р., де згадується річка з такою ж назвою - «Плесна» - та «плесненские отвершки»50.

Наведений приклад є надзвичайно важливим, оскільки наявно підтверджує правильність лінгвістичного моделювання. Виходить, що на початку XVII ст. (а документ фіксує вже сталу для свого часу форму, отже, функціонування гідроніма можна хронологічно відсунути на більш ранній час) конструкція «плесна» - «плеснеськ» була звичайною. Неважко помітити, що «Плесньск» тексту «Слова.» ідентичний назві «отвершков», наведеній у документі, - «плесненские» (!).

В.І. Стелецький зазначав, що неясно, де була «местность» Пліснеськ

і, посилаючись на С.І. Коткова, підкреслював, що «скорее всего название ее происходит от названия речки Плесны», і далі - «Речек с таким названием было много, одна из них, возможно, была где-то около Путивля»51.

Проблему з локалізацією об>єкта було б легко розв’язати, якби йшлося про один-два топоніми з відповідним коренем. Але справа значно складніша, тому що маємо дуже великий кількісно і широкий географічно ареал поширення схожих назв.

Переважна більшість дослідників одностайна в тому, що топоос-нова плес-/плесн- є похідною від словенського географічного терміна *plesъ, відомого у різних варіантах майже у всіх слов’янських мовах, а іменники з цією основою означають відкриту широку ділянку ріки без поворотів, коліно ріки між луками, розширене і вільне від рослинності місце річки між поворотами, де вода тече повільно, майже стоїть52.

Взагалі схожих назв, що несуть в собі ознаки плеса у Східній Європі і зокрема на Лівобережжі, - десятки. Досить згадати широковідомі і нині використовувані однокореневі слова в близьких значеннях:

плеска поверхня, плескати в долоні, плескатися у воді. Мали вони аналогічний смисл і за часів Київської Русі53. У самому ж «Слові.» двічі зустрічаємо явно споріднені лексеми: «въсплескала лебедиными крылы» та «плещучи убуди жирня времена».

Майже ідентичною за побудовою і тотожною за смислом є і назва міста Псков, що в такому варіанті вперше згадується під 903 р., а у формі Плесков - під 947 р.54 Сучасна форма назви цього міста, без сумніву, є спрощенням давньоруської назви Пльсков, стверджує П.Я. Черних і як приклад наводить назву цього міста німецькою, яка передає її давньоруську форму - Pleskau55.

В.П. Нерознак теж вважає, що Плесковъ є початковою формою, а Псков - вторинною56.

Таким чином виходить, що сподіватися на повну співзвучність і фонетичну відповідність між письмовими формами XII ст. і сучасними назвами, часто побудованими за правилами народної етимології, очевидно, не має сенсу. Втім, пошуки лексем з відповідним коренем, враховуючи випадки, наведені С.І. Котковим («Плесна» - «Плеснен-ские»), та ситуацію з назвою м. Псков є цілком перспективними.

У документах XVI-XVII ст. теж зустрічаються лексеми з відповідним коренем. Наприклад, у жалуваній грамоті Івана IV Новгород-Сі-верському монастирю за 1551 р. серед переліку земельних володінь зазначається: «за рекою Десною рыбная ловля от Грицкова плеса по правой стороне». До речі, в цьому ж документі кілька разів зга-дуєть57.

Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. теж називають с. Плехов Миропільської округи та притоку Сіверського Донця р. Плотва58.

Аналогічну картину подають і описи лівобережної України кінця XVIM-початку XIX ст. Тут згадуються у Ніжинському, Чернігівському, Полтавському, Козелецькому та Золотоноському повітах річки Плоска та Плиска, села Плиски, Плоска, Плоске, Плоский59.

Довідник населених пунктів України кінця 60-х рр. минулого століття теж фіксує десятки відповідних назв на Лівобережжі: кілька Плисок, Плисків, Плисових, поодинокі назви Плисецьке, Плескачі, Плесове, Плоскоярка, 2 села Плескачівка і 8 (!) Плоских60.

У межах чернігово-сумського Полісся теж зафіксовані відповідні назви, лише гідронімів близько 20: Великий Плес, Плес, Плесо, Пле-синка, Плескало, Плісневате, Плісняве, Плюсок та ін.61

Отже, ідентифікувати історичний об>єкт на підставі лише назви в такому випадку не вдається, адже схожість чи навіть тотожність назв не може бути вирішальним фактором сама по собі. І нині, і за часів Київської Русі існувало багато населених пунктів і річок з однаковими або майже однаковими назвами. Mаємо Рим і Римів, Глібль і Глі-бов, Глухів, Глушець та Глушкове, по два Переяслава, Галича, Прилук, Торческів, Поділ у Києві та Подільську землю, кілька річок Остер, Уд, Волжиних та ін. До речі, в багатьох містах є і своя Оболонь.

Основою четвертої, путивльської, гіпотези ми вважаємо думку про те, що сумний, страшний сон князя Святослава був пов>язаний з відповідним ударом половців, котрі, як зазначає автор, «По Рси и по Сули гради поделиша». Річка Руса - права притока Сейму - знаходилася на півдорозі з Путивля до Рильська62. Саме Посеймя, тобто ті землі, чоловіче населення яких полягло на Каялі, а дружина, тобто гарнізони князівських міст (у першу чергу Путивля, Рильська та Курська) та князі були полонені або загинули, залишилося без захисту. Про це прямо повідомляє Іпатіївський літопис: «возмятошося городи Посемьские и бысть скорбь и туга люта, яко же николи же не бывала во всем Посемьи /.../ Князи изымани и дружина изымана, избита»63.

Дуже вірогідно, що Пліснеськ «Слова.» мав знаходитися саме у цьому районі. Серед багатьох давньоруських городищ ми повинні розглядати ті, що входили в зону бойових дій русичів з половцями, очолюваними ханом Гзою. Як відомо, Путивль їм взяти не вдалося і вони вирушили у Посеймя. Але направлені на допомогу русичам син Святослава київського Олег та воєвода Тудор, хоча й мали менше військо, перемогли, захопивши великий полон. Так описує ці події ВМ Татищев, зазначаючи, що бій йшов «об реку» і що Олег і Тудор могли половців «чрез реку не пустить», але Тудор «вшед в лес меж болоты /.../ обошед, сзади напал»64.

Район, де відбувалися ці події, окреслюється досить надійно -біля сіл Уруси та Колодежі Глушковського району Курської області Російської Федерації65. Невелика річка - це р. Руса, яку й пересікає Путивльська дорога.

Неподалік привертає увагу городище з місцевою назвою Городок, розташоване біля с. Горки Путивльського району Сумської області України поруч з місцем впадіння у Сейм невеличкої річки з красномовною сучасною назвою Плюсква. Ця річка згадується під такою ж назвою і у нещодавно опублікованих документах початку XVII ст.66

Mісцeвість ця знаходиться за 30 км від Путивля, що дорівнює середньому денному переходу кінноти. Городище має вали та рови. Тут проходить єдиний найкоротший шлях з Путивля до Рильська (Путивльська дорога, відома ще з кінця XVI ст.67), рухаючись яким і треба було переправлятися через р. Руса. Дослідник цієї пам’ятки Ю.Ю. Mоргyнов зазначає, що, рухаючись від с. Горки до Путивля, неможливо обминути Городок і розташоване неподалік урочище з

характерною назвою Кесарів Сад. В останньому урочищі теж розташоване давньоруське поселення. Ю.Ю. Моргунов, виходячи з топографічних особливостей рельєфу, припускає, що цей об’єкт міг бути укріпленим68.

Звичайно, назви Плюсква і Кесарів Сад, незважаючи на їхню фонетичну схожість з лексемами «Слова.» Пліснеськ та Кисань, слід також сприймати критично, як і аналогічні біля с. Підгірці та у Києві. Але тут ми нарешті, маємо ситуацію, коли, окрім перших 3 локалізаційних складових, наявна і 4-та, географічна, тобто йдеться про конкретний район р. Руса, де відбувався бій з половцями. Якби їм вдалося перетнути цю річку, то шлях на Рильськ і далі та Курськ фактично залишився б відкритим. Саме це і могло турбувати Святослава київського, що метафорично зображено в його сні.

ЛІТЕРАТУРА

С. 264.

С. 95, 118, 133, 136, 142, 179.

64. Татищев В.Н. История Россий?