Спросить
Войти
9. Kelley D. Granice historii. Badanie historii w XX wieku / D. Kelley. - Warszawa : Wydawnictwo PWN S.A, 2010. - 304 s.
Стаття надшшла до редакци 01.09.2015 р.
HISTORY AND EVENTS.
TERMS AND CONCEPTS OF HISTORY
The article is about the people&s perception of history throughout centuries. The notion of history has been understood differently by many researchers. The methodology shows the history in a wide but also very vague way.
Therefore, the aim of this article is to answer the following questions: what the history is ? What kind of criteria should be assigned to it? To develop this issue, author used the works of Victor Werner, Jerzy Topolski, Christopher Zamorski, Ernst Bernheim and Marceliego Hendelsmana.
Author believe that the adopted by Bernheim, Handelsman and Topolski research procedure shows criticism of looking at historical source. This criticism is in history a priori and based on respect through historical source of any information on the history of the past reality. Accordingly, it provides that the first historical reflection science is transcendent.
The author shows that the story is strongly rooted in present times. History is therefore a science ofpresent. History is the element of rhetoric. From antiquity to the seventeenth century the scientific story basically does not exist, because the story was conceived primarily as a branch of rhetoric. The perception of history as a science began in the ear of the eighteenth century, it has evolved in the "age of lights" and then evolved to fully formulate matrix paradigm of mature science in the nineteenth century. - «century of history».
РЕЦЕНЗЕНТИ: Романцов В.М., дл.н, проф.; Задунайський В.В., дл.н., проф.
УДК 398.3 Н.М.Войтович
ЖЕБРАЦТВО ЯК СОЦИАЛЬНА ДЕВ1АЦ1Я (НА ПРИКЛАД1 УКРА1НСЬКО1 ДЕМОНОЛОГ1ЧНО1 ТРАДИЦП)
У cmammi на ocuoei авторських польових етнографiчних Mamepianie, 3i6paHUX на теренах УкраХнських Карпат, розглянуто питання неоднозначного ставлення традицтного украХнського сустльства до маргшальноХ категори жебрацтва. Висвтлена роль пpохaчiв у Ымейнт та поховальнт обpядовосmi. Показано м^це жебраюв у сисmeмi дeмонологiчних уявлень.
Ключовi слова: жебрак,г^ть, прохач, дeмонологiчнa традищя.
Проблема юнування рiзних категорiй людей, якi видiлялися з-помiж iнших девiантною поведiнкою та не вписувалися у сощальш рамки людського буття, залишатиметься актуальною, мабуть, завжди. Звертання до ще&1 проблеми не втратило свое ваги до цих тр, оскiльки прохачi не е чимось винятковим на наших вулицях. I, як не дивно, в нових соцiально-економiчних умовах виявилися живучими «^чш типи» жебракiв. Власне наявнють рiзних маргiнальних груп е свщченням матерiальноi та й морально! нестабшьносп того чи iншого суспiльства. Хоча в епоху середньовiччя жебрацтво було необхщною нормою, яка, наче лакмусовий патрець, визначала рiвень людсько! доброти та милосердя [16, с. 6]. У цьому контекст викликае штерес аналiз причин цього явища, типолопя жебракiв, пропозици щодо обмеження або подолання дано! патологи.
Проблему жебрацтва на межi столггь порушувала досить значна кшькють осiб, серед яких публщисти, етнографи, iсторики. Так, загальних аспеклв теми торкалися Д. Дриль у raroi «Бродяжество и нищенство и меры борьбы с ними», етнограф С. Максимов у пращ «Бродячая Русь». Та бшьшють з дослщниюв аналiзували причини, яю примушували людей просити милостиню, розробляли класифшаци жебракiв, вивчали особливостi побуту, причин жебрацтва взагал^ пропонували засоби боротьби з цим явищем.
Мета ж нашо! статл - висвiтлити роль прохачiв в обрядах та ритуалах, а також показати 1&х мюце у демонолопчнш iерарxii. Адже не випадково на актуальнють розгортання студiй щс! верстви суспшьства вказувала ще в першш половинi ХХ ст. украшська дослщниця К. Грушевська, вважаючи жебракiв речниками потойбiчних сил, «маною» [12, с. 128] громади [11, с. 12].
Ще в середш вжи, тобто тодi, коли виникло дане явище, народна свiдомiсть розрiзняла декiлька видiв маргiналiв-прохачiв: калiки, дгти народженi iз зовнiшнiми вадами, слшщ, старцi, бiднi, погорiльцi, п&яницi. До найвищого розряду, так би мовити, належали саме слшщ чи калши, як ходили по свт для проповщування мудростi, а тому надшялися божественним походженням.
Саме жебраки-калiки найчаслше ставали об&ектом скрупульозного вивчення. Дослщники привертають увагу до такого явища, як дгти-жебраки, ix експлуатацп дорослими, втягування до ще&1 професп, навмисне калiчення. Iнодi навмисно калiчили навпъ власних дiтей. Автори згадують про функщонування у серединi Х1Х ст. двох «жебрацьких цеxiв» на Подшл^ де майстри виколювали дiтям оч^ ламали руки й ноги. У деяких селах юнували так зваш «жебрацькi гнiзда», тобто поселення, населення яких переважно займалося жебракуванням [20, с. 92].
В украшськш демонолопчнш традицп саме щ категори жебраюв прирiвнювалися до типових представникiв демонолоичноЛ системи. Адже мовчазнiсть та слшота
безпосередньо пов&язувала 1х зi свiтом мертвих [21, с. 102]. ДГти народженi з великими головами, потворними обличчями тощо у карпатськш народнш демонологи могли бути тдставою для вiрувань у жшочих демонiв типу «повгтрулг», «вiтерницi», «перелеснищ», якг пгдмгнюють дiтей чи ссуть 1хш груди. А рiзноманiтнi тшесш аномали, калiцтва властивi для такого демонолопчного персонажа як «упир-одмiна» (дитина, яку тдкинула «нечиста сила» замють свое!: «Лупирь - то вродилося таке рахите, червоне було, росло xiба в голову» [4, арк. 6]. Цкаво, що у болгар ознаками «пщмши» (горбатий, нгмий, не росте, народжений гз зубами) характеризувалася дитина, обдГлена материнським молоком ще в утробГ, тому що його «крала» народжена дитина вдруге ваптно! матерГ [14, с. 565]. Швденш слов&яни вважали, що «упир-одмГна» не шкодить, а навпаки, приносить користь - вщуе майбутне [13, с. 500]. ВГрили також, що народження «одмши» приносить щастя для села [22, s. 640].
У давнину будь-яка людина, народжена слшою, шмою, калкою переходила пГд безпосередню отку богГв, тобто ставала «убогою». Але з часом народ почав трактувати калщтво та потворнють як ознаку присутносл демонГчних сил, тому й саме слово «убогий» перенесено на позначення диявола [16, с. 33].
В украшському традицшному сустльсга категорш людей на маргГнесГ зазвичай поповнювали жебраки (старщ, дГди) - найчастше немГчнГ люди, а також сироти, дгти-знайди, бГднГ вдови. Ставали жебраками i тГ, що змарнували господарство, пропили його, або потерпш вщ голоду, рГзних стихГйних лих, життевих колГзГй - калГцтва, втрати годувальника тощо. Таких сощальних девГацш украшська сГльська громада намагалася всГлякими методами, пересторогами, табу й мапчними приписами не допустити. В карпатських селах, зокрема, вважали навпъ, що ваптним не можна нГ в чому вщмовляти, щоб майбутня дитина шчого не просила, тобто не стала жебрачкою [6, арк. 11]. Позаяк дане явище було досить поширеним.
Проте ставлення суспшьства до жебракування, як свщчать украшсью етнографГчш матерГали, не було однозначним. З одного боку, це сприймалося негативно, вороже та викликало пщозру. З шшого - убогим допомагали, а безрщним та одиноким притулок надавала громада, потерпшим вщ стихГйних лих откувалась церква.
У демонологГчнГй традицп прохачГв вважали посередниками мГж двома свГтами -земним i потойбГчним, носГями таемничих надзнань, якГ можуть допомогти простГй людинГ у ii боротьбГ з представниками мГфологГчного свпу: «Раз зайшла до ме! мами прошильниця (жебрачка. - Н.В.) i каже: «Я знаю, шо в тебе вщбирают молоко. Давай меш нове глиняне горнятко i 9 голок, i принеси букового полша». ПотГм посеред хати на земли поставила то горнятко з Гглами i запалила тотГ трГски з букового полша. Приходит тота вщьма: «Попуспт ми», а жебрачка: «Поки не даш присягу, шо не будеш то робити, доти не попущу» [4, арк. 29].
Хоч би як господарю оселГ було скрутно, прошакГв приймали без вагань, бо вважали: «Хто бщного видГв i давав йому, то в лютий динь його Господь визволит, бо жебраки - колеги Господа» [7, арк. 8]. 1х обдаровували на великГ свята («на Великдень рано, як святили паску, то в кул стояли бщш - то !м роздавали всьо» [5, арк. 3]; «у вГвторок по Великодню несли бщним на могили булки, галунки за померлГ душЬ> [5, арк. 12]), запрошували за спГльний стГл, сподГваючись на винагороду за це як за життя, так i по смертГ.
ЦГкаво, що у пГзнГх ГнГцГацГях ряду слов&янських народГв зберГгся звичай номшувати об&еднання жебракГв «вовками» [8, с. 141]. Та й зрештою згадаймо про жебрацтво колядниюв. БГлоруси, до речГ, колядникГв називають «волочобниками» (вщ слова «волочитися») [16, с. 26]. КрГзь призму останнього термГну стереотипно украшщ сприймають спосГб життя ромГв-циган, яких по-сутГ, вважають жебраками i яких через те
надшяють надприродними езотеричними здiбностями: «У цигана три душк една у руцi, друга у H03i, третя поперед его бiжить» [19, с. 23].
Спорадично випадковий псть, прохач сприймаеться як носш долi, що здатний впливати на Bei сфери людського життя, навпъ бiльше - потойбiчного («Хто дуже скупий - не дасть прошакам, то на тсм свiтi шчого не мае, стiл пустий стойит. I ходит отвноч^ йойкае коло хати. То треба навiть бродячим псам через вжно кинути хлiба» [5, арк. 4]).
Давнi слов&яни вiрили, що гiсть, якого не прийняли за вама етикетними правилами, може спричинити вщповщш збитки господарству та «забрати» за собою худобу [1, с. 533]. Тому господар намагався завжди якнайкраще прийняти такого гостя, сподiваючись шляхом символiчного договору з вищими силами, уособленням яких е жебрак, забезпечити свое майбутне. Лише школи вш (можливо, коли не було матерiальноi можливостi прийняти гостя) м^ схитрувати, обманути вищi сили, застосовуючи iррацiональнi методи: якщо прихiд старця був небажаним, то «як корова йде з пашi i в не&1& в рот трава, то треба взяти ту траву, зашити в скатертину. То як будуть рiзнi гостi приходити, то не будуть шчого хотгги юти» [3, арк. 6]; «Як зав&езуют стш [ланцюгами на Святий Вечiр], то гостям зав&езуют рот, що не будут iсти» [5, арк. 14].
Уже самi синошми слова - старець, дiд, прохач - на лшгвютичному рiвнi вказують на генетичну спорiдненiсть з культом предюв [15, с. 73]. Отож на теренах всього слов&янського свпу жебрак (псть, чужий) сприймаеться як замюник покшника, як iпостась божества, предка [17, с. 43].
Мапчна допомога жебраюв проявлялася у рiзних сферах людського життя. Зокрема, помiчною украшщ вважали палицю, вкрадену в жебрака, бо нею можна роз^нати бурю [18, с. 49]; пщ час ваптносп, якщо жiнка не мае апетиту, беруть у жебраюв 40 кусюв хлiба, якi вона мае з&юти [16, с. 63]. У деяких випадках саме старщ-прохачi могли допомогти селянам, коли вщьма вiдбирала молоко в 1&хшх корiв [4, арк. 12].
Помгтною е магiчно-символiчна роль жебрака в рiздвянiй обрядовостi: «На Святий вечiр приходив жебрак i розказав, як блощищ вигнати. Треба одному йти пщ вiкно, а другий сидит в хат1 Та з-пiд вшна каже: «Кого щят блощицi». «Самi себе». Тодi та з-пiд вшна йде з сокиров &д вербi i стукат. А друга виходит: «Що ти там робиш?». «Свгтлицю». «А на що?» «На блощищ» - i рано блощицi вс попримерзали на вiкнi» [7, арк. 8].
Не меншим е мапчне значення прохача у поминальних ритуалах: «Старець замгтав за покiйником i брав собi хлiб, що лежав там, де покшник» [5, арк. 13]. В Украшських Карпатах колись багат господарi робили пiсля похорону спещальну гостину для жебракiв та бщних - «комашню» [4, арк. 21]. У захщних слов&ян, зокрема чехiв, побутував такий звичай: уа, хто проводжав тiло померлого, тсля похорону купалися в парнiй купелi (у так званiй задушнiй лазш); купання в такiй лазнi оплачували також для жебраюв [9, с. 26].
На теренах Полюся юнували аналогiчнi вiрування. Особливо високо щнували тут поминки, на якi раптово прийшов звичайний перехожий, тобто чужий. Дослщники годування чужого, бiдного вважають ритуальною дiею, що означае символiчний обмiн: вiддаси чужому на «цьому» свiтi, вiддасться свому - на «тому» [2, с. 316].
Отже, в украшськш демонолопчнш традиц11& жебрака можна вважати своерщним медiатором - посередником мiж двома свiтами, який забезпечуе «спшкування» живих людей з померлими предками, вищими силами. У народнш уявi жебракiв прирiвнювали до так званих «непростих», якi могли рiзноманiтними ритуально-магiчними дiями, молитвами-зашiптуваннями вилшувати вiд хвороб, злих очей, дгтей - вiд переляку, забезпечити добробут тим господарям, яю добре ix прийняли, нагодували чи обдарували.
Список використано1 л1тератури
С. 201 - 207; Tsivyan T. V. Kategoriya vidimogo/nevidimogo: balkanskie marginalii / T. V. Tsivyan // Balcanica : Lingvisticheskie issledovaniya. - Moskva : Nauka, 1979. - S. 201 - 207.
Стаття надшшла до редакци 03.10. 2015 р.
N. Voitovych
BEGGING AS SOCIAL DEVIATION (ON THE EXAMPLE OF UKRAINIAN DEMONOLOGICAL TRADITION)
The article was written on the basis of different ethnological literature (Ukrainian, Russian and Polish) and above all author&s field ethnographical materials that were compiled on the territories of Ukrainian Karpaty.
In investigation vital issue of existence in Ukrainian traditional society marginalized categories - peoples who are distinguished among others with their deviant behaviour and did not fit into social framework, because were engaged in begging is elaborated.
Begging as an activity was originated in medieval epoch. Since that time folk consciousness differentiated several types of beggars: cripple, children that were born with exterior vices, blind people, poor, burnt, drunkards and etc. In Ukrainian tradition some of them (in major cases cripple and blind) were granted with demonological abilities and as a matter of fact were compared to typical representatives of demonological system. Society&s attitude towards begging, as Ukrainian ethnographical materials prove, were not unambiguous. From one side, it perceived negatively, hostile and caused suspicion. From the other - helped poor, but lonesome community gave a shelter, and the church took care of natural disasters victims.
In demonological tradition beggars were considered mediators between two worlds -earthly and otherworldly, bearers of mystical expertise, which can help ordinary human beings in one&s fight with representatives of mythological world. Sporadically random guest, beggar was considered as a bearer of the destiny, that are able to influence upon all spheres of human life and even otherworldly.
Therefore on the territories of all Slavonic world beggar (guest, strange) is perceived as a substitute of the deceased, like a hypostasis of divinity, ancestor. Magical assistance of the beggars appeared in different spheres of human life. Particularly, Ukrainians considered very helpful wooden stick, that was stolen from beggar, because it can disperse the storm; petitioners could help peasants, when with took the milk from their cows and etc. In peoples imagination beggar were compared to so called «not ordinary», that could cure diseases, evil eyes, fright, provide welfare to hosts, that were hospitable to them, feed or bestowed.
РЕЦЕНЗЕНТИ: Пономарьова 1.С., дл.н., проф.; Чура В.1., дл.н., проф.
