Спросить
Войти
Iсторiя фшософп УДК 2-184.2+2-283
Н. О. СТРАТОНОВА 1
&Нацюнальний ушверситет водного господарства та природокористування (Квне), ел. пошта stratono-va.nataliya@gmail.com, ORCID 0000-0002-3106-6921
РЕФЛЕКС1Я ТРАНС ФОРМАЦП ДОХРИСТИЯНСЬКИХ СВ1ТОГЛЯ-ДНИХ УЯВЛЕНЬ В Л1ТЕРАТУРНИХ ПАМЯТКАХ КИ1ВСЬКО1 РУС1
Мета. Метою дано! статп е розглянути лггературу Ки!всько! Руа кр1зь призму взаемодп та взаемовпли-в1в християнського та дохристиянського св1тогляд1в, розкрити i показати характер сшввщношення дохрис-тиянсько! та християнсько! релiгiй; виявити окрем! аспекти взаемовiдношення вищезгаданих феноменiв в лiтературi Ки!всько! Русi Х1-Х111 ст. Методолопя. З-помiж загальних наукових пiдходiв, при розв&язаннi поставлених завдань, використано, передуам, релiгiезнавчо-фiлософський. Цей пiдхiд дозволив вивчити та бшьш об&ективно проаналiзувати тенденцiю до рефлексп дохристиянських вiрувань в лiтературi Ки!всько! Русi. 3i спецiально-наукових методiв використовувався iсторiософський (фшософське осмислення юторич-них подiй i процесiв), проблемно-тематичний (виокремлення та аналiз основних концептуальних напрямк1в трансформацiй), хронолопчний (зв&язок !сторюграф!чно! традицп з конкретною вторичною дiйснiстю) та фiлософсько-герменевтичний (релтезнавчо-фшософська iнтерпретацiя пам&яток). Наукова новизна. Робота е релтезнавчо-фшософським аналiзом рефлексп дохристиянських уявлень в лiтературних пам&ятках Ки-!всько! Русi Х1-Х111 ст., в якому вперше враховано специфжу середньов!чно! уяви та поетики, дослщжено релiгiйну значущiсть текстiв, виявлено воображения в них дохристиянських вiрувань та вказано на роль останшх у формуванш свiтогляду киеворуських книжников, проаналiзовано специфiку взаемодп& християн-ських та язичницьких уявлень. Висновки. В процеа роботи автор приходить до висновшв, що, заперечуючи власне язичництво, вщокремлюючи себе разом з iншими православними народами вiд «латинян» та «ерети-шв», Русь утверджувала свою самобутшсть через прийняття християнства. Саме цей процес мав свiй вплив i на внутрiшнiй розвиток м!фолопчно! свщомосп народу, що пришвидшило появу епосу в його геро!чному та ки!вському циклах, куди легко, проте дозовано та своерщно прививались християнсьш обрядовi принципи та цiнностi. Книжнiсть вiзантiйсько-болгарського кола передавала Русi готовi та ясш iстини, i першими !х засво!ли руськ1 книжники як зразок для власного життя. Саме практична, святоподвижницька iдея стала основою русько! книжностi. Видима легкость засвоення народом зовшшньо! сторони православ&я разом iз ет-чними структурами не поставила перед культурою в цшому проблеми свiдомого, довгого та оргашзованого протистояння ново! вiри старiй народнш язичницьк1й мудростi, представниками яко! залишилась «збiрна дрiбнота народно! свщомосп», бо сама народна мудреть у своему етчному оформленнi прийняла обрядовi принципи православ&я.
Ключовi слова: дохристиянський свгтогляд, християнство, лiтописання, апокрифи, житiя святих, книжник.
Актуальшсть
Питання вивчення рел!г!йного феномену завжди в!д!гравало суттеву роль в культур! укра!нського народу протягом вше! !стор!! його !снування. Нова парадигма вивчення рел!г!йно-сп давн!х слов&ян зумовлюе розглядати литературу Кшвсько! Рус! не лише через призму християнства, а й звертатись до виток!в дохристи-янсько! рел!г!йност!. В!дтак, дана тема залишаеться актуальною i потребуе свого по-дальшого вивчення. За останн!й пер!од в науковш л1тератур1 можна зустр!ти лише поодинок! прац! в!тчизняних рел!г!езнавц!в, !сторик!в та ф!лософ!в, присвячен! вивченню
питань взаемозв язку дохристиянських та хри-стиянських елемент!в у в!руваннях наших пращур!в. Щоправда, дана тематика висв!тлена в контекст! наукових зац!кавлень вчених, i киеворуськ!й л!тератур! присвячено лише поодинок! прац!. Теоретико-методолог!чн! засади досл!дження проблем взаемов!дношення дохристиянських та християнських в!рувань укра!нського народу у !х переплетенн! !з право-славним культом розроблено в працях сучасних науковц!в: А.Голуба, Т.Горбаченко, Л.Конотоп, Г.Кулаг!но!, О.Сагана, О.Шуби, П.Яроцького. Грунтовними досл!дженнями духовно! спад-щини Укра!ни-Рус!, !! ф!лософсько! думки стали роботи А.Бичко, В.Горського,
Ю.Фед1ва. Слщ надежным чином вщмгшти й пращ укра!нських релшезнавщв та ф1лософ1в -В.Бондаренка, М.Заковича, Я.Любивого, 1.Мозгового, П.Кралюка, О.Крижашвського, В.Пащенка, П.Сауха, А.Чершя. В !х науковому доробку знайшли узагальнення методолопчш та релшйно-фшософсью засади релН! в Укра!ш, а також дослщжуються окрем1 питан-ня впливу релт! на духовну культуру укра!нського етносу, що мае важливе значення для розумшня особливостей укра!нського нащонального менталитету.
Серед останшх заруб1жних публшацш, при-свячених вивченню лгтературу окресленого перюду, слщ вщмгшти працю Вольтера К.Ханака, присвячену природ1 та особливостям княз1всько! влади в Кшвськш Рус - «The nature and the image of princely power in Kievan Rus&, 980-1054: a study of sources» (2014). В данш пращ автор пропонуе критичний анал1з лггописних та лггературних текспв християшзовано! держави та !х впливу на впро-вадження княз1всько! влади. Дослщник анал1зуе в1зант1йський та скандинавський вплив на ста-новлення влади князя. Щоправда, автор лише поб1жно анал1зуе дохристиянсью мотиви в л1тератур1 Ки!всько! Рус1, зазначаючи, що мр1я деяких ки!вських княз1в заснувати нову по-ганську 1мпер1ю, зазнавала нищ1вно! критики В1занти [7, с.10]
Не менш щкавою е стаття Чарлза Халперша, присвячена анал1зу нащонально! щентичносп Укра!ни - National Identity in Premodern Rus (2010). Так, зокрема,проводячи аналоги м1ж в1зант1йськими хрошками та лггературою Ки!всько! Рус Х1-Х11 ст., автор зазначае, що, в одному випадку, згщно в1зантшських хрошк, автор початкового зводу називае Русь безбожною, проте, вщлому, вш явно пишаеться пере-могами язичницьких княз1в Олега та Святослава [8, с.276]. Проте, не зважаючи на сталу защкавленють заруб1жними та впчизняними авторами лггературою Ки!всько! Рус1, комплексного анал1зу дохристиянських свггоглядних уявлень здшснено не було.
Мета
Метою дано! статп е проанал1зувати взаемозв&язок дохристиянського та христи-янського св1тогляд1в в л1тератур1 Кшвсько! Рус
XI -XIII ст.. Для досягнення поставлено! мети нами були поставлен! наступш завдання: роз-крити i показати характер сшввщношення дохристиянсько! та християнсько! релiгiй; вия-вити окремi аспекти взаемовiдношення вищез-гаданих феномешв в лiтературi Ки!всько! Рус XI-XIII ст.
Виклад основного матер1алу
Духовнiсть укра!нцiв формувалась стихiйно на основi поеднання язичницьких i християнсь-ких вiрувань, язичницького побуту i христи-янського офiцiозу. Без сумнiвiв, уважне вив-чення даного релейного аспекту е необхiдною умовою реконструкци дохристиянського свiтогляду як книжника XI-XIII ст., так i давнь-ого населення Укра!ни загалом.
Християшзащя Русi, будучи «доступною» нам у писемних пам&ятках та археолопчних джерелах, постае як багатогранний феномен, очевидний в основних його проявах та доволi складний для розумшня, якщо розглядати в ньому всю глибину та вщвертють особистого досвщу наших предюв. Природньо, що утверд-ження ново! вiри не могло об&ективним чином створити «рiвномiрний» та однаковий для вех суспiльних прошаркiв християнський свггогляд. Кожен народ по-своему переживав християнство, вщповщно i кожна верства суспшьства мала свiй ключ до нього, або, принаймш, сво! вщтшки.
В будь-якому суспiльствi культура будучи «вщповщдю» на потреби особистостi, групи або суспшьства в щлому, виконуе ряд життево важливих функцiй. В переламш епохи суспiльство перебудовуеться, модифшуючи притаманнi йому культурнi iнститути. Проте воно не може «примусити» себе повнютю вiдмовитись вiд них. Поза культурою суспшьство деградуе як сощальний органiзм. Древня Русь, прийнявши християнство як нову культурну традицiю, не могла ним заповнити весь проспр колишньо! хронологiчно дохристиянсько! культури. Вiдповiдно и соцiальнi iнститути, завданням яких було задо-волення найважливiших соцiальних потреб, могли набути християнських рис лише посту-пово.
Русь доволi швидко стала християнською державою. Проте в просторi культури
вщбувався поступовий розподш м1ж «галузя-ми», зайнятими новою релшею Христа, та старою язичницькою в!рою. Ншею, яку заповнили обидв! «галузЬ>, було лгтописання, причому дохристиянсью в1рування часто мали неусвщомлений характер. Тим не менш, можна стверджувати, що у жанр! юторично! прози Ки!всько! Рус простежуеться прюритет лгтературносп. Найбшьш вагомий матер1ал для реконструкцп релшйно-юторичних уявлень древньоруських лгтописщв становлять рел!гшш м1ркування та ремарки, внесет в лгтописне оповщання, л!ричш вщступи та описи дохристиянсько! релш!, запропоноваш як свщома критика язичництва, або як таю, в яких характер вщображення дохристиянських погляд1в древньоруського книжника е неусвщомленим. Вважаемо, що под!бш м1ркування слщ вважати свого роду великими семантичними одиницями, як використовували лгтописщ.
На основ! лгтописних пам&яток Ки!всько! Рус постае можливим здшснити цшсну фшософсько-релшезнавчу картину свгту книжниюв. До найбшьш стшних в1рувань можна вщнести уявлення про пантеон бопв, дух!в, елементи демонологп, в1рування в потойб1чне життя, роль вщправниюв культу в житп тогочасно! Рус та !х вагомий вплив на деяю прошарки суспшьства тощо. Це свщчить про те, що не лише археолопчш даш можуть дати нам вщомосп про дохристиянсью в1рування давнього населення Укра!ни. Лгтописш джере-ла пропонують нам бшьш повну картину погляд1в книжниюв на свгт, його анал1з та пе-реосмислення певних щнностей. Вс дохристиянсью уявлення, що юнували в свгтогляд! давньоруських лгтописщв, впливали на сприйняття та вщтворення ними факпв реального життя.
Руський книжник був вщкритий свгтов!, вш жив його турботами та тривогами. Вш безсумшвно прийняв ютини християнсько! православно! в!ри, ! не влаштовував бого-словських суперечок та не писав фшософських трактат!в. Сп!льна справа книжниюв - заклик до праведного, православного життя. I не лише агюграф!чний жанр, а й лгтописи, ! повчання, ! подорож! до святих мюць, а також «юторичш» сказання в!зант!йського походження - все на-сичене енерг!ею пропов!дництва; шших
смисл!в книжн!сть не шукала. Саме тому зв&язок книжносп та святосп на Рус! е довол! мщним: Слово, сказане та записане, супроводжуе жертовний подвиг, або життя -святе, монашеське, засноване на
добровшьному терп!нн!, в!ддаленн! в!д с!мейного життя, богомолшш, злиденност! т!лесн!й, але багатств! духовному.
Грунт, на який падали зерна православно! книжно! мудросп, боги, геро!, друз!, вороги суттево вщр!знялись в!д тих, як! склались як в древньоримськш культур! час!в виникнення християнства, так ! с пом!ж варварських племен Зах!дно! Свропи перюду християн!зац!!. Даний процес у Х-ХШ ст. складався без особливого впливу християнства, вш мав у шдгрунп роз-роблену м!фолог!ю, багату на р!зномаштш ха-рактери бог!в та геро!в (Од!н, Лок!, Хельг!, С!гурд, Атл!, Гудрун, Сванх!льд). Довгий шлях культури в!д м!фу до епосу з ддачими культ урини героями та р!зномашттям бог!в е безу-мовно культурною та соц!альною формою впо-рядкування епосу. В!н свщчить про довол! ви-сокий р!вень його само !дентиф!кац!!: осмис-лення себе через д!яння сво!х культурних геро!в, що борються !з силами зла та перемага-ють !х на честь сво!х бог!в.
У вгтчизнянш м!фолог!! на про пантеон бопв, н! про культурних геро!в та м!фолог!чну !стор!ю практично немае шяких св!дчень. Па-нування вш, див!в, русалок в народному епос! може означати не те, щоб у в!руваннях народу ще не встигли скластись бшьш вагом! геро!, а те - що щ геро! не отримали бшьш чгтких форм в поези еп!чн!й ! тому з часом забулись, зали-шивши п!сля себе супутник!в, так би мовити, зб!рну др!бноту народно! м!фологи. 1мена слов&янських бог!в нам вщом! з «Пов!ст! мину-лих лгт», проте це лише !мена бог!в. Автор «Пов!ст!» - книжник-християнин, а його позищя - антиязичницька, така, яка засуджуе язичницью нововведення Володимира. Що-правда, сл!ди слов&янського м!фу все-таки зна-ходяться ! в повчаннях проти ворожо! рел!гп, ! в життеписах, ! в юторичних переказах. Сх!днослов&янськ! писемн! джерела, у яких зга-дуються язичницью м!фолог!чн! постат!, ви-разно розподшяються на два кола - лгтописи та церковн! повчання. Протиставлення це базуеться не лише на генетичних витоках текспв (певною м!рою св!тська домшанта
лiтoпиciв та абшлютна цepкoвнa дoмiнaнтa пoвчaнь), aлe й, пo-пepшe, на oцiннoмy cтaвлeннi aвтopiв дo oпиcyвaниx ними факпв та, пo-дpyгe, y cyттeвiй poзбiжнocтi щoдo ca-мoгo кoлa факпв. Так, лiтoпиcи пoдaють cвoï cвiдчeння пeвнoю мipoю «^^cropo^^», y виглядi кoнcтaтaцiй (пop.: кляшacя Пepyнoм бoгoм cвoим, и Вoлocoм cкoтьим бoгoм [1, c.32]), тoдi як цepкoвнi пoвчaння cпoвнeнi oцiнниx xapaктepиcтик: «то и ныж пo у^аи-rnx мoлятcя пpoклятoмy бoгy иx nepy^, ceгo нe мoгyт cя лишити пpoклятoгo cтaвлeнья вто-pbrn тpaпeзы, мeнимaя poдy и poжaници»[4, c.94] тoщo).
Шляx зaxiднoeвpoпeйcькoï кyльтypи, щo poзгopнyлa цiлy cиcтeмy кpитики язичництва та мacoвy пpoпaгaндy xpиcтиянcтвa, в лoнi якoï cклaдaлacь xpиcтиянcькa cxoлacтикa та poзви-вaлocь бoгocлoв&я, а paзoм з тим poзшиpювaвcя та paцioнaлiзyвaвcя книжний cвiт зaxiднoгo cepeдньoвiччя, зaлишивcя бaйдyжим та нeпoтpiбним для pycb^i& кyльтypи, щo oтpимaлa вдвий apxeтип - мoнaxa-книжникa. Оcтaннiй, пepeбyвaючи на мeжi двoвip&я та xpиcтиянcькoï книжнocтi, нaмaгaвcя, cлiдyючи книжним зpaзкaм, ocмиcлити cвoe життя го-xpиcтиянcькi, cпpияючи тим caмим poзпoв-cюджeнню xpиcтиянcтвa. Пpи цьoмy нe бyлo жoдниx пepeпoн чи мopaльниx ycтaнoв вcepeдинi eдинoгo цiлoгo pycькoï кyльтypи. Зoвнiшнi пpичини, як oт, нeoбxiднicть ^orac-тoяти чyжoмy язичництву (мoнгoлo-тaтapaм), втpaтa Вiзaнтieю cвoгo впливу та «^ада» гpeкiв (Унiя), пaдiння Кoнcтaнтинoпoля - зaпoбiгли зaглиблeнню pycькиx книжниюв y влacнi пpoтиpiччя. Icтopичнi ocoбливocтi фopмyвaння xpиcтиянcькoï кyльтypи нe мoгли вecти Киïвcькy Pycb шляxoм нaпpyжeнoгo ^ora6op-cтвa нapoднoгo язичництва та xpиcтиянcькoï книжнocтi. Вoнa знайшла cвoepiднicть y cтвopeннi влacнoï книжнoï кyльтypи. I «Слoвo o пoлкy Iгopeвiм», i пepшi лiтoпиcнi звoди, i життeпиcи cвятиx - caмoбyтнi твopiння pycbra-гo дyxy - oб&eднaли в co6i piвнoю мipoю як eпiчнi, так i xpиcтиянcькi ocнoви. Кyльтypнo-icтopичний cинтeз язичництва та xpиcтиянcтвa ycпiшнo вiдбyвcя на Pyci, i cтaв для нeï настшьки пpиpoднiм зpaзкoм та нacтiльки мщним щитoм вiд зaxiднoeвpoпeйcькoï paцioнaлiзaцiï, щo дo дpyгoï пoлoвини XVII ст. включвд, змiнити йoгo нiкoмy ж вдaвaлocь.
Пpoблeмa взaeмoвiднocин лiтepaтypи та дoxpиcтиянcькиx вipyвaнь в Киïвcькiй Pyci - ^ пpoблeмa cпiввiднeceння двox cвiтoглядiв та двox xyдoжнix мeтoдiв, щo, чacoм, пoвнicтю cпiвпaдaли, a6o poзxoдилиcь за cвoeю ^инци-пoвoю нeпpимиpимicтю. Дocлiджyючи вiдoбpaжeння дoxpиcтиянcькoгo cвiтoглядy в лiтepaтypi Киïвcькoï Pyci, стад, пepш за вce, звepнyти yвaгy на вiднoшeння aвтopa дo id&opm^!& дiйcнocтi, на тe, як вш oцiнювaв пoдiï та ocoбиcтocтi. Мopaльнo-фiлocoфcькa тeopiя xpиcтиянcтвa, щo пiдтpимyвaлa iдeoлoгiю пpaвлячoï ланки cycпiльcтвa, пoтpe-бyвaлa iншиx життeвиx iдeaлiв, iншoгo вiднoшeння дo життя, iншиx якocтeй людини, нiж тi, якi пpoпoнyвaлa дoxpиcтиянcькa peлiгiя. Зaмicть aктивниx якocтeй repoli, peлiгiйнa тeopiя пoтpeбyвaлa пacивниx «дoбpoчиннo-cтeй» - cмиpeння, пoкipнocтi «^жш вoлi» та влaдi; щacтя вчила шукати нe на зeмлi, а в май-бyтньoмy вiчнoмy житп. Пoкaзaти бopoтьбy в лiтepaтypi Кюв^то! Pyci двox вopoжиx oдин oднoмy cвiтoглядiв - oзнaчae нaблизитиcь дo визнaчeння cyтнocтi пpoблeми взaeмoвiднocин дoxpиcтиянcькoгo на xpиcтиянcькoгo начал в твopчocтi aвтopiв.
Пpaгнyчи дo peaлiзмy, книжники зoбpaжaли пoдiï у пoвнiй дiйcнocтi дo ïx пepeбiгy («Пoвicть минyлиx лiт», «Галицьто-Вoлинcький лiтoпиc», говчання пpoти язичництва), пpoтe, толи пepeвaгa нaдaвaлacь iдeaлicтичнiй фiлocoфiï icTOpiï, зaпpoпoнoвaнiй peлiгieю, a6o eмoцiйниx частин тeкcтy (зни-щeння iдoлiв, «пoвcтaння вoлxвiв» в «Пoвicтi минyлиx ли», зaгибeль Бopиca та Глiбa, aгioгpaфiя тoщo), aвтop звepтaвcя дo нapoднoï мoви та дoxpиcтиянcькoгo cвiтoглядy. Взaeмoзв&язoк дoxpиcтиянcькoгo та xp^ra-янcькoгo cвiтoглядiв в твopчocтi книжникiв cпocтepiгaeтьcя в rocrpi мoмeнти життя дepжa-ви, толи загальна нeбeзпeкa зaгpoжye ïï cвoбoдi та нeзaлeжнocтi, a6o тд чac пepeбiгy cyOTMb^-пoлiтичниx годш, в якиx були зaцiкaвлeнi шиpoкi вepcтви нaceлeння. Так, нapoднicть «Слoвa o пoлкy Iгopeвiм» та того глибoкe внyтpiшнe cпopiднeння з фoльклopoм пoлягae нe в тoмy, щo книжник зaпoзичив oкpeмi xyдoжнi щитами ycнoï пoeзiï, а в тому, щo вд-гo пpoтecт ^ora князiвcькиx мiжycoбиць, cкopбoтa за Ру^тою зeмлeю, на яку «пoгaнии c вcex cтpaн пpиxoждaxy c пoбeдaми» [5, c.375],
вщображали перш за все штереси тих «ратаев», яю вщ «княжих крамол» «ретко кикахуть». Встановлення внутршньо! спорщненосп давньорусько! лггератури з дохристиянським свггоглядом викривае характер !! народности
Як бачимо, вже першГ пам&ятки русько! писемносп показують, що дописемна мова мала виключно багату лексику, оргашчно прита-манну !й виразнють, стшку вшськову, юридич-ну та дипломатичну фразеолопю. Елементи сх цих р1зновид1в живо! русько! мови, що форму-вались поза книжн!стю, можна спостер!гати у древн!х документах, пам&ятках законодавства, лггописах, а також, у власне художнш л!тератур! Ки!всько! Рус! Х1-Х111 ст.. Вивчаючи книжну мову Рус! в пам&ятках лггератури, ми в!дм!чаемо в н!й не лише точшсть та ясн!сть, а й особливу виразнють та образнють. Загальна причина злиття дохристиянського та христи-янського св!тогляд!в в лггератур! Ки!всько! Рус! полягае в тому, що остання за допомогою язич-ництва в!дображала загальнонародш штереси. Дане явище повинне було включати в себе вм!ння книжника вловити те нове в юторичнш дшсносп, що в!дпов!дало б штересам народу, а також в!добразити це нове в художнш форм!.
В християшзованому лггературному епос! руського середньов!ччя (в жит!ях, легендах) м!сце «чар!вних» сил займають християнське «божество» та «свят!», з одше! сторони, та «диявол», «чорт» - з шшо!. Проте заслужити допомогу перших та перемогти других людина може вже не через активш якост!, а через пасивш «добродетел!», обов&язков! для христи-янського кодексу сусп!льно! та шдивщуально! морал!; серед них на першому м!сц! - смирен-ня, тертння, всепрощення, в!дмова в!д мирсь-ких радощ!в. Так, образ героя в лггературному епос!, якщо в!н послщовно дотримуеться ц1е! щеологп, знижуеться: герой стае не реально ддачою силою, а поюрною божествам ютотою, яка зносить вс страждання для того, щоб заслужити в!чне життя тсля смерт!. Збли-ження дохристиянського та християнського св!тогляд!в в лггератур! не було випадков!стю. В м!ру того, як висувались нов! завдання юторичних опов!дань, зм!нювалось i ставлення до язичництва, як джерела свщчень, ощнок та художнiх засобiв. Це безпосередньо вiдображалось i в лггератург Лiтописання XI-XII ст., об&еднане в «Повют минулих лт> за
своею iдеологiчною цiлеспрямованiстю було своерщним грунтом для встановлення тюних зв&язкiв iз простим народом, особливо з його юторичним епосом. Iсторiя створення лiтописного зводу, «Повiстi минулих лт», пiдтверджуе, що на рiзних етапах свого скла-дання цей звщ звертався до язичництва як до джерела свщчень, з одше! сторони, та як до щейно! опори - з друго!.
Проте не можна не враховувати того факту, що свггогляд лггописщв з часом все тюшше зв&язаний з фiлософiею християнства. На новому рiвнi юторично! свiдомостi лiтописцi глиб-ше ощнюють державну дiяльнiсть князiв; придiляють увагу !х мiжнароднiй полiтицi то-що. Разом з тим, норми християнсько! фiлософi! вводять в оповiдання лггописця вво-дять в оповiдання втора чуже для дохристи-янських норм щеалютичне витлумачення подiй, де сили потойбiчного свiту втручаються в долi народiв та окремих людей. Щоправда, чим вiддаленiша вiд лiтописця епоха, яку вш розглядае, тим частше звертаеться вiн до на-родних вiрувань. Саме тому дохристиянський перюд русько! iсторi! мiстить найбiльше матерiалiв усного походження. До XIII ст. включно лггописщ звертались у сво!х творах до вiри в чаклунство, якою була пронизана дохри-стиянська релтя. I як би часто не нагадував лггопис читачам про те, що «бюи» та !х пред-ставники на землi - чудесники, волхви - вс вона спадкоемщ диявола, i що справжнш бог -«есть на небеси, седяй на престоле», - все ж «бесовьское наущение» [3, с.61] для книжника реально юнувало. Саме тому лiтопис зберiг по-ряд iз описами реальних подш, слiди релiгiйних забобон, в яких людина залишаеться безпомiчною перед силами природи. I боги волхвiв, i бог лггописця однаково втруча-ються в долю людини; i та обставина, що лггописець називае «бiсами» 6огГв «погано!», дохристиянсько! Рус, а Гстинним богом - лише християнського, ще не свщчить про принципо-ву рГзницю мГж його свГтоглядом та тверджен-нями волхвГв, якГ вГн спростовуе. Вщповщно, мГф про створення людини (шд 1071 р.), i розповГдь про «навьих» - е свГдками юнування залишкГв того свГтогляду, що вселяв в людину думку про поюршсть долГ та необхГднГсть звер-татись за допомогою до волхвГв-кудесниюв, яю знали волю богГв та вмши !х втихомирювати.
Висновки
Таким чином, заперечуючи власне язичниц-тво, вщокремлюючи себе разом з шшими пра-вославними народами вщ «латинян» та «еретик!в», Русь утверджувала свою самобутнють через прийняття християнства. Саме цей процес мав свш вплив ! на внутршнш розвиток м!фолог!чно! св!домост! народу, що пришвидшило появу епосу в його геро!чному
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Книжнють в!зантшсько-болгарського кола передавала Рус! готов! та ясш ютини, i першими ïx засво&ли русью книжники як зразок для власного життя. Саме практична, святоподвиж-ницька щея стала основою русько&& книжносп. Видима легюсть засвоення народом зовшшньо&& сторони православ&я разом iз епiчними структурами не поставила перед культурою в цшому проблеми свщомого, довгого та оргашзованого протистояння ново&& вiри старiй народнш язичницькiй мудростi, представниками яко&& залишилась «збiрна дрiбнота народно&& свiдомостi», бо сама народна мудрють у своему етчному оформленнi прийняла обрядовi принципи православ&я. Дана особливють поеднання одночасно народно&& етчно& творчостi iз засвоенням принципiв християнсько&& вiри, перш за все пояснюе феномен двовiр&я не як накладання однiеï, християнсько&& культури на iншу, язичницьку, з наступним процесом и витiснення та виживання двовiр&я за типом захщноевропейських культур, а формуе одразу «двовiрну культуру», залишаючи обидва цих потоки вщкритими один одному.
бы им клали. Имена им нарекали / Н. Гальковскш // Борьба хриспанства съ остатками язычества въ древней Руси : ( Древнерусская слова и поучешя, направленный про-тивъ остатковъ язычества въ народh ). - М., 1913. - Т. II. - С. 55-63.
H. O. CTPATOHOBA 1
РЕФЛЕ^ИЯ ТРАНСФОРМАЦИИ ДОXРИСТИAНСKИX МИРОВОЗЗ-РЕНЧЕСKИX ПРЕДСТАВЛЕНИЙ В ЛИТЕРAТУРНIX ПAМЯТНИKAX гаЕВОТОЙ РУСИ
Цель. Целью дaннoй стaтьи является paссмoтpение литеpaтypы Kиевскoй Руси через призму взяимодей-ствия и взaимoвлияния xpистиaнскoгo и дoxpистиaнскoгo мировоззрений, ряскрыть и пoкaзaть xapaктеp соотношения дoxpистиaнскoй и xpистиaнскoй религий; выявить отдельные aспекты взaимooтнoшения вышеу-пoмянyтыx феноменов в литеpaтypе Невской Руси XI-XIII вв .. Мeтoдoлoгия. Cpеди oбщиx нayчныx под-xoдoв, при решении пoстaвленныx зaдaч, испoльзoвaн, прежде всего, религиоведческо-философский. Этот пoдxoд позволил изучить и более объективно пpoaнaлизиpoвaть тенденцию к рефлексии дoxpистиaнскиx веpoвaний в литеpaтypе Kиевскoй Руси. Cpеди специaльнo-нayчныx методов испoльзoвaлся историософский (философское осмысление истopическиx событий и процессов), пpoблемнo-темaтический (выделение и ara-лиз oснoвныx кoнцептyaльныx нaпpaвлений тpaнсфopмaций), xpoнoлoгический (связь истopиoгpaфическoй тpaдиции с конкретной исторической действительностью) и философско-герменевтический (религиоведчес-кой-философскяя интеpпpетaция пaмятникoв). Научная швизна. Paбoтa является религиоведческо-философским aнaлизoм рефлексии дoxpистиaнскиx пpедстaвлений в литеpaтypныx пaмятникax Kиевскoй Руси XI-XIII вв., в котором впервые учтега спецификя средневековой вообряжения и поэтики, исследoвaны религиозную знячимость текстов, обняружено oтpaжения в ниx дoxpистиaнскиx веpoвaний и укязяно ня роль последнт в формировянии мировоззрения киевopyсскиx книжников, проянялизировяня спецификa взaимoдействия xpистиaнскиx и язычески представлений. Bывoды.B процессе ряботы явтор пpиxoдит к выводу, что, отрицяя собственно язычество, отделяя себя вместе с другими прявослявными няродями от «лятинян» и «еретиков», Русь утверждяля свою сямобытность через принятие xpистиaнствa. Именно этот процесс имел свое влияние и ня внутреннее рязвитие мифологического созняния няродя, ускорило появление эпося в его героическом и киевском циклax, кудя легко, одняко дозировяно и своеобрязно прививялись xpистиaнские обрядовые принципы и ценности. Kнижнoсть визянтийско-болгярского круга передявяля Руси готовые и ясные истины, и первыми m усвоили русские книжники, кяк обрязец для своей жизни. Именно пpaктическaя, святoпoдвижницкaя идея сталя основой русской книжности. Bидимaя легкость усвоения ня-родом внешней стороны прявослявия вместе с эпическими структурями не постявиля перед культурой в целом проблемы сознятельного, долгого и оргянизовянного противостояния новой веры и старой няродной языческой мудрости, представителями которой осгалясь «сборняя мелочь няродного созняния», потому что сямя нapoднaя мудрость в своем эпическом оформлении приняля обрядовые принципы прявослявия.
Kлючeвыe cлoвa: дoxpистиaнскoе мировоззрение, xpистиaнствo, летописяние, япокрифы, жития свя-тыx, книжник.
N. O. STRATONOVA1
TRANSFORMATION REFLEXES OF PRE-CHRISTIAN WORLDVIEW IN KIEVAN RUS LITERATURE
The purpose of this article is to review the literature of Kievan Rus& in the light of interaction and mutual influence of Christian and pre-Christian worldviews; to open and show the character of the relations of pre-Christian and Christian religions; to reveal some aspects of these relationships in the literature of Kievan Rus in XI-XIII
ICTOpifl (|)LlOCO(|)il
centuries. Methodology. Among the general scientific approaches in solving the problems that have been used was primarily theological and philosophical. This approach allowed us to explore and objectively analyze the tendency to reflect pre-Christian beliefs in the literature of Kievan Rus. As specially-scientific methods there were used historiosophical (philosophical understanding of historical events and processes), topical (selection and analysis of the basic conceptual directions of transformations), chronological (link historiographical tradition with a concrete historical reality) and the philosophical and hermeneutical (theological-philosophical interpretation of monuments). Scientific novelty. The work is theological and philosophical reflection analysis of pre-Christian ideas in literary monuments of Kievan Rus. For the first time takes into account the specifics of medieval imagination and poetry, studied the religious significance of the texts found their reflection in the pre-Christian beliefs and stated on their role in shaping the world Kievan Rus& scribes, analyzed the specificity of interaction between Christian and pagan notions. Conclusions. In the process, the author comes to the conclusion that by denying the fact of paganism, separating itself along with other Orthodox nations from the "Latins" and "heretics", Rus claimed its identity through the adoption of Christianity. This process has had its impact on the internal development of the mythodogical consciousness of the people, has accelerated the emergence of the epic in his heroic cycles and Kiev, where it was easy, but dosed and originally instilled Christian ritual principles and values.Byzantine and Bulgarian literature&s circle passed to Russ ready and clear truth, and Rus scribes were the first who learnedit as a model for their life. It is practical, saint idea became the basis of Rus literacy. The apparent ease of assimilation of people outside of the Orthodox Church with the epic structure is not set to culture in general, the problem of conscious, long and organized opposition to the new faith and the old folk pagan wisdom, representatives of which remained "team change people&s consciousness," because she folk wisdom in his epic the design principles adopted ritual orthodoxy.
REFERENCES
HagiMmna go pegKonerii 30.04.2015 npHHHaTa go gpyKy 21.05.2015
