Спросить
Войти

History of formation of non-governmental institutions and the beginning and development of the state regulation of their activities in Ukrainian lands in XI-XX centuries

Автор: указан в статье

JURIDICAL SCIENCES

HISTORY OF FORMATION OF NON-GOVERNMENTAL INSTITUTIONS AND THE BEGINNING AND DEVELOPMENT OF THE STATE REGULATION OF THEIR ACTIVITIES IN UKRAINIAN LANDS IN XI-XX CENTURIES

Klimenko N. G.

PhD (Public Administration), associate professor, doctoral student of the Department of globalistics, European integration and national security administration National Academy for Public Administration under the President of Ukraine

1СТОР1Я ВИНИКНЕННЯ НЕДЕРЖАВНИХ 1НСТИТУЦ1Й ТА СТАНОВЛЕННЯ I РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ÏX Д1ЯЛЬНОСТ1 НА УКРА1НСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У XI-XX СТОЛ1ТТЯХ

Клименко Н.Г.

кандидат наук з державного управлгння, доцент, докторант кафедри глобалктики, евроттеграцШ та управлгння нацгональною безпекою НацюналъноЧ академи державного управлгння при Президентовi Украши

ABSTRACT

The article is devoted to the study of the history of the emergence of non-state institutions and the formation and development of state regulation of their activities. It discusses the periodicization of the development of state regulation of activity of non-state institutions (licensing, permit system) offered by domestic researchers. The study of the history of the emergence of non-state institutions and the initiation of state regulation of their activity on Ukrainian lands from the time of ancient Rus to independence of Ukraine was conducted and on its basis, author&s periodization of state regulation of activities of non-state institutions was proposed.

АНОТАЦ1Я

Стаття присвячена дослщженню icTopiï виникнення недержавних шституцш та становления i ро-звитку державного регулювання ïx дiяльностi. У нш розглянуто запропоноваш вггчизняними дослщни-ками етапи розвитку державного регулювання дiяльностi недержавних шституцш (лщензування, дозвшь-но! системи). Проведено дослвдження юторп зародження недержавних шституцш та започаткування державного регулювання ïx дiяльностi на украшських землях з чаав Давньо! Русi до здобуття Украшою незалежностi й на його пiдставi запропоновано авторську пеpiодизацiю державного регулювання д!яль-ностi недержавних iнституцiй.

Ключовi слова: державне регулювання дiяльностi, недержавш шституцп, нацiональна безпека, перюдизащя, становлення та розвиток державного регулювання.

Постановка проблеми. В сучасних умовах проблема поеднання державних, громадських та бiзнесових iнтересiв i реформування системи державного регулювання дiяльностi недержавних ш-ституцiй, особливо у сферi нацiональноi безпеки, надзвичайно актуальна для Украши. Особливо зва-жаючи на те, що за Стратегiею сталого розвитку "Укра!на - 2020" для впровадження в Украiнi евро-пейських стандартiв життя та виходу Украши на провщт позицii у свт одним з ключових визна-чено вектор безпеки: забезпечення гарантiй безпеки держави, бiзнесу та громадян, захищеносп шве-стицiй i приватно! власносл [36]. 1х забезпечення виражаеться через державне регулювання д!яль-ностi недержавних шституцш у сферi нацiональноi

безпеки, яке здшснюеться за допомогою певних за-ходiв та засобiв (лщензування, реестращя, дозвiл, сертифiкацiя, стандартизацiя, конкурс, юпит, експертиза, узгодження та затвердження, атестацiя, акредитацiя, оцiнка, допуск тощо). Для розумiння доцiльностi юнування такого державного регулювання необхвдно дослвдити iсторiю його станов-лення та розвитку.

Аналiз останшх досл1джень та публiкацiй. Дослiдження юторп становлення та розвитку державного регулювання дiяльностi (у тому числ лщензування, надання дозвiльних послуг, державно! реестрацп) недержавних iнституцiй (комерцш-них та некомерцiйних) знайшли певне ввдображення у працях вiтчизняних та зарубiжних нау-ковцiв, серед яких О. Кашперський [12], Н. Суба-нова [40], М. Шевченко [43], А. Туманова [44], О. Харитонов [49], Л. Шестак [51], Л. Кормич, Д. Шелест, С. Бабш [15] та шшг

Так, Л. Шестак дослвджуючи iсторiю запро-вадження лiцензування [51, с. 34-38] зазначае, що шсля скасування у 1861 р. кршацтва у Росшськш iмперil бурхливий розвиток економiки зумовив потребу у врегулюванш захисту iнтересiв держави i суспiльства, внаслщок чого вже на той час окремi види дiяльностi пiдлягали обмеженню i могли здiйснюватися лише окремими особами та за умови дотримання визначених державою вимог [51, с. 35].

О. Кашперський здшснюючи юторико-право-вий огляд л1цензування [12, с. 11-26] в рамках до-слвдження адмiнiстративно-правового статусу суб&ектiв лiцензування господарськоГ дiяльностi в Украíнi видiляе три етапи розвитку л1цензування як правового шституту регулювання суспiльних ввдно-син, яю у нього iсторично зб^аються з певними перiодами розвитку держави:

перший етап (початок ХХ ст. - 1920 р.); другий етап (перюд НЕПу, 1921-1929 роки); третш етап ("класичний" радянський перiод, 1930 - 1990 роки);

четвертий етап (украГнська сучаснють, 1991 -2010 роки), у якому вiн виокремлюе: 1991-1997 роки; 1997-2000 роки; 2000-2010 роки [12, с. 166].

О. Харитонов, дослвджуючи дозвшьну систему в УкраГш, розглядае И як один з видiв державного управл1ння i на пiдставi аналiзу нормативних акпв минулого [49, с. 45-62] видшяе дек1лька перiодiв Г! розвитку:

виникнення i становления основ дозвшьноГ си-стеми (XVI - XVII ст.);

закршлення основних задач i принцитв дозвшь-ноГ системи (ХУШ - XIX ст.);

радянський (1917 - 1991 рр.), на якому довшьна система розглядаеться як iнститут, що встановлюе порядок обiгу строго визначених предмепв i речовин (тобто превалюе вузько-нормативне ГГ розумiння);

сучасний (1991 - 2003 рр.), який можна пов&язати зi змiнами в економiчнiй системi сустльства а також в методах державного управлiиня, переходом до рин-кових вщносин.

Видшення мевир1шеми\ рашше частин за-гальноТ проблеми. Як сввдчить аналiз наукових праць iсторiю державного регулювання д1яльносп недержавних iнституцiй дослвджували досить фрагментарно (окремо в рамках дослвдження лщен-зування та дозвiльноi дiяльностi). При цьому до-слвдниками не придшено уваги iсторii виникнення самих недержавних шституцш в Украíнi та краГнах, до складу яких у рiзний час входила та чи шша ча-стина украГнських земель.

Метою статт е дослiджения iсторii виникнення недержавних шституцш i становлення та розвитку державного регулювання Гх дiяльностi на те-риторп украГнських земель починаючи з чаав Дав-ньо! Русi до здобуття УкраГною незалежиостi на пiдставi праць вггчизняних та зарубiжиих науковщв з iсторii, полiтологii, права, економiки, державного управлiння, а також юторичних першод-жерел та нормативно-правових акпв, як1 регламен-тували Гх створення та дiяльнiсть.

Виклад основного матерiалу. Одним з перших джерел, яке мiстить сввдчення про юнування державного регулювання дiяльностi за чаав Кшвсько! Русi е Руська правда (пам&ятка давньо-руського права, яка е офщшним актом Х1 ст.), що мiстить норму про заборону Гзди на чужому кош без дозволу власника: "12. Аще кто поедеть на чю-жем коне, не прошав ег(о), то по(ло)жити 3 гривне" [33, с. 47].

1снування недержавних iнституцiй за чаав Давньо1 Русi в юторичних джерелах вiдстежити досить складно. Як зазначае Б. Рибаков [37, с. 179], юнують лише не прямi сввдчення про те, що ремюники об&еднувались у корпорацп, аналопчш захвдноевропейським цехам. Водночас, М. Тiхомiров, аналiзуючи статут Ярослава про мости, який датуеться ХШ ст., вважае згадаш у ньому сотнi оргашзащями, пов&язаними з торгiвлею або ремеслом. Зазначеш сотнi очолювали старости. 1х функцii, на думку досл1дника, дуже близьк1 до функцiй старшин цехiв: контроль якостi виробiв, таврування готовоГ продукцii, контроль прийому нових майс^в, участь у судi рядовичiв, розподш тягла [42].

Найдавнiшим купецьким об&еднанням Давньо1 Русi вважаеться 1ванське сто, яке виникло при церквi 1вана Предтечi на Опоках у Новгорода 1сто-рики вважають, що його статут був даний князем Всеволодом Мстиславовичем близько 1135 р. Очолювали об&еднання старости. За характером воно було замкненою купецькоГ корпоращею, вступ до якоГ був платним [42].

Крiм того, в 1патпвському лiтописi у записi за 1159 р. йдеться про д1яльшсть "братьщини" у По-лоцьку, на зiбрання якоГ був запрошений князь Ростислав Глiбович [11, с. 495].

Варто зазначити, що у Кшвськш Руа вико-нання деяких робiт вимагали значноГ кiлькостi людей, що призвело до виникнення артшей та шд-рядiв, в яких юнував розподiл працi, зокрема так бу-дувались церкви i працювали солевари [53, с. 304305].

Отже, на нашу думку, виникнення недержавних шституцш та запровадження державного регулювання дiяльностi (документально пвдтверджене) за чаав Давньо1 Рус можна вiднести до Х1-Х11 ст.

За чаав Великого князiвствa Литовського, до складу якого входила значна частина украГнських земель, першi цехи з&явились у XIV ст. з появою у деяких мютах магдебургського права (значна частина норм якого регулювала торпвлю i ремесла, дiяльнiсть цех1в та гiльдiй купщв, ввдносини влас-ностi та оподаткування). Вони були ремiсничими корпорац1ями, що об&еднували мaйстрiв одте1 чи дешлькох схожих професiй. 1м передували братства, яш не мали писемних статупв [50, с. 731]. Це-ховi статути, в яких було закршлено всi привiлеi, права i вольностi, в державних мютах i мiстечкaх затверджувались великим князем, а приватних феодалами, що були !х власниками. Цех мав чггку iерархiчну будову, представлену сощально-вжо-вими категорiями: старшi брати (старшi майстри), брати (майстри), товаришi (пiдмайстри), хлопцi (учнi). Його очолював цехмiстер (староста), що обирався строком на один рiк. Кожному визнача-лися конкретнi права, обов&язки та юридичний статус. Об&еднанi в цех ремюники знаходились пiд юрисдикщею магiстрату або феодалiв i були зо-бов&язанi нести вiйськову та iншi повинностi на ко-ристь держави та власника мюта. Для розгляду скарг та спорiв мiж членами одного цеху скликались збори, що мали функцii цехового суду, ршення на яких виносились цехмютрами, iнодi спiльно зi старшими майстрами. Апеляцii на рiшення цехового суду подавались до мапстрату [50, с. 731-732].

У XVI - на початку XVII ст. на украшських землях з&являються мануфактури. При цьому, у 1538 i 1542 рр. шляхта Речi Посполито!, шдтриму-ючи нецехове ремесло, домоглася сеймових постанов про заборону цех1в. Король доручив старостам i воеводам не дозволяти !х створення. Проте, осшльки промисловiсть збiльшувала прибутки власник1в мют, король i шляхта в сво!х мiстах i мiстечках досить часто були шщаторами створення цехiв, надавали !м привше!. Це обмежувало самостiйнiсть цех1в та змушувало вщдавали ча-стину продукцп та доходiв [17, с. 402].

З середини XVI ст. на територп Речi Посполи-то! громадська активнiсть украшщв виявляеться через дiяльнiсть братств. На вщм1ну вiд ремiсничих цехових братств це були юридично оформлеш православною церквою релiгiйно-громадськi ор-гашзацд, що виникли на базi традицiйних па-рафiяльних органiзацiй ошкушв (ктиторiв) святинь [9, с. 369]. Широке розповсюдження братств вщбу-лося наприкшщ 80-х рр. XVI ст., тсля того як Львiвське братство у 1586 р. домоглося ставротги (статус незалежносп ввд мiсцевоi епархiальноi влади) ввд антиох1йського патрiарха Йоакима IV [10, с. 33-34; 19, с. 10]. Братства цього перюду носили яскраво виражений характер нацюнально-релiгiйних громадських органiзацiй украшських православних мiщан i вiдiгравали значну роль у суспiльно-полiтичному життi, боротьбi проти полiтики соцiальних та релтйних утискав, яку проводила шляхетська Польща та католицька церква в Украíнi. О^м цього, братства ввдкривали школи, друкарш, налагоджували взаемодопомогу серед сво!х члешв, для хворих та убогих влаштовували "шпиталГ& (притулки), навколо них гуртувалися культурнi сили [6, с. 223-228; 10; 43, с. 35-36].

Iнодi процес створення недержавних шститу-цш, зокрема !х молодiжних аналогiв, проходив щд патронажем керiвництва навчальних закладiв [43, с. 36]. Статути братств мютили порядок вступу, сплату вступних i щорiчних (щомiсячних) внеск1в та передбачали, що судити !х члешв мае виборна старшина братства i категорично забороняли звер-татися до свпських судiв. Перiодично скликались збори [19, с. 11-12]. Деяш братства створювали самовряднi органи, протиставляючи !х органам дер-жавноi влади тодiшньоi Польщi [9, с. 369].

У Московсьшй державi, до складу яко! внасль док тдписання украшсько-московсько! угоди 1654 р. увшшла частина украшських земель, у XVII ст. деяш повноваження з державного регулювання мали прикази, що були органами центрального га-лузевого або територiального управлшня, поедну-вали адмiнiстративнi та судовi функцп. Зокрема, до компетенцп "Приказа новой четверти" належали шинкарськ збори та боротьба з незаконним прода-жем вина та тютюну [39, с. 254, с. 441]. Це зафжсо-вано в Указi о корчмах (роздш XXV "Соборного уложения" 1649 р.), який присвячено державному регулюванню дiяльностi з виробництва та обну вина та тютю^, у тому чи^ боротьбi з !х незаконним виробництвом та торпвлею. Вiн мiстить норми щодо заборони продажу та збертання тютю^ (за порушення - смертна кара) та вщповвдальносп за незаконне виробництво та торпвлю алкоголем [39, с. 252-257]. "Приказ большой казны" також мав по-вноваження з державного регулювання, зокрема, керував вищими категорiями населения посадiв -гостями, гостинною i полотняною сотнями, i мав у шдпорядкуванш Купецьку палату [2]. Для управлшня козацькою Украшою у 1662 р. був створений Малоросшський приказ, до завдань якого, зокрема, належав контроль за д1яльшстю установ вшсько-адмшютративного управлiння Гетьманщиною та реалiзацiею заходiв московського уряду на Лiвобе-режнiй Украíнi.

До джерел, що мiстять норми з державного регулювання дiяльностi, можна вщнести Новоторго-вий статут вiд 22.04.1667 р., який регламентував зовшшню та внутршню торгiвлю, а також контроль державою ще! дiяльностi в штересах казни. Вiн також мютив норми про систему зборiв, що надавали перевагу московським купцям перед шо-земними.

Крiм того, стаття 93 зазначеного статуту мютила норму, яка зобов&язувала соцьких i десяць-ких чорних слобiд стежити за тим, щоб "хто ска-жетца, каким ремеслом или торговым промыслом захочет кормитца и в тот бы чин записался и дал от себя на год (поручную запись)" [22, с. 131]. Це сввд-чить про те, що вже у той час ремюники та торговщ були зобов&язаш рееструватися (записуватися в чин).

В "Жалованной грамоте жителям города Киева в подтверджение четырех ремесленных слобод" ввд 18.01.1677 р. [7, с. 162] термши "ремюнича сотня" та "цех" використовуються як синошми для позна-чення ремiсничих об&еднань, а сам документ свщ-чить про те, що на шдтвердження !х iснування нада-валась згода монарха, яку засвщчувала жалувана грамота.

Пiсля Визвольно! вiйни середини XVII ст. в Лiвобережнiй Украíнi та Слобожанщинi козацька i росiйська адмiнiстрацiя активно втручалася в справи цехiв: пiдтверджувала привше!, давала дозвiл на вiдкриття нових, визначала !х права i статус ремюнишв. У Правобережнiй та Захвднш Украíнi дiяльнiсть цехiв контролювалася з питань

прибутшв на користь власнишв мют [17, с. 404405].

У першш чвертi XVIII ст. у Росшськш Гмперп недержaвнi шституцп у виглядi приватних мануфактур створювалися за державним примусом. Водночас, слад зазначити, що держава максимально шдтримувала Гх створення. Так, для будiвництвa мануфактур безкоштовно видiлялись земля, л1с, руднi родовища, надавались субсидii та позики, як1, зазвичай, повертались постачанням до казни гото-воГ продукцп; для забезпечення горних зaводiв си-ровиною проголошена "горна свобода", що дозволяла вишукувати руди на будь-чиГх землях, а родовища виделось горнозаводчику безкоштовно [52, с. 509; 54, с. 131]. При цьому уа закони про дер-жaвнi мануфактури автоматично поширювались на недержaвнi (посесшш), для яких держава встанов-лювати обсяги виробництва, вaртiсть продукцii, зарплатню [18, с. 392]. Держава надавала 1м дер-жaвнi "наряди" (виробничi завдання), i вилучала мануфактуру, якщо ГГ власник Гх не виконував, в по-дальшому залишаючи ГГ собi або передаючи iншому "заводоутримувачу". Тобто приватна влaснiсть на промислове пГдприемство не визнавалась, а щдприемщ економiчно залежали вiд держави та державних замовлень [52, с. 518-520]. Така пол1тика щодо державного регулювання недержав-них iнституцiй поширювалась i на украшсьш землi.

Так, на Гетьманщиш Петро I вимагав створення вiвчaрних, к1нських, шовкових i тютюнових зaводiв. Зокрема, велик! казенш вiвчaрнi типу ферм-фабрик створювались примусово, оскшьки селян змушували вiддaти кожну третю вГвцю до стльноГ кошари. Слад зазначити, що така мануфактура зосереджувалась в руках казни та росшських пiдприемцiв i струмувала украГнську старшину вГд заснування фабрик. КрГм того, тсля виходу указу 1714 р. про заповп&ш товари i вивГз дозволених то-вaрiв через росшсьш портов! мiстa, КиГвському губернатору разом з гетьманом доручено встановити спещальш застави щоб украГнсьш купщ дозволен! товари вивозили лише до росшських порпв на Балтшському мор! [16, с. 138-155]. Це призводить до випснення захщноевропейськоГ промисловосп Г тривалого послаблення розвитку украГнськоГ про-мисловосп системою обмежень та казенних щдприемств [27, с. 39].

Проте, варто зазначити, що на територи Геть-манщини державне регулювання недержавних ш-ституцш здшснювалось Г гетьманською владою. Так, ордером гетьмана Д. Апостола вГд 02.05.1728 на Гм&я полтавського полковника й полкового писаря дозволено було отшнянським мешканцям Ба-лясному та Тимченку вщкрити заводи з видобутку й переробки селпри в Старосанджарськш Г Ново-санджарськ1й сотнях Полтавського полку. КрГм того, гетьман настояв, що Г дал1 щ заводи перебу-вали в постшнш власносп украГнщв [16, с. 147].

З реформами Петра I пов&язують виникнення в Росшськш Гмпери бюрократичного порядку: скасу-вання безпосереднього особистого управлшня государя, управлшня за допомогою професшного чиновництва та ГерархГчноГ драбини урядових ш-станцш [41, с. 215]. Бшьшють центральних установ (Г багато мюцевих) були колепальними. На змГну приказам прийшли колеги. Зокрема, Бегр-колепя займалася управл1нням прською промисловютю, а шшою промисловютю - Мануфактур-колегГя, зовшшньою торпвлею та торговим суднобудуван-ням выдала Коммерц-колегГя, Головний магистрат наглядав за внутршньою торпвлею та ремеслом [57, с. 20]. Для управлшня украГнськими землями

було створено Малоросшську колегш (1722-1727 рр.).

Цехи та пльдд европейського зразка у Росшсь-к1й Гмпери були утвореш штучно за ршенням Петра I. Регламент головного магистрату 1721 р. пе-редбачав подш населення мют на двГ пльдд, а мюь-ких ремюнишв на цехи.

На пГдставГ Гменного указу вГд 27.04.1722 р. "О цехахъ" [32, с. 664-665] в мютах введено цеховий устрш та регламентацш ремесел: у цехи записува-лись ус! бажаючГ займатися будь-яким ремеслом, за умови отримання вГд старшшин свщоцтва про те, що бажаючий пдний бути майстром; не записан! у цех могли займатись ремеслом, але не на продаж.

Отже, особливютю державного регулювання дГяльносп недержавних шституцш за чаав Петра I була жорстка регламентация Гх дГяльносп та адмшютративш заходи управлшня, примусове створення недержавних шституцш (мануфактур) для державних потреб, пльдш Г цехГв.

На ЗахГднш УкраГш, землГ якоГ входили до складу АвстршськоГ Гмпери, постанови австршсь-кого уряду 70-80-х рошв XVIII ст. обмежили вплив цех1в, полегшили вступ до них ремюнишв, лжиду-вали регламентацш щодо виготовлення продукцп, шлькосп учшв Г тдмайстрГв, звшьнили усГх члешв вГд особистоГ залежносп вГд пана. Щ постанови надали пшьги купцям та ремюникам незалежно вГд вГросповГдання Г пГдпорядковували цехи державнш владГ [17, с. 406].

У 1764 р. Катерина II вГдновлюе Малоросшську колепю, головним завданням якоГ стало скасування автономних вщмшностей у державному устроГ ЛГвобережноГ УкраГни та прирГвнення ГГ в адмшютративному аспект! до шших провшцш РосшськоГ Гмперп.

Одшею з перших недержавних шституцш, яку, на нашу думку, можна вважати прообразом гро-мадських, було засноване у жовтш 1765 р. ВГльне економГчне товариство, яке користувалось покровительством Катерини II, по суп нею ж управлялось, субсидувалось троном, Г згодом отримало на-зву Гмператорського. У той же час у його статут! за-значалося, що товариство засновано на добровшьному об&еднанш члешв, управлятися буде само собою тд головуванням президента [44, с. 37]. Його дГяльшстю були охоплеш центральш та схвдш украшсьш губернп. Устав зазначеного това-риства, форми та методи його роботи у подальшому були взяп за основу громадськими оргашзацГями, що з&явилися згодом по всш Гмперп. 1х сферою дГяльносп були наука, економжа, органГзацГя дозвшля тощо.

У 01.03.1770 р. у Санкт-Петербурзi було засно-вано Англшський клуб, який став центром сустль-ного та полтгачного життя вищого свиу. З часом так1 клуби з&являються i в iнших мiстах iмперii, зо-крема в Одесi. Згодом з&являються Бюргер-клуб, де збирались купщ, ремiсники та чиновники, Музич-ний клуб (1772 р.), Комерцшне товариство для об&еднання бiржового купецтва (1875 р.) [8, с. 4, с. 10]. Проте !х доля залежала ввд позицп самодержавия, i налякана Французькою революцiею Катерина II тсля 1789 р. не допускала створення нових товариств, внаслвдок чого i бiльша частина тих, що д1яли, припинила свое юиування [44, с. 38].

При Катериш II вiдбувся подальший розвиток державного регулювання дiяльностi гiльдiй та цехiв. Гiльдiйна реформа 1775 р. передбачала щорiчиу купiвлю гiльдiйного свiдоцтва (так званий податок з кашталу), внаслщок чого звания купця вже не передавалось у спадок, а купувалося [55, с. 174-175]. "Ремюничим регламентом" 1785 р. роз-ширювалося самоврядування цехiв, в мiстах, де вже юнували цехи, заборонялася ремюнича дiяльнiсть поза межами цех1в. У 1785 р. росшсьш закони були поширеш на украшсьш цехи Лiвобережжя [17, с. 405].

При цьому слад зазначити, що державне регулювання д1яльносп недержавних iнституцiй перед-бачало не лише заборони i дозволи, але також визначало види дiяльностi, що не потребували "дозволения или приказания", зокрема, про це мова йде у статтi 90 "Грамоты на права и выгоды городам Российской империи" ввд 21.04.1785 р. [5, с. 89].

Статп 92-119 "Грамоти" регламентують права та обов&язки купщв i визначають порядок запису у гшьдп [5, с. 90-94]. Статп 120-122 регламентують запис у цехи та цехову дiяльнiсть [5, с. 94-95]. Стаття 123, зокрема, зобов&язуе мюький магiстрат (ратушу) подiлити ремесла на цехи або ремiсничi управи, як1, у свою чергу, зобов&язуються тдпоряд-ковуватися мiському магiстрату (ратуш^, а також надати управi ремюниче положения, ремiсничий значок та управну печатку i дозволiния управi мати мюце для зiбраиня ремiсникiв, де мае все це зберта-тися разом iз з ремiсничою казною та рахунками прибутк1в та витрат. Управi та зiбранию заборо-няеться самостiйно змiиювати ремiсниче положения та входити до складу цехiв або гшьдш iнших держав [5, с. 95-96].

Друга половина XVIII ст. вщзначаеться зни-жениям адмшютративного тиску на дiяльнiсть недержавних шституцш. Зокрема, низкою указiв об-межено казениу регламентацш i розширено сферу ринкових вiдносин, вiдмiнено монополи, у тому числi право торгiвлi лише для купцiв, i дозволено в№но засновувати будь-як1 невелик! пвдприемства, проголошено свободу кустарних проми^в, заборонено купувати крiпакiв на посесшш маиуфак-тури. Це призвело до зростання !х шлькосп [52, с. 521-522, с. 549].

На початку XIX ст. на пiдставi виданого 25.06.1811 р. "Общего учреждения министерств" систему колегш змшила система мшстерств, внаслiдок чого функцп з державного регулювання дiя-льносп недержавних iнституцiй було розподiлено мгж рiзними мiнiстерствами та !х департаментами. 1х компетенцiя розповсюджувалась i на украшсьш землi, що входили до складу Росшсько! iмперil. Так, Департамент торгiвлi та мануфактури Мiнфiну займався наглядом "за исполнением узаконений по производству торговли вообще, а равно заведование выдачею торговых свидетельств и билетов и поступающим за них в казну сбором" [38].

До ввдання департаменту полщи МВС ввдне-сеш функцп контрольно-наглядового порядку, зок-рема "по надзору за питейными и трактирными заведениями"; "по надзору за приготовлением, хранением, торговлею и перевозкою пороха и других взрывчатых веществ" [40].

Щд час континентально! блокади 1811-1812 рр. у зв&язку з обмеженням зовшшньоторговельно1 дiяльностi Англл на час ii конфлiкту з Франщею Ро-сiйською iмперieю здiйснювалася видача "пшьго-вих листiв" (Freibriefe), як деякi науковцi, зокрема Н. Субанова [40], вважають схожими на лщензп.

Указом 1824 р. селянам було дозволено "производить торговлю и промышленность, купечеству предоставленные, но не иначе как со взятием особых свидетельств" [55, с. 175].

У цей час з&являються науков^ лггературш, ми-стецьш, благодiйнi товариства, натуралiстiв [44, с. 39]. Зокрема, у 1833 р. у Львовi було створене натвлегальне просвгтницьке та лiтературне угру-повання "Руська тршця", члени якого виступали за розвиток нацiональноi свiдомостi украшщв та за-хист укра1нсько1 мови. У 1836 р. вони видали у Будапешта альманах "Русалка Днютровая", практично весь тираж якого був конфюкований австршським урядом, а видавщв вiддано пiд нагляд полщп.

Першою таемною полiтичною органiзацieю в УкраМ стало засноване в кшщ 1845 р. у Киевi Ки-рило-Мефодпвське братство. Його члени ро-зробили декiлька програмних документiв, зокрема "Книгу буття украшського народу" та "Статут Слов&янського братства св. Кирила та Мефодiя". Проте проiснувало воно до березня 1847 р. Вна-слiдок доносу його члени були заарештоваш i вiдправленi на заслання в рiзнi губернп Росп тд нагляд полiцii без права повернення в Украшу i з забороною займатися освiтянською дiяльнiстю.

У березш 1848 р. Микола I накладае заборону на створення благодiйниx товариств, яка офщшно була вiдмiнена лише у 1859 р. При цьому не маючи можливосп закрити низку товариств через користь у вщведених !м галузях, Микола I зробив спробу !х одержавити: !х статути розроблялись Комитетом мiнiстрiв, а не засновниками, товариства йменува-лися &Чмператорськими", користувались казенною допомогою, а керiвний склад - правами державно1 служби [1, с. 24]. Проте, з шнця XVIII ст. до 50-х рошв XIX ст. в Укрш&ш за даними Ю. Пашкова дiяло 19 товариств, зареестрованих за посередництвом генерал-губернатора - 9 "явочних" та 23 таемних (у тому числ 3 таемних украшських товариства, 4 ма-сонськi ложi, 16 польських нацюнально-визволь-них товариств) [43, с. 37].

Значна увага у цей перюд придГлялася державному регулюванню винокурного виробництва. Так, зпдно з "Уставом объ акцизныхъ сборахъ" [38] ви-нокуршня дозволялося за наявносп патенту та свГдоцтва, для отримання якого необхГдно було подати заяву. Ця дГяльнють дозволялася лише вГдповГдно до умов, перерахованих у свГдоцтвГ, а Гх змша допускалася лише за умови отримання нового свГдоцтва.

У ХК ст. на укра!нських землях дшть то-варно-фондовГ бГржГ - у Одеа (1848), Киев! (1865), ХарковГ (1868) та Львов! (1868) [20]. Статут Одесь-ко! бГржГ та положення про БГржовий комггет були затверджеш у 1848 р. Миколою I, Статути КиГвсь-ко! та Харк1вськоГ бГрж - Олександром II у 1865 р. та 1868 р. вГдповГдно.

Торпвельш та промисловГ тдприемства вГдповГдно до Положення про державний промисловий податок вГд 08.06.1898 р. [34, с. 491-515] повинш були отримували промисловГ свГдоцтва. За дГяльнють без такого свГдоцтва торговельне або промис-лове шдприемство пГдлягало закриттю.

КрГм того, державне регулювання дГяльносп недержавних шституцш передбачало , зокрема, отримання: дозвшьного свГдоцтва для пошуку рудних родовищ Г золотих розситв; дозволу на лГкарську практику; дозволу Уряду на вГдкриття приватного банку; квитка або свГдоцтва на здшснення торпвлГ або промислу; дозволу Уряду на вГдкриття будь-якого торгового товариства, товариства або ком-панп.

Так, "Уставъ о цензур^ и печати" [48] передба-чав видачу дозволу на вГдкриття типографи або подГбного закладу губернатором або градоначальником (у ВаршавГ - генерал-губернатором), який дГяв два роки (п. 158-159). При цьому вГдкриття книгарень, лавок Г кабшепв для читання приватним особами та акцюнерним компанГям та товариствам здшснювалось у тому ж порядку, що Г вГдкриття ти-пографш (п. 175).

У кГнщ ХIХ - на почату ХХ ст. одним з голов-них оргашв державного регулювання став Росшсь-кий державний банк, якому фшансово та адмшютративно пГдпорядковуються уа банки краГни. Таким чином держава здшснювала перехГд вГд адмшютративних методГв державного регулювання дГяльносп недержавних шституцш до регулювання через систему фшанав. КрГм того, державне регулювання здшснювалось через систему державних замовлень. Так, уа заводи, що обслуго-вували залГзницю, пГдпорядковуватись Комггету з розподГлу замовлень [55, с. 341-342]. Ще одним напрямом державного впливу були монополГ! та ак-цизи: "питейная" монополГя дозволяла держаи ре-гулювати обсяги та цши на продукцГю винокурГння, акцизи на цукор та тютюн - контролювати сферу Гх виробництва. Зокрема, у 1895 р. державне "цукрове нормування" встановлювало кожному пГдприем-ству норму виробництва Г дозволяло проводити певну полГтику щодо цГн на продукцГю. Проте, умови нормування розроблялись державою спшьно з Всеросшським товариством цукрозаводчикГв, що

дозволяло останнГм обмежувати продаж Г пГдви-щувати цши [55, с. 342, с. 344]. Така сшвпраця мала мГсце Г в шших галузях, що сприяло корупцП та зло-вживанням. Як приклад: керГвний склад Морського мшютерства займав високооплачуванГ посади у суднобудГвних компанГях, що призводило для значних збиткГв для казни через завищеш цГни на замовлену державою продукцГю [55, с. 345].

Для друку нового видання ТимчасовГ правила "о повременной печати" [26] встановлювали необ-хГднГсть видачГ свГдоцтва. Для цього засновнику необхГдно було подати заяву мюцевому губернатору або градоначальнику, а вГдповГдальному редактору (лише росшський пГдданий з 25 рокГв) - заяву про прийняття на себе завГдування виданням в повному обсязГ. За умови дотримання усГх вимог губернатор чи градоначальник через два тижш ви-давав свГдоцтво. За випуск видань без свГдоцтва накладався штраф.

Право утворення вГльних союзГв у РосГйськГй Гмперй& з&являеться зпдно з Височайшим манГфе-стом вГд 17.10.1905 р. [3], проте згодом воно було регламентовано Тимчасовими правилами про това-риства та союзи [25, с. 201-207], у яких закладено правовГ основи утворення та дГяльносп громадсь-ких органГзацГй та визначено повноваження адмГнГстрацй& стосовно них.

ТимчасовГ правила дозволяли утворення со-юзГв без попереднього дозволу, при цьому заборо-нялись товариства, мета яких суперечила суспшь-нГй моралГ, заборонялась карним законом або ж за-грожувала суспГльному спокою та безпещ, а також товариства, що управлялись закладами або особами, що перебували за кордоном, якщо товариства переслГдували полГтичнГ цГлГ [25, 201]. Засновники товариства подавали письмову заяву губернатору або градоначальнику, а якщо вони бажали мати нерухомГсть, кошти, укладати угоди та виступати у суд! - зарееструватися в установленому порядку на тдставГ особливого статуту [25, с. 202-203]. При цьому губернатори та градоначальники надГлялись правом призупиняти дГяльнють товариства, якщо його дГяльнГсть загрожуе суспГльнГй безпецГ та спо-кою або набувае явно аморального спрямування [25, с. 204]. Проте, незважаючи на це, в Росшськш Гмперй& у 1916 р. юнувало 244 партп, а в УкраГнГ влГтку 1917 р. - понад 30 полГтичних партГй [15, с. 21].

В перюд ПершоГ свГтовоГ вГйни в Росшськш Гм-перй& посилилось центратзоване адмГнГстративне управлГння Г були утвореш постГйно дГючГ державнГ органи. У 1915 р. було утворено 4 Особливих на-ради - з оборони, з палива, з перевезень та з продо-вольства, у яких ствпрацювали чиновники з тдприемцями. Головною з них була Особлива на-рада з оборони, яка вГдала военною промисловГстю, розподГляла военш замовлення, а також коорди-нувала дГяльнГсть Гнших особливих нарад. За ГГ рГшенням було секвистовано низку недержавних тдприемств, а заводи для виконання замовлень об&еднано у групи. На ГншГ особливГ наради покладалось подолання розривГв економГчних зв&язкГв, що виникли внаслГдок мГлГтаризацП& економГки [55,

с. 364-365].

XIX - початок XX ст. ввдзначаються знижен-ням адмшстративно1 регламентацп дiяльностi не-державних iнституцiй у промисловосп та торгiвлi. Водночас щодо державного регулювання дiяль-ностi iншиx недержавних шституцш, очевидним е той факт, що вiльне право утворення союзiв з&яв-ляеться лише у 1905 р. До цього часу бшьшсть нацюнальних, просвiтницькиx та полiтичниx руxiв i органiзацiй мали таемний або натвлегальний характер. А ix засновники та члени переслiдувались.

Лютнева революцiя 1917 р. призвела до змш суспiльно-полiтичного устрою Росiйськоi iмперii, одним з наслiдкiв яких стало створення в Украiнi у березш 1917 р. Центрально1 Ради (04.03.191729.04.1918), Унiверсали яко! також мютили норми щодо державного регулювання дiяльностi недержавних iнституцiй. Так, I Ушверсал передбачав запро-вадження особливого податку на власну справу [45]. III Ушверсалом було проголошену Украшську Народну Республiку, а також закршлено свободи слова, друку, зiбрань, союзiв, запроваджено держа-вний контроль над продукщею, який мав здшсню-ватися разом з представниками робiтництва з метою упорядкування виробництва, розподшу проду-ктiв споживання i оргашзаци працi [46]. VI Унiверсал запроваджував нацiоналiзацiю лiсiв, води, пiдземниx багатств, негайний перехщ фабрик i заводiв на мирну продукцiю, контроль держави над уйма банками, торпвлею та доходами ввд не1. А також встановлював державну монополiю на ряд промислових товарiв (залiзнi вироби, вугшля, тютюн, шкiри) [47].

Уряд гетьмана П. Скоропадського (29.04.191814.12.1918) у машфесп "До громадян Украши" проголосив вiдновлення приватно1 власностi й свободу тдприемництва в економiчнiй та фiнансовiй сферi. У третьому роздiлi "Велико1 Xартil" прого-лошувались свобода зборiв, вислову думок у письмi й словi, заснування оргашзацш [21, с. 126-131].

За чайв Директор^& Украшсько1 Народно1 Рес-публши (14.12.1918-10.11.1920) Законом вiд 08.01.1919 р. було проголошено лiквiдацiю приват-ног власносп на землю на користь держави, за ви-нятком власносп iноземниx землевласникiв та земель промислових тдприемств i цукрових заводiв. Крiм того, ii рiшеннями запроваджувався держав-ний контроль над виробництвом i розподiлом продукций Вщновлювалися 8-годиний робочий день, права профспшок, заявлено про запровадження де-мократичних свобод [21, с. 261-262]

У ачш 1919 р. було утворено Украшську Со-цiалiстичну Радянську Республ^ (УСРР) зi столицею у Xарковi. В першi роки радянсько1 влади на територiю УСРР було поширено полiтику "военного комушзму" (1919-1921 рр.), яка, крiм нацюна-лiзацii, передбачала xлiбну державну монополш, централiзацiю розподiлу сировини та готово! продукций встановлення державного контролю за виробництвом, мштаризацш народного господарства, заборону вiльноi торгiвлi, запровадження продроз-кладки на xлiб та iншi продукти сiльського госпо-дарства.

28.01.1920 р. Всеукрашський революцiйний комггет ухвалив постанову, згiдно з якою yci дек-рети Росiйськоi Сощалктично! Федерацii у сферах вiйськових, фiнансово-економiчних, транспортних, поштово-телеграфних набували чинностi i на тери-торп УСРР [4].

У перюд НЕП (1921-1927 рр.) продрозкладку було замiнено продподатком, дозволено передачу дрiбних i середнiх тдприемств приватним власни-кам, приватну торпвлю, здачу в оренду, концесiю частини дрiбних i середнiх пiдприемств, ввдбувався розвиток кредитной виробничоi, збyтовоi коопераций розвиток пiдприемництва, а також децентраль зацiя системи yправлiння [56, с. 56-68].

30.12.1922 р. УСРР увшшла до складу СРСР на федеративних засадах. З того часу дiя законодавчих та шших нормативно-правових акпв СРСР, у тому числ i щодо державного регулювання дiяльностi недержавних iнститyцiй, поширювалась на терито-рiю УСРР.

Так, експортно^мпортна дiяльнiсть пiдлягала лiцензyванню, зокрема ввезення та вивезення авто-мобiлiв та мотоцимв [39].

Дозвiльний характер мало надрокористування: "Горное положение Союза ССР" [24] передбачало проведення пошукових i розввдувальних робiт на основi дозвшьних свiдоцтв на пошуки та розввдку, якi видавались вiдповiдними органами.

Згодом, згортання НЕПу та запровадження ад-мшстративно-команднох& системи, примyсовоi ко-лективiзацii та нацiоналiзацii промисловостi приз-вело до зникання недержавних iнститyцiй у проми-словiй та торгiвельнiй галузг

Проте деякi види державного регулювання ок-ремих видiв дiяльностi залишаються. Так, iмпорт та експорт психотропних речовин зi спискiв I-IV повинен був здшснюватися лише на пiдставi спеща-льних експортних та iмпортних сертифiкатiв, що видавались Управлшням з упровадження нових т-карських засобiв i медичног& технiки при Мшютерс-твi охорони здоров&я СРСР стльно з Постiйним компотом з контролю за наркотиками [28]. А з 01.01.1977 р. Постшним комитетом з контролю за наркотиками при Мшютерсга охорони здоров&я СРСР та Управлшням з упровадження нових лшар-ських засобiв i медичног& технiки заводам-виробни-кам Мiнiстерства медично1& промисловостi видавались офiцiйнi лщензп на виробництво наркотичних засобiв. Державна шспекщя з якостi при перевiрцi якостi лiкарських засобiв перевiряла наявшсть та-ко1 лiцензii та за ii вiдсyтностi забороняла випуск продукцп, повiдомляючи про це Постiйномy комь тету з контролю наркотикiв. [29].

Варто зазначити, що в СРСР деякий час мали поширення промисловi (до 1956 р. [31]) та споживчi кооперативи (житлово-, дачно-, гаражно-бyдiве-льнi, торгово-заготiвельнi сiльськi споживчi), на-роднi промисли та старательськi артш з видобутку золота. Проте, 1х не можна вважати повноцiнними недержавними iнст?

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДіЯЛЬНОСТі НЕДЕРЖАВНі іНСТИТУЦії НАЦіОНАЛЬНА БЕЗПЕКА ПЕРіОДИЗАЦіЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ state regulation of activity private institutions national security periodization formation and development of state regulation
Другие работы в данной теме:
Стать экспертом Правила
Контакты
Обратная связь
support@yaznanie.ru
ЯЗнание
Общая информация
Для новых пользователей
Для новых экспертов