Спросить
Войти
Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 24 (63). № 2. 2011 г. С. 17-22.
УДК340.15: 477.75 «12/14»(=13)
ОСНОВН1 РИСИ ЦИВ1ЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В ПШШЧНОПРИЧОРНОМОРСЬКИХ КОЛОН1ЯХ ГЕНУ1 (ДРУГА ПОЛОВИНА XIII - ТРЕТЯ ЧВЕРТЬ XV СТ.)
Гавриленко О. А.
Хартвський нацюнальний ушверситет внутрiшнiх справ, м. Харыв, Украша
На основ1 анатзу пам&яток права, а також широкого обсягу науково! лггератури висвгглено особ-ливосп процесу в цившьних справах у Кафф1, Солдат, Чембало та шших середньовiчних генуезьких колошях, що розташовувалися у Пiвнiчному Причорномор&!.
Ключовi слова: цившьний процес, джерела права, досудове провадження, судочинство, статут, Каффа, гетуезью колош!.
Дослщження проблем становления та розвитку цившьно-процесуального права - далеко не нова тема в юторико-правовш наущ. 1й було присвячено значну кшь-юсть праць вiтчизияиих та заруб1жних дослщниюв. Серед них, зокрема, роботи Дювернуа М. Л. [1], Падоха Я. [2], Гончаренка В. Д., Румянцева В. О., Ермолаева В. М. [3], Пашука А. Й. [4], Гавриленка О. А. [5], Ковальово! С. Г. [6], Сокаль-сько! О. В. [7] та ш. Але, незважаючи на це, деяю аспекти юторичного розвитку цившьно-процесуального права е значною мiрою «terra incognita» для втизняно! юридично! науки. Серед них питання генези правового регулювання суспшьних вiдносин у сферi цивiльного процесу в колошях Генуезько! республiки, що розташовувалися у перюд середньовiччя на територп сучасних пiвденноукра!нських земель - Каффi (сучаснiй Феодосп), Чембало (Балаклавi), Солдай! (Судаку), Боспоро або Понпко (сучаснiй Керчi), Ялт (Ялтi), Гурзуфi, Партенiтi, Лустi (Алушт^, Мон-кастро або Аспрокастро (сучасному Бшгород-Дшстровському). Бiльш нiж двовiкова iсторiя розвитку !хньо! правово! системи не лише щкава та повчальна сама по собг Вона ще раз яскраво показуе, що право Укра!ни формувалося не у «правовому ваку-умЬ>, а у тiсному взаемозв&язку з правом шших европейських держав.
Отже, метою дано! статп е висв^лення основних рис процесу в цившьних справах, що розглядалися судовими органами генуезьких колонш, як розташовувалися у Ившчному Причорномор&!, на теренах сучасно! Укра!ни протягом друго! половини XIII - третьо! чверт XV ст.
Насамперед, варто зауважити, що чiткого вiдокремлення цивiльного процесу вщ кримiнального та адмiнiстративного у перюд середньовiччя ще не вщбулося. Як свiдчать джерела, в лшуршських колонiях Пiвнiчного Причорномор&я цивiльний процес, тд яким нинi розумiють рух цившьно! справи вiд однiе! стадп до iншо!, врегульований нормами цившьного процесуального права порядок провадження у цившьних справах, який визначаеться системою взаемопов&язаних цившьних про-цесуальних прав та обов&язюв учасникiв процесу, що реатзуеться у вiдповiдних цивiльних процесуальних дiях, спрямованих на здiйснення правосуддя у цившьних справах [8, с. 30], мав переважно обвинувально-змагальний характер, тобто рухався
шщативою защкавлених сторш, яю мали безпосередньо стояти перед судом, вщбу-вався, зазвичай, усно та гласно.
Водночас, в деяких випадках певного поширення у цившьних справах набуло й застосування елеменпв ш^зицшного процесу, у переб^у якого судд1 особисто здшснювали шдготування справи до судового розгляду й сам1 ж виршували справу, тобто отримаш на цш попереднш стади даш додатково не перев1рялися тд час судового слщства шшими людьми, у яких м1г скластися власний погляд на докази й сутнють справи. Таким чином, розшук не давав гарантп вщ можливого упереджено-го тдходу судд1в - консул1в, вшарив, синдиюв, шших мапстраив [9, с. 52] - до справи, що склався у ход1 шдготування справи до судового розгляду. За под1бних обставин сторони, а школи також i трет особи були цшком безправними. Вони роз-глядалися усього лише об&ект дiяльностi суду, який м^ «дослщжувати» справу на-вiть за допомогою катування. Судочинство у цившьних справах могло здшснювати-ся або звичайним порядком з дотриманням ушх необхiдних формальностей («з фо-рмальним доносом, слiдством та обвинуваченням») [10, с. 657] або ж через так званий «короткий суд». Такий суд у Каффi м^ здшснюватися особисто консулом [11, с. 205] або колепею з чотирьох спецiально обраних чиновниюв, що розглядали справи, сума позову за якими не перевищувала 500 аспрiв [10, с. 812].
Процес у цившьних справах складався з кшькох стадш. Перша з них - пору-шення справи - розпочиналася за письмовою заявою (петищею) до вщповщного магiстрату. Заяви могли подаватися лише особисто вшьними громадянами Гену1 (cives) або власниками домогосподарств, що постшно мешкали у Кафф^ Чембало, Монкастро чи iнших шдвладних генуезцям мiстах - burgenses [12]. За загальним правилом петицiя подавалася до судово1 установи того мюта, де постiйно мешкав вiдповiдач. Так, з опублшованих Карповим С. П. регест документ фонду Diversorum Filze секретного архiву Гену1 вiдомо, що в 1431 р. генуезького громадя-нина Симоне Пановшо було заарештовано у його рiдному мiстi за скаргою предста-вникiв (прокураторiв) каффського купця Наполеоне д&Аллiнерiо, котрi звинувачува-ли його у неповерненнi грошей (2500 аспрiв), якi вiдповiдач заборгував тд час сво-го перебування у Каффi [13, с. 21-22].
Але арешт у цивiльних справах усе ж зазвичай розглядався як надзвичайний за-х1д. У бшьшосп випадкiв вiдповiдач просто усно закликався з&явитися у визначений день до мапстрата, який мав попередньо розглянути справу. Цей виклик здшснюва-вся або особисто позивачем одноразово у публiчному мсщ (на вулицi чи площ^, або одноразово через глашата1в, або ж тричi вдома у вщповщача [10, с. 657], ймовь рно, в присутностi понятих, як у випадку неприбуття вiдповiдача до суду мусили засвщчити факт здшснення заклику.
Друга стадiя процесу - попереднш розгляд справи. На цш стадiï найяскравiше проявлявся притаманний середньовiчному процесу формалiзм: визнавалися лише чггко визначенi докази. Значення кожного ïхнього виду заздалегiдь визначалося ге-нуезькими цивiльно-кримiнальними статутами 1375, 1403 та 1413-1414 рр. [14, с. 23]. За допомогою такого формального закршлення системи доказiв уряд намагався обмежити сваволю й зловживання мапстрапв, що здшснювали попереднiй розгляд
ОСНОВН1РИСИ ЦИВШЬНОГО ПРОЦЕСУ В ПЮШЧНОЧОРНОМОРСЬКИХ.
справи, та суддiв. Останш зобов&язувалися засновувати сво! рiшення не на особи-стому й довiльному розсуд^ а на визначених законом об&ективних доказах.
У «порадах» вiдомого тогочасного генуезького правознавця Боско Б. визначено чотири основнi види доказiв: показання свiдкiв, письмовi та речовi докази, особисте зiзнання [15, Cons. 339.2]. Як письмовi докази могли використовуватися не лише нотарiальнi документи, що мали публiчну силу, але й iншi матерiали, зокрема раху-нковi книги [14, с. 190]. Безумовним доказом вважалося власне визнання стороною свое! неправоти. У такому випадку розгляд справи завершувався, можна було вино-сити ршення. Вагомими доказами були показання свщюв. Ними могли бути лише повнол^ш, здатнi усвщомлювати власнi вчинки та вiдповiдати за них. Свщок повинен був говорити лише те, що бачив i чув особисто. Не ус свщки були рiвнознач-ними. Законом вщдавалася перевага свiдковi-чоловiковi перед жшкою, знатному перед незнатним, особi духовнш перед свiтською. Важливе значення як доказам на-давалося письмовим документам: розпискам, купчим, випискам iз судщвських, тор-говельних та iнших книг.
У важливих цивiльних справах консули могли брати участь у досудовому про-вадженш особисто. Для цього, наприклад, каффському консуловi нормою Статуту генуезьких колонiй, розташованих на Чорному морi 1449 р. приписувалося обов&язково тримати у великш залi консульського палацу «машину для тортур» (гл. 1, § 20), яка мала використовуватися для отримання свщчень, часом навггь у справах цившьно-правового характеру. Наприклад, з вщнайдено! Карповим С. П. в га-лшських архiвосховищах петицп генуезця Антонiо Сшноли до дожа Томмазо дi Ка-мпофрегозо й Ради старiйшин республши вiд 24 лютого 1437 р. вщомо, що генуезь-кими мапстратами було дане розпорядження консулу Каффи з метою повернення батьковi майна його загиблого сина «призначити слщство, доки не пiзно, проти по-ганих душеприкажчикiв, застосовуючи тортури, щоб виявити боржникiв та повер-нути майно» [15, с. 26].
Вбачаеться показовим, що диспозицiя, вмiщена у § 8 гл. 19 Статуту, мютила ка-тегоричну заборону кавалерда - полiцейському чиновнику, до прямих обов&язкiв якого, окрiм iншого, було вщнесено катування, «вимагати, домагатися або отриму-вати нiчого вiд особи, тддано! тортурам, за вказанi тортури, або вщ громади». Це наштовхуе на думку про те, що до появи тако! норми подiбнi випадки усе ж трапля-лися. У менш важливих цивiльних справах досудове провадження могли здiйснюва-ти iншi посадовцi - вiкарil. Його наслщком було укладення коротко! виписки зi справи (резюме свiдчень позивача та вщповщача, свiдкiв, огляду речових та пись-мових доказiв тощо).
Наступною, третьою, стадiею процесу було судочинство, тобто безпосередня дiяльнiсть суду по здшсненню правосуддя. День засщання суду призначався наперед, тсля того, як було завершено попередне слщство, про що повщомлялися обид-вi сторони. Статут 1449 р. (гл. 37, § 1) мютив едине обмеження щодо часу здшснен-ня судочинства - суворо заборонялося проведення судових засiдань щорiчно з 15 вересня по 15 жовтня на перюд збирання винограду [10, с. 727].
Нормами Статуту 1449 р. (гл. 57, § 1) категорично заборонялося втручатися у здшснення правосуддя одшею шстанщею, посадовим особам шших оргашв [10, с. 748].
Судочинство розпочиналося з присяги сторш. По^м зачитувалася скарга пози-вача, шсля чого обидвi сторони по черзi виголошували сво! промови. Перше слово надавалося позивачевi. Вiдповiдач же повинен був висунути вiдповiднi аргументи, яю б заперечували свiдчення позивачiв та пiдводили б до умовиводiв на його ко-ристь. 1нколи, за наявностi поважних причин (тяжко! хвороби, перебування у дуже вщдаленш мiсцевостi та неможливостi при!зду), свщчення могли надсилатися у пи-сьмовому виглядi через довiрених осiб. 1хня автентичнiсть обов&язково мала була шдтвердженою.
Вiдповiдно до вимог Статуту генуезьких колонiй на Чорному морi 1449 р. (гл. 61, § 1) кожна особа мала вести свою справу особисто: «постановляемо та повелiва-емо: усяка особа з юриспв або iншого стану не може увшти до каффського суду або до консульського палацу з заявою про справу або для захисту справи, також i за до-рученням шшо! особи, о^м жiнок, вдiв, сирiт та вщсутшх або хворих опiкунiв без особливого на це дозволу, шд штрафом у розмiрi одного сомму за кожен випадок... i синдики чи члени суду зобов &язаш за цим слщкувати пiд загрозою покарання». Стягненi у виглядi штрафiв грошi мали обертатися на користь мюько! громади чи казначейства[16, с. 105].
Але на практищ у судах зазвичай усе ж закривали очi на такого роду порушен-ня. Внаслiдок цього цiлком звичною справою стало запрошення особи, якш довiря-ла сторона, для представництва И штерешв. Зазвичай до цього могли вдаватися особи, як були нездатними особисто вщстояти сво! права. П1д час промови оратори могли вшьно використовувати усi докази, що були представленi пiд час поперед-нього слiдства. Вони могли також звертатися для шдтвердження наведених факпв до свiдкiв, якi мусили бути присутнiми у судi. При цьому запрошен сторонами св> дки мали присягнути у сво!й незащкавленосп та правдивостi. До середини XV ст. право захисту при каффському судi зробилося зовшм вiльним. Кожна сторона могла особисто виступати з доказами про правоту свое! справи, або доручити свш захист шшш особь Наслщком такого стану речей, як вважав Коллi Л. П., було те, що «адвокатура була захоплена величезною кшьюстю ошб сумнiвного штибу». Ц1 подi!& дослщник описуе так: «У Каффi ^алшсью, грецькi, вiрменськi, еврейськi та ш. куп-цi ревно суперничали мiж собою у торгiвлi. Мiж ними безперервно виникали непо-розумiння, виршення яких часто вимагало посередництва судщ». До сторiн постiй-но зверталися рiзноманiтнi особи з пропозицiями надати допомогу у веденнi справи. Серед таких «захисниюв» у серединi XV ст. у Каффi оформилося цше «органiзоване злочинне угруповання», що складалося з адвокатiв-шантажистiв, що бралися за ве-дення справ проти «заможних чесних людей», якi змушенi були вщкупатися, спла-чуючи !м велию грошовi суми [16, с. 105].
Изшше Радою банку Святого Георпя у наказi вiд 30 липня 1465 року також було наголошено: «Довщавшись, що у мiстi Каффi е творцi й пiдбурювачi процешв, посилаемо вам правила, що забороняють будь-кому брати на себе захист справ, за винятком справ найбiднiших осiб. Забороняемо усякому бути стряпчими, без дозвоОСНОВН1РИСИ ЦИВЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В ПЮШЧНОЧОРНОМОРСЬКИХ.
лу виданого синдиками... Воно повинне видаватися лише вщомим судовi та чесним людям». Але, як зауважуе Коллi Л. П., «у той час в Каффi усе купувалося за грошi», навiть подiбнi дозволи [16, с. 106].
Пюля закiнчення судоговорiння рiшення оголошувалося головою суду. У пев-них випадках могли виноситися ршення «пiд умовою». Так, Барабанов О. М. звер-тае увагу на наявнiсть у деяких рiшеннях спецiального застереження, у якому суд зберiгав за собою право на помилку та и виправлення (а отже й на змшу рiшення) протягом мiсяця в раз^ якщо у справi виявляться якiсь додатковi обставини [14, с. 201]. Текст ршення з широко розписаною мотивувальною частиною, разом з ушма матерiалами справи, передавався до архiву.
За певних умов у разi незгоди сторони iз судовим ршенням допускалася апеля-цiя. У § 20 гл. 4 81а1и1ит СерЬе зазначалося, що на ршення каффського консула та вiкарiя щодо справ мiж громадянином Гену! та громадянином Каффи, а також у справах, де обома сторонами виступають громадяни Каффи чи Гену!, у раз^ якщо сума позову складае не менше п&яти сонмiв, не шзшше як у десятиденний термш з дня проголошення рiшення може бути подано апелящю, що мусить розглядатися каффськими синдиками. При цьому зауважувалося, що така скарга мае бути подана публiчно та обов&язково «за законною формою». За умови дотримання вказаних ви-мог судове ршення мало бути переглянуте у тримюячний термiн [10, с. 663-664]. У разi ж, якщо одшею з сторiн у справi виступав синдик, справа могла бути оскаржена у торговельному комиеп Каффи (гл. 7, § 22) [10, с. 665].
Нарешп, останньою, п&ятою стащею процесу було виконання судового ршен-ня, яке у бiльшостi випадюв покладалося на сторону, яка виграла справу, а у разi нездатносп И домогтися виконання рiшення - на вщповщних магiстратiв.
Отже, цившьний процес в пiвнiчнопричорноморських колонiях Гену! м^ мати як змагальний, так i iнквiзицiйний характер, що зумовлювалося нерозвиненiстю се-редньовiчного права та вщсутнютю чiткого подiлу справ цившьного та кримшаль-ного характеру. Характерною особливютю процесу в цивiльних справах було те, що при офщшному судовому розглядi дiяльнiсть суддiв у бшьшосп випадкiв тдпоряд-ковувалася штересам держави та !! вищих посадових осiб. Саме тому часто ршення консула превалювали над законом, що зрештою негативно вiдбивалося на суспшь-нiй правосвiдомостi. Та все ж у такому виглядi процесуальне право загалом задовольняло тогочаснi суспiльнi потреби i цiлком вiдповiдало ступеню розвитку права в шших середньовiчних державах Свропи.
Список лiтератури
B. А. Кройтор. - X. : Эспада, 2006. - 240 с.
C. П. Карпова]: Вып. 3. - СПб. : Алетейя, 1998. - (Труды исторического ф-та МГУ). - С. 9-81.
Гавриленко А. А. Основные черты гражданского процесса в севернопричерноморских колониях Генуи (вторая половина ХШ - третья четверть XV в.) / А. А. Гавриленко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия : Юридические науки. -2011. - Т. 24 (63). № 2. 2011. - С. 17-22.
На основе анализа памятников права, а также широкого объема научной литературы раскрыты особенности процесса по гражданским делам в Каффе, Солдайе, Чембало и других средневековых генуэзских колониях, размещавшихся в Северном Причерноморье.
Gavrylenko A. The main features of the civil procedure in Genoese colonies of Nothern Black Sea region (second half of the XIII - third quarter of the XV century) / А. Gavrylenko // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series : Juridical sciences. - 2011. - Vol. 24 (63). № 2. 2011. - Р. 17-22.
On the basis of the analysis right monuments and also wide volume of the scientific literature the specific lines of the process for civil cases in Kaffa, Soldaye, Cembalo and other medieval Genoese colonies, which are placed in the Nothern Black Sea region.
Поступила в редакцию 04.11.2011 г.
