Спросить
Войти

У ПОШУКАХ СУБ’ЄКТА ІСТОРІЇ ДОБИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Автор: указан в статье

Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского

Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 24 (63). 2011. № 3-4. С. 224-230.

УДК 101.1: 316.42: 316.4.066

У ПОШУКАХ СУБ&еКТА 1СТОРП ДОБИ ГЛОБАЛ13АЦП

Кушерецъ Т.В.

Глобал1зац1я розглядаетъся як нова стад1я есесетнъого /сторичного процесу, яка потребуе концептуал1зацИ& щодо и руштних сил. Актуальным залишаетъся поняття /сторичного суб &екта, зм1ст якого буде пое &язаний з конструктивным переглядом класичног ееропейсъког модел1 суб&екта /сторп та ерахуеанням сощалъного / культурного досв1ду тшихрег1отв. Ключ ос, I слова: суб &ект, /стор1я, глобал1зац1я, модерн, /дентичтстъ.

Об&ектом дослщження е поняття ¿сторичного суб&екта. Мета дослщження -виявити актуальшсть та право\пршсть постановки питания про суб&ект ¿сторн в межах теорш глобал1зацп.

Як зауважив К. Кастор1адю, проблема тепершнього стану нашей сучасно! цившзацп полягае в тому, що вона перестае задавати соб1 запитання. 3. Бауман коментуе: «Вщмова вщ деяких запитань несе в соб1 б1льшу небезпеку, шж нездатн1сть вщповщати на т1 запитання, яю вже стоять на повютщ дня, а неправильно задан 1 запитання часто допомагають вивегпкти увагу вщ д1йсно важливих проблем. Цша мовчання обчислюеться в тверд1й вал ют 1 людсысих страждань» [1, с. 14-15]. На наш погляд, до таких запитань належать наступи!: чи е у глобалпацп суб&ект?, чи збер1гае в1н головн1 риси ¿сторичного суб&екта модерносп?, чи е шдстави говорити про новий пер ¡од в ¡сторп людства не на пщстав1 гранд1озних зм1н у технолопчному оснащенн1 продуктивних сил людства, а на шдстав1 зм1н характеру людсько! суб&ектност1?

Питания про руш1йн1 сили поступу людства, яке вступило у новий етап ¿сторичного розвитку чт<о не окреслюеться авторами тсорп глобал1зац11, а дехто вважае його навпъ незручним. Чаете вживання терм ¡ну глобагпзащя, зауважуе 3. Бауман, зробило його модним сл1вцем та наводить на думку, що йдеться про явище, яке вщбулося, про я клеть «зовншшього» ев ¡ту. яку це поняття характеризуе \ пояснюе. «Тому \ для прихильниклв { для противниклв глобалпащя е неминучою фатальн1стю нашого св1ту, невщворотним процесом та зд1йсненим фактом» [1, с. 9]. II у бшышй \iipi пов&язують з новими техн1чними засоби зв&язку, ан1ж з появою нових актор ¡в на авансцеш ¡сторп та спробами вдосконалити методи влади. 1з зазначеного вище випливае, що змют терм1ну глобал1зац1я так як вш утвердився в межах сучасного дискурсу, пов&язаний передуелм з наслщками, а не з глобальними шщативами та д1ями.

Але для концептуал1зацп сучасного етапу ¡сторЛ людства, як зауважуе Д. Мартен, слушне полягае «не так у визначенш новаторського (завжди було щось нове) або ушверсального (з ушверсальносп завжди е винятки) характеру того чи

шшого явища, як у визначенш актор1в, яи його несуть 1 яю найчаспше спираються на вже юнукга форми, що стали результатом попередшх зтснень» [5, с. 22]. Сощально-фшософсысий анал1з мае сво1м завданням пояснити, що сощальш процеси, зокрема сконо\пчш. не вщбуваються за аналопею з природними, 1х витоки слад шукати у вибор1, який роблять актори у задан ¡й стратеги, а виб1р цей стае реальшстю тшьки у тому раз1, якщо вш буде затверджений, шдтверджений, навпъ адаптований р1зними защкавленими громадами. Сприйняття глобал1зацп як аношмного 1 невщворотного процесу дае можливють багатьом псштикам списувати сво1 невдач1 на дда потаемних сил свшэвого масштабу, а псрсачним громадянам притупити пильнють щодо контролю за приватною шкцативою «сильних свпу цього». Дослщницький шлях пошуку суб&екта глобал1зацп полягае в тому, щоб «подивитися, якою м1рою - 1 в який способ - накопичення ршень нацюнального, м\ кролокального р1вня е вщповщальним за т1 колективш ситуацп. що створювалися зовам недавно й були спшьними для дедал1 бшыпого числа народ1в» [5, с. 30].

Слушною е думка Д. Мартена та його колег, що юнують сощальш групи. яю е защкавленими в безсуб&ектнш тсорп глобагпзацн. Ц1 мислител1 висунули гшотезу, за якою сучасний стан свпу е результатом не звичайного зб1гу стратег¡1 II актор1в. а накопиченням \cnixiB давнього бажання - бажання впертого, що його несли актори, згодш мгж собою в питанш необхщносп мобшзаци м ¡ж нар од но го середовища для захисту чи шдсилення Ухшх наиюнальних владних позицш [5, с. 26]. Цшшсть такого припущення у постанови! питания про суб&екта глобалвацп, хоча запропонована вщповщь вкладаеться в меж! вже вщомо! тсорп ¿мпер1ал1зму або свново! гсгсмонп провщних захщних кра1н, зокрема США.

Захщноцентричшсть перших теорш глобагпзацп не дозволяла 1х авторам вийти за межл класично! моде л 1 конституювання суб&екта юторн. Як вщомо, уявлення про юторда в перюд Нового часу були тслсолопчними. у вщповщносп з якими рушшними силами юторп вважалися або потойб1чне божество, або необхщне розкриття внутршньо! сутносп, або прагнення до деяко! всезагально! мети, яке непохитно веде юторда людства до деякого кшцевого стану. Мислител1 ХУШ, XIX та початку XX столнь шукали центральну системну ознаку модерносп, створювали «велию епохальш наративи» про всликл об&еднавч1 сили, виходячи з яких можна було б визначити специф1чну для нового перюду в юторн суб&ектшсть. У традицп Кондорсе та Конта ними були Розум 1 Наука. Для Ссн-Слмона та Спенсера -Промисловють, для шотландського Просвнництва - Торпвля. Маркс вщетоював думку, що це кап ¡тал ¡зм. в Вебер та його послщовники схилялися до Рацюналвацп та Розчаклування. Окр1м того, процес виникненням нацюнальних держав ставив завдання створення «наративу наци» - оповщ1 про славш д1яння засновниклв. 1х поразках 1 перемогах, яка теж виконувала роль потужного штегруючого чинника. Потребу в патрютично ор1ентованш юторп порвали лише крах комушетично! системи та розвиток комушкативних мереж, що полегшив обмш думками. Ниш. за евщченням И. Тернборна, до пошуку «велико! об&еднавчо! сили» долучалося немало вчених, тому «надш на останню та кандидат ¡в на II роль вдосталь, але вел вони провалилися принайми! на даний момент» [2, с. 187].

Основними каменями спотикання на шляху об&еднавчих сил стало зростання сощально! нср1вностк нацюналпм. етшчна ворожнеча та «глокалпащя». Тому виникла потреба, з одного боку, критичного перегляду класичних теорш

модерн ¡зацп. а з ¡ншого. бшып пильно! уваги до доевщу переходу вщ традицшного до сучасного стану незахщних народ ¡в. сприйнятгя 1х повноцшними д1евцями на глобальшй ареш. «Всесвппьо-юторичний характер сюжету вже фпуруе не просто як здогад, а як доведений факт, утшений поняттям «глобалпащя» [2 с. 179-180]. Сьогодш переконлив1 докази М. Вебера про те, що Захщ в силу особливостей протестантсько! рел1ги став единим за своею ушкальною рацюнальшетю й уешхами мюцем у евт, слад трактувати радше як особливу специфшу захщно! модерностг Як зазначив Кшг, протягом принаймш двох стор1ч пашвш означения «модерносп» спиралися на наб1р цшностей, якл були «переважно захщними, чолов1чими, бшими, ор1ентованими на шдивща й сколопчно на1вними (фактично ж загребущими)» [2, с. 171]. Значний обсяг з1браних ¡сториками матер1ал1в з розвитку сшьського господарства, промисловосп, кредитно! системи, транспортних засоб1в 1 ринклв товар1в в Азп спростовуе переконання, що одна Свропа зумша створити т1 пештичш, шетитуцюнальш, юридичш, культурш та релтйш передумови, якл необхщш для процесу довготривалого економ1чного зростання. А якщо вести розмову про дсякл культурш явища, таи як становище постмодерну в мистещта, то незахщш суспшьства, зокрема дсякл постколон ¡ал ьш. познайомилися з ними за цЫ десятилггтя, а той столитя до 1хньо1 появи в Сврош та США. Мова йде про Гонконг, Рю-де-Жанейро, Сингапур тощо.

И. Терборн видшяе три головш регюни поза Свропою, де модерн ¡сть розвинулася вщносно автономно: Новий евп", де вона розвинулася в наел ¡до к винищення тубшьного населения; Схщна Аз1я, де модерн ¡сть постала у вщповщь на загрозливий зовшшнш виклик; значна частина Африки, де модернють була значною м1рою насаджена колошзащею й ¡мпер1алпмом. Особливо щкавим виявився доевщ другого з перел1чених регюшв, який найуешшшше був реагпзований в Японп. Зовшшня загроза спонукала громадян ще! краши робити виб1рков1 запозичення та не зраджувати власти самобутносп [ традицй. Ця уешшна практика сощальних перетворень спонукала до реконцептуалпацп европейського шляху в модерн ¡сть та дозволила виявити, що його уешхи «були можлив1 тшьки завдяки спад щи ш багатьох форм нерацюнально! розсудливосп, закарбованих у захщнш цившзаци -спадщиш, яку аж шяк не можна вщкидати як застаршу» [2, с. 366]. Тому при створенш модел1 ¡сторичного суб&екта доби глобал1зацй виявляеться важливим не титьки зберегти «вщкриття майбутнього», яке стало виршальним модусом часу для конституювання суб&ектносп захщного типу, але й переоцшити значения минулого. «Адже так само, як I аналп модершзаци, анал1з глобал1заци з огляду на широко мае штаб н 1 процеси визначае сам себе, називаючи майбутне, яке е видимою проекщею тепершнього 1 яке повертаеться спиною до минулого. Незалежно вщ епохи, така позищя заважае ставити найщкав1пп та найбшып проблемш запитання, зокрема питания про генезу ршень, якими структуруеться тепершне» [5, с. 13].

Отже, теоретичш шдходи в яких глобатзащя розглядаеться як опросторовлення модерну, як залучення у я к ост 1 дшових ос ¡6 ¡нших агенпв модершзаци, позбавлення евпороцентризму дае надда на позитивне вирипення тих проблем, якл стали наслщком «д1алектики Просв1тництва» або «модерного заблуду». Однак концептуагпзащя суб&екта ¿сторн доби глобалпацп. на наш погляд повинна здшснюватися вщштовхуючись вщ наявно! захщно! модел1 модерн ¡зацп&. де власне 1 з&явилося поняття зазначеного типу суб&екта.

Вщкриття майбутнього як силуету на вщкритому горизонт! вщбулося у християнськш GBponi биьшс як два з половиною столнтя тому. Проте у назв1 епохи, яка розпочалася тодк зазначений ¡нший модус часу - модерн, що буквально означае тепершнють. Поеднуючи ni два модуси часу, яю якнайкраще характеризували настання нового перюду европейсько! icTopii&, И. Терборн зазначив, що тепер1шн1сть тут слад розглядати як початок майбутнього, а не як розширення, продовження, повторения або згасання минулого. Вщкриття майбутнього - це рух у напрямку до невщомого, незбудованого, доа не вщвщаного мюця, але досяжного та доступного для конструювання [2, с. 182]. Саме змщення акценту з одного модусу часу на шший у розумшш темпоральносп людського буття стало шдставою для оформления ще! суб&екта як суб&екта icTopii& та сощально! дп. що було нерозривно пов&язано ¿з загальним юторичним становлениям i утвердженням модерну. Цей процес знайшов свое воображения у теоретичнш думщ того часу, зокрема у фиософп та сошологп. яка ниш служить шдставою для узагальнено! сучасно! концептуал1зацп суб&екта icTopii& епохи модерну.

У найзагальншюму вигляд1 цю модель суб&екта icTopii& можна шдсумувати у двох формах - шдивщуальнш та колективнш. Щодо nepinoi&, то мають на уваз1 шдивща як надшене ушкальною щентичнютю «я», неповторну ютоту, базисною метою якого е самореал1защя. Такий суб&ект керуеться передуcivi розумом, бо саме розум е стрижнем суб&ектно! самореал1зацн, а створення умов для останньо! розглядаеться як основна мета юторичного процесу. Сукупний ефект шдивщуальних дш. зор1ентованих на навчання, Bnoip. змагання, досягнення мав дати найкрапц шанси для забезпечення свободи, процвнання, щастя, розвитку й добробуту для Bcix. 1нша форма юторичного суб&екта формулюеться у термшах асошацп. колективносп, едносп, сшвпраш. солщарносп й оргашзацп як найкращих шлях1в до свободи, справедливое^, м о гут и ост i та розвитку. Нашя i клас утвердились як колективш форми юторичного суб&екта епохи модерну. Розр1знення шдивщуально! та колективно! форм юторично! суб&ектносп була пов&язана з диференцшованим доступом до можливосп здшенювати самореал1зацда: шдивщуальна форма призначалася для елни, колективна - для мае.

Зазначеш шдивщуальна та колективш форми юторично! суб&ектносп стали основою для трьох головних щеологш/систем шнностей та полиичних програм модерно! епохи, а саме: л1бератзму, сощатзму та нацюнал1зму. «1хн1 проекта дп становлять так би мовити, головний щеолопчний багаж модерних мандр1вниюв icTopieio» [2, с. 195]. Реал1защя цих проектов, i&x теоретична концептуагпзащя здшснювалися одночасно з формуванням ycix зазначених форм юторично! суб&ектносп. U,i сошальш конструкта мали потужний мобшзуючий потенщал, який на сьогодшшнш день не дае шдстав вважати себе повшетю вичерпаним.

Реал1защя потенщалу ¿сторичного суб&екта модерносп супроводжувалася постшними конфлштами. Головний п них заклад ений в ще! вщкритосп майбутньому як самих суб&екпв i можливого спектру i&x суб&ективносп, з одного боку, так i вщкритютю створених ними сощальних конструкцш, i&x «об&ективно!» сили, з шшого. У структурному плаш незакритий горизонт суспшьних конструкцш означав необмежеш можливосп для змщнення бюрократ!!, спостереження, нагляду, стримування розмщення, розгортання та продукування pecypciB i обмежень сощально! дп. Але одночасно з цим модернють передбачала вщкриття евпу перед

нам ¡рам и. выборами й вимогами суб&екпв ди, вшьних громадян, робтшюв та шдивщ1в. У культурнш площиш та сама суперечшсть набувае принаймш двох основних форм. Одна з них проявляеться в шзнанш через розвиток сощального конструювання нагромадженого знания - науки й технологи - [ одночасне шднесення цшносп суб&ективного доевщу. По-друге, II можна запримпити в цариш цшностсй у напруженш м1ж конструюванням просв1тництва й ирогресу та фундаментом ¿з суб&ективного сумшву [ скептицизму.

Отже, «вщкрипсть майбутньому», яка стала базовою для формування модсл1 суб&екта ютори Нового часу, виявляе свою обмежешеть та потребуе критичного переосмислення з урахування доевщу неевропейсысий шлях ¡в модерн ¡зацп. Як зазначив Ю. Гелтон, прогресивний розвиток 1 проявления рацюнальних спроможностей у модершй культур! та п шетитущях були можлив1 тшьки завдяки спадщиш багатьох форм нерацюнально! розсудливосп. закарбованих у захщнш цивЫзацп - спадщиш. яку аж шяк не можна вщкидати як застаршу. У ход! свое! дедал! ширшо! експанс!! рац!ональний дух усе бшыпе знецшював те, що було нерацюнальним, ! намагався ототожнити розум з рацюнальшетю, хоча його уешхи можна пояснити т!льки «багатим пбридним компостом природного глузду», на якому вш виростав ! який живив його. Ця розсудлив!сть розвинулася з дозахщних, незахщних, доцив!л!зац!йних ! навпъ до!сторичних джерел. Мова йде про таю феномени як мр!яння, гра й мщний зв&язок м!ж маир&ю та дитиною, якл тягнуться вглиб аж до бюлопчних витоклв. але були важливими пщвалинами для появи людей, ! як! продовжують надихати людську поведшку як на найвищих, так ! на найнижчих р!внях. [ 2, с. 376-377].

Розгляд модерносп у множин!, зн!мае питания про вщетал! та передов! народи, бо доевщ кожного з них е цшним при виршенн! проблем, як! стоять сьогодш перед людством. Як показав М. Мак-Люен, навпъ доевщ неписемних народ!в може бути ефективним при переход! до нов их шформацшних технологш. «Високоосв!чений л!берал упевнений, що вс! справжн! ц!нност! мають приватний характер, пов&язан! з особистютю, !ндивщуальн!стю. Така мета писемност!. А от нова електронна технолог!я змушуе його шукати загальну людську взаемозалежнють» [6, с. 212]. Домодерна людина перебувала у евт в1дпов1дальност1 та свщомосп («думка/сумл!ння»), що носить корпоративний характер, де кожей мае свою роль, а не оглядову цшину, особистий кут зору, пщевщома установка займати який була сформована у широкого загалу за допомогою друковано! книги. Те, що проевггницький розум запропонував на зам ¡ну порядку, представленого у традицшних м1фах, «неухильно виявлялося хибним, фальшивим ! провальним, оскшьки воно завжди певним чином було облудним, штучним ! необгрунтованим, неповнощнним через брак у ньому онтологи й моральност!» [2, с. 377].

Залучення нових евпових актор ¡в переконуе, що якщо суспшьства зах1дного типу мають епшьш переконання, у вщповщносп з якими основним для людини е прагнення сили й багатства, то цим не охоплюеться увесь евгг можливих цшшених ор!ентацш: «може бути зроблений шший виб1р, який дозволяе уявити таке суспшьство, яке менше турбуеться про посилення потужносп сво!х машин та продуктивних сил, а бшыпе про те, аби забезпечити вам м1шмум, необхщний для пристойного юнування» [5, с. 39].

Серед автор1в теорш глобатзацп М. Кастельс вир1зняеться своею прихильшстю до ще1 суб&екта та рацюнальносп. висловлюе спод1вання в можливють ще раз надати слово розуму, не впадаючи у поклоншня цьому божеству. «...Я в1рю, не днвлячись на довготривалу традищю часом трапчних штелектуальних помнлок, що спостереження, анал1з i теоретнзування е способом допомогтн побудувати шший, кращнй cbît, не пропонуючи вщповцц, яи повинш бути специф1чними для кожного суспшьства i знайдеш самими сощальними акторами (д1ячами), але задаючи дсякл релевантш запитання» [3]. Мислитель переконаний, що bcî головш тсндснцп змш, яи охоплюють yci без винятку суспшьства на нашш планет i. якимось чином пов&язаш \пж собою i ми можемо_вщнайти смисл i3 ïxHboï взаемодп.

Анал1з 1сторично1 суб&ектносп в контексп теорш глобалпацп вказуе на включенють суб&екта у все бшып складну систему рпнориних в1рувань, цшностей та установок. Ця обставина вимагае посилення вимог до свщомосп людини, до ïï мисленнево-суб&ектних функцш. Проблематика ¡сторичного суб&екта тюно переплнаеться, або нав1ть набувае вигляду проблематики ¡дснтичностк адже остання означае б1льш або менш уевщомлене сощальне самовизначення, яке задае ochobhî параметри сощально1 opieHTaniï та соц1ально1 дп.

Як справедливо зазначае М. Кастельс, у евт, який пронизаний глобальними потоками багатств, влади i образ1в, пошук ¡дснтичностк колсктивно!& та ¡ндив1дуально1. стае фундаментальним джерелом соц1альних значень, а «пошук ¡дснтичносп в формуванн1 hoboï icTopiï зд1йснюе такий же могутнш вплив, як i технолопчш зм1ни» [3].

Про посилення уваги до проблематики суб&екта, суб&ективносп та icTopiï стали говорити нав1ть послщовники тих ф1лософських напрямклв. якл так довго в останш десятил1ття заперечували аналтгану ц1нн1сть цих понять. Як заевщчуе С. Куцепал, вже у п ост и ост м о д с р н i ст i в «виникае туга за модерним суб&ектом, який був надшений значними творчими потенщями, що актуал1зуе необхщнють виникнення «суб&ективно1 дем1урп1»..., коли кожен суб&ект може стати новим центром свого власного можливого евпу, скласти власну цЫсну мозашу Î3 фрагмент!в буття» [5, с. 120]. Теза про «кшець icTopiï» здобувае штерпретацп клнця притаманного icTopiï вщчуження, а розвинене п о ст м о д с р и i ста м и уявлення про ушкальну своерщнють нин1шньо1 епохи, початок яко1 дали конфл1ктн1 60-tî роки, стало заявою про те, що людство вступило у принципово новий стан розвитку, назва якого - глобалпащя.

Висновки. Правомipно вести мову про «глобальну icropiio» як нову стад1ю всесвннього ¡сторичного поступу, де будуть виглядати недоречними будь-якл м1фи про нацюнальну винятков1сть та сформуеться нове розумшня ев ¡ту (i всезагально1 icTopiï) як комун1кативно1 мережл. яка охоплюе i пов&язуе pi3Hi суспшьства i ïx icTopiï. За нових умов не втрачае свого значения поняття суб&екта icTopiï, 3mîct якого буде формуватися шляхом конструктивного аналпу множинност1 сощального i культурного досв1ду людей, що мешкають у bcîx регюнах нашо! планети та залишатиме npocrip для альтернативного розвитку кожного Î3 них.

Список л1тератури

1. Бауман 3. Глобализация. Последствия для человека и общества / Бауман 3. - М.: Издательство «Весь Мир», 2004. - 188 с.
2. Глобальш модерносп / За ред. М. Фезерстоуна, С.Леша, Р. Робертсона [пер. з англ. Т. Цимбала]. - К.: Нка-Центр, 2008. - 400 с.
3. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура.[Електронний ресурс]. -Режим доступу: file:///C:/Users/Eeel/AppData/Local/Temp/Rar$EXl 1.373
4. Куцепал C.B. Модершзащя постмодерну: причини та перспективи / Куцепал C.B. // Актуальш проблеми духовносп. Зб1рник наукових праць. За загальною редакщею Я.В. Шрамка. Випуск 11. -КривийР1г, КДПУ, 2010. - с. 115-124.
5. Мартен Д. Метаморфози свпу: Соцюлопя глобал1защ1 / Д. Мартен, Ж.-Л. Мецжер, Ф. П&ер; [Пер. з фр. С. Мар1чева]. - К.: Вид. дам «КМ Академ1я», 2005. - 302 с.
6. Мак-Лгоен М. Галактика Гутенберга. Становления людини друковано! книги / Мак-Лгоен М. [пер. з англ. А. Галушки, В. Постшкова]. - К.: «Шка-Центр», 2008. - 392 с.

Кушерец Т.В. В поисках субъекта истории епохи глобализации // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. - 2011. - Т.24 (63). - № 3-4. - С. 224-230.

Глобализация рассматривается как новая стадия всемирного исторического процесса, которая нуждается в концептуализации относительно её движущих сил. Актуальным остаётся понятие исторического субъекта, содержание которого будет связано с конструктивным пересмотром классической европейской модели субъекта истории, а также с учетом социального и культурного опыта других регионов мира.

Kusherets T.V. The Search of the globalization period history subject // Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. Series: Philosophy. Culturology. Political sciences. Sociology. - 2011. -Vol.24 (63). - № ЗА. - P. 224-230.

Globalization is treated as a new stage of universal historical process, which requires conceptualization concerning driving forces of globalization. The notion of the subject of history will be connected with the review of classical European model of the subject of history, and with the social and cultural experience of other regions of the world.

Статья поступила в редакцию 13.09.2011.

суб’єкт історія глобалізація модерн ідентичність субъект история глобализация модерн идентичность
Другие работы в данной теме:
Стать экспертом Правила
Контакты
Обратная связь
support@yaznanie.ru
ЯЗнание
Общая информация
Для новых пользователей
Для новых экспертов