Спросить
Войти
Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 24 (63). № 1. 2011 г. С. 30-38.
УДК 340.153
Тлущак Ю. М., Тлущак А. Ю.
Тавршський нацюнальний ун1верситет ш В. I. Вернадського, м Сшферополь, Украша
У статп дослщжуються iсторико-правовi витоки укра!нських нацюнальних традицш у сферi опо-даткування через аналiз фiскальних функцш посадових осiб у Польсько-Литовськiй державi у XIV-XVI ст.
Ключовi слова: сплата, штрафи, доходи.
Розповсюдження юрисдикци державного апарату Реч1 Посполито! на Правобе-режжя { Л1вобережжя супроводжувалося утворенням податкових оргашв на зразок польських воеводств, що мали територ1альну вертикаль тдпорядкування, яка зами-калася на центральну корол1вську адмшютращю. Основною формою державного оподаткування затверджувався подимний податок, що грунтувався на персональному облшу виробничих господарств.
У середиш XIV ст. розпочався масований наступ Литовсько! держави на етшчш укра!нсью земл1. Князь Ольгерд установив свою зверхнють на Чершгово-С1верщиш, Волиш, Подшпров&!. У 1362 р. литовське вшсько, в якому було чимало укра!нщв, розгромило вшсько татарських хашв на р1чщ Сиш Води, внаслщок чого до Литов-ського княз1вства вщшшло Подшля [1, с. 67]. Але, як слушно зауважуе в сво!й пращ Бондарук Т., приналежшсть руських земель великому литовському князю обумов-лювалася не його особистим правом на територ1ю, а, як { за час1в Ки!всько! держави, службою удшьного князя. Саме тому в Литовському княз1вств1 збереглися давш русью традици мюцевого управлшня, як зазнали певних змш лише 1з скасуванням удшьно! системи [2, с. 68-69].
З 1349 р. до складу Польського корол1вства увшшла Галицька земля, з 1377 р. — захщна частина Волинсько! земл1. Лш1я польсько-литовського розподшу украшських земель визначалася за династичною Кревською ушею 1385 р. — Галичина та м1-ста Белз 1 Холм з околицями вщходили до Польського корол1вства, Волинь та уся територ1я м1ж Дшстром { Дшпром залучалися до Великого Литовського княз1вства [3. с. 39-40]. Проте певний час Галичина ще збер1гала управлшську автоном1ю, оскшьки до XIV ст. земл1 Галицько-Волинського княз1вства вже майже повшстю були засвоеш княз1вською 1 боярською знаттю. Про спадкове вотчинне землеволо-дшня неодноразово йдеться у Галицько-Волинському л1топис1 [4]. Але в 1434 р. Галичина була вже шкорпорована до складу Польського корол1вства 1 разом з Льв1в-ською 1 Перемишльською землями перетворена у Руське воеводство. У 1430 р. до складу Польсько! держави увшшло Захвдне Подшля [5, т. 1, с. 104, 116].
Протягом XV ст. галицьке боярство поступово зливалося за сощальним статусом з польськими магнатами i шляхтою. При цьому воно не втрачало сво! iмунiтетнi права, загальна двiрсько-вотчинна система управлiння не руйнувалася. Адже поль-ськi князi свого часу видавали панам iмунiтети, подiбнi до тих, що мали мiсце i в ру-ських землях. Розрiзнялися декiлька рiзновидiв iмунiтетiв, але вс вони були пов&я-занi з державною фюкальною функцieю, яку в тш чи iншiй мiрi отримував обдаро-ваний iмунiтетом.
Так, фшансовий iмунiтет полягав у звiльненнi населення приватних володiнь вiд позначених у привше! данин i служб на користь князя. Це обгороджувало селян вщ самоправностi князiвських урядникiв, яю допускали зловживання при зборi да-нини, i одночасно надавало пану можливють монополiзувати експлуатацiю селян, оскшьки вiн вже мiг одержувати у формi феодально! ренти тi повинносп, що ранiше йшли князю i каштеляну (намiснику), або реформувати i рацiоналiзувати !х. Найчас-тiше одночасно вщбувалося й дарування пану судового i адмiнiстративного iмунiте-ту. Вiдтодi судовi справи пiдлягали суду власника володшня чи призначеного ним судщ. Адмiнiстративна влада князiвських урядникiв над населенням iмунiзованих володiнь скасовувалася. Це вщбувалося у формi заборони в&!зду князiвських уряд-никiв на територда iмунiзованого володiння, чому привiлейований мав право пере-шкодити навiть силомщь. Таким чином, судово-адмiнiстративнi iмунiтети мали та-кож iстотне господарське значення, оскiльки, дiставши право вживати заходи позае-кономiчного примусу, пани безпосередньо отримували грошовi штрафи, що стали додатковим джерелом !хшх доходiв [6, с. 133-134].
Пюля видання польським королем Людовиком I Анжуйським у 1374 р. Коши-цького прившею iмунiтетнi права польських магнатiв були поширеш i на шляхту. Вiдтодi магнати i шляхта звiльнялися вщ усiх податкiв, за винятком „поральдного" у розмiрi 2 грошей з лану землi. При цьому враховувалися лише селянськi надiли, на-лежш до певного маетку, а панська оранка податком не обкладалася [7, с. 85]. Це було вагомим стимулом, що спонукав православних руських бояр для масового переходу у стан католицького польського магнатства i шляхти. Тому вже Прившеем короля Владислава III у 1434 р. галицька знать остаточно була зрiвняна у правах з польською шляхтою i звшьнена вщ усiх примушв, окрiм вшськово! служби, i навт назву „боярин" було офiцiйно замшено на „пан" [8, с. 317].
Натомють селянство тягнуло увесь тягар сплати натуральних i грошових пода-ткiв на користь держави, окремих феодалiв, а також церковно! десятини. Одним iз головних був загальнодержавний щорiчний податок. На Ки!вщинi i в Галичинi вiн мав назву „подимщина", оскiльки одиницею податкового обкладання вважався ко-жний дiм. На Чершпвщиш адмiнiстрацiя Великого князiвства Литовського збирала „поголовщину", але ймовiрно теж з розрахунку окремого будинку. На Волиш цей податок називали „воловщина" тому, що одиницею податкового обкладання тут була орна дшянка земл^ пiдлегла обробцi однiею воловою упряжкою. Для щорiчного податку з XV ст. у Польському королiвствi i Литовському князiвствi було встанов-лено загальну назву - „серебщина" (сплата срiбною монетою). На користь Польсь-ко-литовсько! держави, яка за Люблшською унiею 1569 р. отримала не лише загальну назву Рiч Посполита, а й спiльнi органи влади й управлiння, едину грошову систему, селяни укра!нських земель вщбували численш повинности будували { ремон-тували корол1всью { великокняз1всью замки та „двори", споруджували мости { греб-т, прокладали шляхи, а також давали „стащю" — грошове забезпечення тд час переходу глави держави I його адмшютраци.
Податки залежного селянства взагат не мали фшсованого вигляду. Наприклад, так званш „селяни-даннйки", як ще не втратили права виходу вщ феодала, сплачу-вали натуральш { грошов1 податки. На Ктвщиш, Черншвщиш, швшчно-захщнш Волиш так зване „дякло" сплачували медом, воском, цшним хутром, продуктами, зерном { сшом. Кр1м того, натуральний податок сплачувався домашньою худобою 1 птицею, але з кшця XV ст. вш почав замшюватися грошовими виплатами. Натуральш та грошов1 податки на користь феодала сплачувала 1 категор1я закршачених селян, яких називали ще тягловими. Не звшьнялася вщ таких податюв { селянська обслуга панських маетюв, яка разом ¡з кршаками мала ще й вщпрацьовувати на користь свого господаря [5, т. 1, с. 133,138-139].
До початку аграрно! реформи короля { великого князя Сипзмунда I Августа се-лянське оподаткування мютило елементи стародавньо! кругово! поруки, оскшьки, незважаючи на появу таких назв податюв, як „подимщина" 1 „поголовщина", подат-кове обкладення ор1ентувалося на так зване „дворище", що для держави було головною одиницею оподаткування протягом стол1ть. У бшьшосп ж випадюв, на думку М.Владимирського-Буданова, дворище - це дв1р з декшькома житловими будинка-ми, в яких мешкали окрем1 им&!, хоча земля у члешв дворища була спшьною [9, с. 24].
Аграрна реформа 1557 р. змшила стар! органи селянського самоврядування. Замють десятниюв, отамашв, старщв з&явилися як представники великокняжо! адм>
нютрацн вшти i лавники. Вiйта призначали на 100 i бiльше селянських волокiв. Його основною функцieю була контролююча: вiйт мав пильнувати за виконанням селянами всiх повинностей, особливо вщправкою на панщину, за прогули яко! передба-чалися грошовi i натуральнi штрафи, тiлеснi покарання [5, т. 1, с. 142-143]. Подiбнi ж установлення вщнайшли свое вщображення i в низцi спещальних нормативно-правових приписiв з цих питань — посланиях та шструкщях ревiзорам, мiрникам, господарським лiсничим та шшим службовим особам [6, с. 116]. Фшьваркова система, запроваджена волоченою реформою у великокиязiвських i королiвських мает-ках, протягом кшця ХУ1-ХУ11 ст.ст. розповсюдилася в магнатсько-шляхетських землях на всьому Правобережжi i частково на Лiвобережжi. Унаслщок загарбання пiд фiльварки селянських земель зросла кшькють малоземельних i безземельних селян: так званих „загородниюв", як мали лише невелику садибу; „шдсусщюв", якi мешкали у чужих дворах, сплачували за це податки i одночасно вщбували панщину у фшьварку. Близькими до останнiх за сво!м правовим становищем були „халупники", якi мали будиночок i город, i „коморники", якi, навпаки, не мали власносп i найми-тували у господарствах заможних селян [5, т. 1, с. 143-144].
Особливий рiзновид об&екпв права власностi в Речi Посполитiй становили мiста i мiстечка. Лише 20% з них належали держав^ а решта - цер^ i магнатам [8, с. 331]. Але мюта були важливим джерелом грошових доходiв до державно! скарбни-цi. Тому на вшх мiщан, не належних до шляхетського стану, поширювалися щорiчнi загальнодержавнi податки — серебщина, воловщина, подимний збiр. Перебуваючи у феодальнiй залежностi, мщани, як i селяни, вiдробляли рiзнi повинностi: гужову, вiйськову, ремонтно-будiвельну. Таке становище приводило до того, що мюью жи-телi постiйно вщчували з боку власникiв утиски, тяжкють яких залежала, насампе-ред, вщ категорi! мiста: королiвське, приватновласницьке, самоврядне. Найбшьший податковий тягар несли мешканщ мiст, власниками яких були свггсью та духовнi феодали. Крiм усього, мщани, яю займалися землеробством, сплачували чинш з „диму" i не мали без дозволу мюько! адмшютрацн залишати мiсто чи переходити в шший стан [5, с. 148].
Очолював таке мiсто спадкоемний вшт. Стосовно територiального феодального сеньйора, вш залишався на положеннi васала з ленним урядуванням. В обов&язок вшта входило головування у мюькому суд^ здiйснения полiцейських функцiй, орга-шзащя оборони мiста, а також стягування чиншу на користь власника мюта. Найча-спше винагорода вiйта складалася з однiе! шосто! частини чиншу вщ дворища, тре-тини судових штрафiв, доходiв вiд м&ясних крамниць, млишв, iнодi — лазень. До того ж особист лани вшта звшьнялися вiд чиншу. Але в мiру змiцнення королiвсько! влади спадкоемне вiйтiвство скасовувалося i в мютах вiйти почали призначатися як винятково судовi урядники. Серед головних джерел надходжень до скарбницi власника мюта найбшьшого значення набула торпвля: проведення щотижневих торгiв виключно на спецiально розташованих у цен^ мiста ринках стало обов&язковою нормою торпвельного права. При чому продавати на ринках були спроможнi не лише мюью ремiсники, а й навколишш селяни. Деякi мiста одержували право на проведення великих торпв - ярмаркiв, куди з&!жджалися купщ з вiддалених мiст, маючи можливють укладати на них великi торпвельш угоди.
Одним ¡з найважливших мюьких торпвельних привше!в було так зване „право складу", що полягало у заборош провезення через мюто будь-яких чи певних това-р1в без !хнього продажу. Цей правовий шститут знайшов свш розвиток в укра!нсь-ких землях, завдяки широко вживаному в литовсько- польськш держав1 так званому „дорожньому примусу", коли купцям висувалася вимога подорожувати з1 сво!ми товарами лише за визначеним маршрутом, уздовж якого були передбачеш спещально обладнаш митнищ, де стягувалися обов&язков1 збори. Як правило щ шляхи були убезпечеш вщ непередбачених грабунюв нормами так званого „княз1вського миру", за що й збиралися додатков1 кошти з товар1в до казни мют, яю отримали щ привше!. Розр1зняли безумовне й умовне право складу. У першому випадку шоземець мав по-вшстю продати свш товар у мют й ш за яких умов не мш везти !х дат. Це дозволяло мюцевим купцям демтнгувати щодо привезених товар1в з наступним !хшм пере-продажем за завищеними цшами. В шшому випадку, за умовним правом складу при!жджий зобов&язувався виставити товар на продаж у чггко визначений термш, шсля закшчення якого мш везти залишки непроданих товар1в дат [6, с. 162-164].
Мешканщ мют, яю користувалися самоврядуванням, теж мали виконувати як загальнодержавш повинносп, так { т1, що встановлювала мюцева влада, а також за власний кошт утримувати мюцеву адмшютращю 1 корол1вську варту, сплачувати обов&язков1 податки. Сутшсть оподаткування у таких мютах полягала в тому, що з мщан на користь держави стягувалася певна сума грошей, визначена у привше!, а натомють вони звшьнялися вщ управлшня та суду великокняз1вського або корол1в-ського намюника, вщ натуральних повинностей { зобов&язувалися регулярно сплачувати до казни грошов1 податки з мюько! торпвл1 та промисл1в [8, с. 332].
Разом з тим окремим самоврядним мютам надавалася можливють розвитку за Магдебурзьким правом — статтями, що мютилися у правовому зб1рнику кшця XIII ст., до якого увшшли норми „Саксонського зерцала", постанови суду шеффешв мю-та Магдебурга та привше!, дароваш його мешканцям епископом-землевласником. Так, грамоти про введення в них магдебурзького права за час1в Великого княз1вства Литовського 1 Реч1 Посполито! отримали Льв1в, Кам&янець, Смотрич, Хмшьник, Че-рвоноград, Кременець, Луцьк, Ки!в, Житомир, Кашв, Вшниця, Чершпв, Полтава, Н1жин, Переяслав, Стародуб, Остер, Почеп, Погар, Млинськ. Ц мюта мали ч1тко визначений податковий { судовий ¡муштет, право власносп на землю, пшьги щодо зайняття торпвлею 1 ремеслами, звшьнялися вщ бшьшосп феодальних повинностей; мщанам дозволялося розпорядження нерухомим майном, у тому числ1 — застава лавки, магазину або шшого торгового примщення. Для поповнення свое! казни { покриття видатюв органами мюького самоврядування — вщповщними мапстратами та ратушами вводилася цша низка мюцевих податюв: торгове мито з усякого роду прив1зних товар1в, вагове вщ ваги, пом1рне вщ м1ри, мостове за перетинання моспв. Мюта отримували також доходи вщ передач1 в найом гостинних двор1в, лазень, цег-ляних завод1в, млишв, пивоварень, воскобоень, р1зницьких лавок, солодовень; по-повнювалися мюью скарбниц { за рахунок стягнення податку з купщв та ремюни-юв, розм1р якого визначали вщповщно до !хшх доход1в [6, с. 160, 159].
Про суттевють впливу шмецького права на формування нацюнально! укра!нсь-ко! правово! традицп взагат неодноразово зазначав у сво!х роботах Лащенко Р. Зокрема вш писав, що" незабаром шсля унп Литви з Польщею при Ягайт i пiсля остаточного закршлення за Польщею (ще за чашв Казимира Великого) захщноукра!нсь-ких земель — i в центральш укра!нськi землi стали через Польщу проникати народу нашому незрозумш норми чужоземного шмецького права, що вплинуло значно на пере устрш старовинного укра!нського життя, i зокрема на перебудову життя мюь-кого, городського, i органiзацiю цього останнього на цшком нових пiдвалинах. Вла-сно процес перебудови укра!нських мiст спирався здебшьшого на норми так званного магдебурзького, а почасти й хелминського (шмецького) права" [10, с. 220].
Але одшею з особливостей стягнення податюв з укра!нських мют було й те, що духовш та свiтськi феодали, окрiм володшня сво!ми власницькими мiстами, володь ли ще й великими земельними дшянками у королiвських мiстах. Цi володшня iмену-валися „юридиками" i не шдпорядковувалися нi загальнiй мiськiй адмшютрацп, нi суду, а управлiння в них здшснювалося вiд iменi феодала призначеними вштами i тiунами. Iнодi юридики, окрiм загальнодержавних, зобов&язанi були виконувати ще й певнi додатковi повинностi на користь феодала — наприклад, за право здшснення торгiвлi або органiзацi! того чи шшого виробництва. Подекуди шляхта вiдкрито, iз застосуванням сили грабувала заможних купщв, частiше ж встановлювала додатковi висок митнi збори при перетинаннi кордошв юридик [6, с. 98 - 99]. Ремюники, куп-цi i селяни юридик сплачували податки i виконували повинностi на користь !хшх власникiв [11, с. 33]. Отже за сво!м становищем вони мало чим в^^знялися вiд на-селення приватновласницьких мiст i мiстечок.
Змша загально! системи оподаткування в Речi Посполитiй у результатi аграрно! реформи 1557-1558 рр. поклала початок формуванню спещального податкового апарату, посадовi особи якого мали здiйснювати фiскальну функщю держави безпо-середньо, а не за сумюництвом з iншими управлшськими функцiями, як це було ра-нiше. Центральнi податковi органи Речi Посполито! сво!м корiниям сягали до вищих оргашв влади i управлшня як польсько!, так i литовсько! держави. При цьому варто зазначити, що, хоча польсько-литовсью унi! сприяли зближенню державного ладу обох частин Речi Посполито!, власнi скарбницi в них збереглися. Ще з середиш XIV ст. у межах Королiвсько! ради, як постшно дiючого центрального органу влади, пе-редбачалися посади коронного пiдскарбiя — охоронця королiвсько! скарбницi та на-двiрного пiдскарбiя — його заступника. Цi посадовщ контролювали надходження коштiв до державно! казни, були королiвськими радниками з фшансових питань. Протягом XV сторiччя стали традицiйними наради польських королiв з представни-ками магнатiв i шляхти, що поклало початок робот щорiчних шляхетських зборiв Польського королiвства — Вального сейму. Одним iз основних питань, що регулярно розглядалися на сеймових засiданнях, були податковi [5, т. 1, с. 157-158].
З листопада 1629 р. Сейм почав вдаватися до практики повторного стягнення щорiчного „подимного" податку. Головний фшансовий орган Речi Посполито! — Скарб коронний — був неспроможний оргашзувати складання точних вiдомостей про дими, тому центральнш владi доводилося миритися з подачею фальшивих вщо-мостей. Володiльцевi маетку або його тдданим чи представникам мiст досить було скласти перед гродським урядом юрамент (присягу) про згорш та спустошеш дими, як збирачi подимного (поборщ) приймали це на вiру. А тим, хто не зробив цього,
доводилося компенсувати недостань до державно! казни. Тому саме подвшний по-димний податок був типовим для Правобережно! Укра!ни в 30-40 рр. XVII ст. Про оргашзащю I мехашзм стягнення податюв на укра!нських землях залишилися вщо-мост в актових книгах. Ухвалу про зб1р податку, його загальну суму визначав Сейм. У воеводствах зб1р податюв здшснювали воеводсью скарбники, а також поборщ, яких щоразу обирали на мюцевих сеймиках. Основним вщповщальним за зб1р пода-тюв у воеводств був комюар. Контрольш функцп щодо збор1в податюв належали мюцевим судам, передуем гродським. Утворювалися також окружш скарбов1 суди, яю розглядали питання невчасно! сплати податюв { ретенти — заборгованост [12, с. 606].
На кшталт польсько! будувалася система найвищих владних оргашв Литовсь-кого княз1вства. Так, серед посадовщв Ради пашв - постшно д1ючого законодавчого, виконавчо-розпорядчого, контролюючого 1 судового органу при великому княз1 пе-редбачалася центральна податкова адмшстращя. До не! належав земський тдскар-б1й, який вщав скарбницею Великого княз1вства Литовського, стежив за своечасним збиранням натуральних { грошових податюв та збор1в. У свою чергу дв1рний шдс-карбш вщав особистою скарбницею великого князя. У його шдпорядкуванш були скарбники { наглядач1 за надходженням грошей до скарбнищ.
На початку XVI ст. литовський уряд здшснив реформи, що ушфшували його адмшютративно-територ1альний устрш, скасувавши залишки удшв руських княз1в. Вщтепер основною територ1альною одиницею визнавалося воеводство, що мало подшятися на пов1ти { волосп. Воевода, який призначався великим князем на необ-межений строк, вщав не лише вшськовими { судовими справами, а й очолював мю-цеву адмшютращю, стежив за повнотою стягнення державних { великокняз1вських податюв. Под1бними адмшютративними повноваженнями у межах пов1ту { волосп надшялися вщповщш корол1всью старости, яким шдпорядковувалися каштеляни { писарь Низову ланку фюкально! системи Реч1 Посполито! на укра!нських землях утворювали органи самоврядування сшьських общин. На швдш вони складалися з отамашв, а на швноч1 — з1 староспв. !м шдлягали таю др1бш адмшютратори, як вой-тики { сорочинки, головна функщя яких зводилася досвоечасного 1 повного збиран-ня податюв до княз1всько! скарбнищ [57, с. 162, 164,166].
Певну вщмшшсть в оподаткуванш на укра!нських землях мали й сшьсью мюце-вост1, де виникли поселення колошспв за шмецьким правом. Таке явище як „осад-ництво" або поселення „за звичаем вшьних гостей" використовувалося польськими панами для збшьшення прибутковосп сво!х володшь за рахунок примноження числа поселенщв, з господарств яких стягувалися податки.
Для заснування нового поселення за шмецьким правом необхщною умовою був локацшний дозвш, який надавався князем, а шзшше королем у форм1 прившею. За-звичай це було пов&язане ще з рашшшми даруваннями 1муштет1в власникам феода-льних володшь, яю на шдстав1 локацшних дозвол1в мали право укладати договори ¡з засновниками сш. Саме такими договорами землевласниюв з осадниками встано-влювалися правов1 основи для створення поселень колошспв { переводу мешканщв навколишшх сш на шмецьке право. Локацшний документ звшьняв село вщ суду 1 повинностей на користь князя { короля, а також визначав права 1 обов&язки осадника
i селян. Осадник-локатор, як правило, очолював поселення, засноване на шмецько-му прав^ i ставав солтисом. Вш безпосередньо розмiрював отриману вiд землевлас-ника землю на лани, що надавалися поселенцям & у спадкове користування за назав-жди визначену фшсовану платню — чинш, але, крiм цього, поселенцi мали сплачува-ти податки й в натуральнш формi. Чинш за домовленiстю мiж селянами i землевла-сником мш сплачуватися у трьох рiзновидах: зерном, зерном i грошима, тiльки гро-шима. Натуральнi повинностi полягали у поставщ до панського столу свiжини, ку-рей, яець до свят, i лише кшька днiв тд час сiвби i в жнива селяни мали працювати на пана. Серед державних повинностей, якi не були скасоваш iмунiтетними привше-ями, селяни-осадники мусили платити надзвичайний так званий „поральдний" пода-ток, церковну десятину i подат, пов&язанi з обороною краши.
Солтиство було спадкоемним, позбувалися його лише на умовах, визначених у локацiйному договорi, за згодою чи без згоди землевласника. Винагородою солтиса була вiльна вщ чиншiв на користь пана земельна дшянка, що складала одну шосту частину всiх ланiв села. Вш мав право на закладання ставюв, рибну ловлю i полю-вання, спорудження й утримання корчми, м&ясно! крамницi чи млина, а також одер-жував одну шосту чиншу, стягнутого на користь пана, i третину судових штрафiв [6, с. 151, 154-155, 158].
Отже, дiяльнiсть податково! адмiнiстрацiï в украшських землях здшснювалася у вiдповiдному територiальному шдпорядкуванш тогочасних польсько-литовських апаратiв, що внесло певш регiональнi особливостi у розвиток загальноукрашсько1& податковоï традицiï, але повшстю не знiвелювало ïï характерних ознак.
Список л^ератури
Ч. 1. Княжа доба; Ч. 2. Литовсько-польська доба. — 1923-1924. - 456 с.
Т. 4. - 2002. - С. 606-607.
Тлущак Ю. М., Тлущак А. Ю. Историко-правовые истоки украинских национальных традиций в сфере налогообложения (Польско-Литовское государство) / Ю. М. Тлущак, А. Ю. Тлущак //// Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия : Юридические науки. - 2011. - Т. 24 (63). № 1. 2011. - С. 30-38.
В статье исследуются историко-правовые истоки украинских национальных традиций в сфере налогообложение через анализ фискальных функций должностных лиц в Польско-Литовском государстве в XIV-XVI ст.
Tluschak M., Tluschak A. Historical and legal sources of Ukrainian national traditions in the field of taxation (the Polish-Lithuanian Commonwealth) / Y. Tluschak, A. Tluschak // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series : Juridical sciences. - 2011. - Vol. 24 (63). № 1. 2011. - Р. 30-38.
The article examines the historical and legal origins of Ukrainian national traditions in the field of taxation through the analysis of fiscal functions of officials in the Polish-Lithuanian State in XIV-XVI century.
Поступила в редакцию 04.02.2011 г.
