Православний рух на Закарпатті в роки першої світової війни

УДК 94(477.87)"1914/1919"

DOI: 10.17223/18572685/44/9

ПРАВОСЛАВНИЙ РУХ НА ЗАКАРПАТТ1 В РОКИ ПЕРШО1 СВ1ТОВО1 В1ЙНИ

Ю.В. Данилець

Ужгородський нацiональний унiверситет УкраТна, 88000, г. Ужгород, пл. Народна, 3 E-mail: jurijdanilec@rambler.ru

Авторське резюме

У статт розглянуто розвиток православного руху на Закарпатт в роки Першо! сватово! вiйни. На основi документiв проаналiзовано методи денацiоналiзацii мк-цевого населення з боку угорського уряду. Греко-католицька церква в роки вшни розпочала запроваджувати григорiанcький календар та угорську мову для викла-дання в народних школах. Це викликало спротив мкцевого населення, яке прагнуло навчати дггей рiдною мовою та вiдзначати релiгiйнi свята за старим стилем. Вщмо-ва вщвщувати унiатcькi храми на католицькi свята призводило до репресш з боку полщп та вiйcькових. Проcлiдковано масштаби репреciй проти активicтiв православно! церкви. Вони полягали в военному стаж в головних центрах православного руху, обов&язку щоденно в^чатися на жандармськш cтанцii, утримувати за свш рахунок вiйcьковi загони в сел1 Зафiкcовано ряд страт авcтрiйcькими та угорськими вшсько-вими пророciйcьких православних активicтiв у прифронтовiй зонi. Звгги адмМстра-|д1! cвiдчать про розширення православного руху в роки Першо! свггово! вiйни та створення цтого ряду молитовних домiв на всш територи сучасного Закарпаття.

Ключовi слова: вшна, православний рух, селяни, iеромонах, репреcii.

ПРАВОСЛАВНОЕ ДВИЖЕНИЕ НА ЗАКАРПАТЬЕ В ГОДЫ ПЕРВОЙ МИРОВОЙ ВОЙНЫ

Ю.В. Данилец

Ужгородский национальный университет Украина, 88000, г. Ужгород, пл. Народная, 3

E-mail: jurijdanilec@rambler.ru

Авторское резюме

Рассматривается развитие православного движения на Закарпатье в годы Первой мировой войны. На основе документов проанализированы методы денационализации местного населения со стороны венгерского правительства. Греко-католическая церковь в годы войны начала вводить григорианский календарь и венгерский язык для преподавания в народных школах. Это вызвало сопротивление местного населения, стремившегося учить детей на родном языке и праздновать религиозные праздники по старому стилю. Отказ посещать униатские храмы на католические праздники приводил к репрессиям со стороны полиции и военных. Прослежены масштабы репрессий против активистов православной церкви. Они заключались в военном положении в главных центрах православного движения, в обязанности ежедневно отмечаться на жандармской станции, содержать за свой счет военные отряды в селах. Зафиксировано несколько фактов казней австрийскими и венгерскими военными пророссийских православных активистов в прифронтовой зоне. Отчеты администрации свидетельствуют о расширении православного движения в годы Первой мировой войны и создании целого ряда молитвенных домов на всей территории современного Закарпатья.

THE ORTHODOX MOVEMENT IN TRANSCARPATHIA DURING THE YEARS OF

Ju.V. Danilets

Uzhgorod National University 3 Folk square, Uzhgorod, 88000, Ukrainе E-mail: jurijdanilec@rambler.ru

Abstract

The article deals with the development of the Orthodox Movement in Transcarpathia during WWI. Based on the documents the methods of denationalization of the local population by the Hungarian government are analyzed. During the war the Greek Catholic Church began to introduce the Gregorian Calendar and Hungarian as the language of instruction in public schools. This caused resistance among the local populace who sought to have their children taught in their native language and to celebrate religious holidays according to the old style. Failure to attend the Uniate

churches during Catholic celebrations lead to repression by the police and military. The extent of repression against activists of the Orthodox Church is traced. Repression consisted of a military presence in the main centers of the Orthodox Movement, daily activities noted by the gendarmerie posts and the cost of the military detachments placed upon the villages where they were stationed. Several facts about the punishment of Russian Orthodox activists by the Austrian and Hungarian soldiers in the zone of the front lines has been recorded. Reports of the administration witness to the spread of the Orthodox Movement during the years of WWI and the creation of a whole line of prayer houses on all the territory of contemporary Transcarpathia.

Пкля трапчного Другого Мараморош-Сиготського процесу, на якому було засуджено за перехщ у православ&я 32 селян на чолi з iep0M0Hax0M Олекаем (Кабалюком), православний рух не припи-нився. Угорський уряд не досягнув того результату, на який сподiвався. З початком ПершоТ свгговоТ вшни бтьшкть православних активов Закарпаття були поставлен пщ нагляд полщп. fx викликали на допити, вони повинн були вiдмiчатися в жандармерп, з них знущалися. Не-зважаючи на це, як свщчать документи арxiвiв та спогади, селянський рух у православ&я набув бтьшого розмаху та поширення.

В останн роки дослщники рiзниx краТн посилили вивчення окре-мих аспек^в кторп ПершоТ свгговоТ вшни та перюду, що Тй передував. З&явилося чимало нових праць з военноТ, соцiально-економiчноТ, цер-ковноТ кторп. На нових арxiвниx документах переоцшено ряд важли-вих позиф, заповнено «бш плями» вгтчизняноТ кторп. На сторшках мiжнародного кторичного журналу «Русин» з&явилися публкацп Ю. Данильця (Данилец 2014b: 9-21; Данилец 2014a: 249-269; Дани-лець 2013b: 16-31), С. Суляка (Суляк 2008a: 7-34; Суляк 2008b: 69-75; Суляк 2015: 359-369; Суляк 2016: 8-15) и М. Чучко (Чучко 2014a: 85-108; Чучко 2014b: 7-29; Чучко 2014c: 143-164; Чучко 2015: 6-28), В. Зиновьева и С. Фоминых (Зиновьев 2014: 48-61), В. Содоля (Содоль 2014: 30-46) и др. Привертають увагу колективш монографп росшських дослщнимв «Европа и Россия в огне Первой мировой войны» (Европа 2014) и «Первая мировая война и судьбы европейской цивилизации» (Первая 2014). Ужгородський iсторик Р. Офщинський опублкував юлька статей, присвячених закарпатськш проблематиц (Офщинський 2015a: 50-67; Офщинський 2015b: 156-167).

У пропонованш науковш публкацп ми розглянемо процес роз-витку православного руху на Закарпатт в роки ПершоТ свтовоТ вшни. Окремо в ^оргографп так питання не ставилося, маемо ттьки невелим повщомлення в працях iеромонаxа Серия (Цьоки) (Сергий

Вирок, який отримали учасники Мараморош-Сиготського процесу, був жорстокий. У фондах Нацюнального архiву Мараморошського повiту в м. Бая-Маре нами виявлено обвинувальний судовий вирок вщ 3 березня 1914 р. Даний документ е дуже важливим, адже про-тягом 100 ромв вiн залишався поза увагою дослiдникiв. Вирок по судовому процесу мае обсяг 47 сторшок машинопису, складений на угорськiй мовi та оформлений у виглядi брошури. Вирок складаеться з вступноТ частини, вироку та пояснення (А^^е1е: 6-29).

У вступнш частинi, що починаеться словами: «1менем його велич-ностi, короля!», перераховано склад члешв суду: Аурел Товт, голова Апеляцшного суду; суддi Королiвського трибуналу Йожеф Уйфолушi та доктор Теорий £неТ, секретар Шандор Мезев, прокурор, заступник королiвського прокурора, доктор Андор 1ллеш. Потiм названо прiзви-ща адвокатiв та пщсудних на чолi з Олександром Кабалюком (Житiе 2001; Данилець 2013а; Разгулов 2001; Рачук 2009]. Захисниками православних селян виступали: др. Артур Клайна, др. Йожеф Папп, др. Карой Шомло, др. Фшт Барна, др. М^ош Готтешман, др. Якоб Лiх-тенберг, Янош Гоштюк, др. Втьгельм lмредi, др. Юлiй Остерайхер, др. Йожеф РедеТ, др. Золтан РонаТ, др. Лойош Баторi, др. Дьордь Яношка, др. Сiлард (Коста) ХаджЬ Захар Тодорович, др. Михайло Проданович та др. Янош Лаллошевич.

Вщкрит засщання суду проводилися в наступш днi: 29-31 грудня 1913 р., 2-5, 10, 12-13, 15-17, 20-24, 26-31 ачня, 3-7, 9-14, 16-20, 23-26 лютого та 3 березня 1914 р. (А^^е1е: 6).

У другш частит - «Вирок», що мае обсяг трохи бшьше 10 сторЬ нок, подан коротк вщомосп про вах пiдсудних. Вказано головы звинувачення та дм, котрi прокурор вважав злочинними. Щодо Каба-люка знаходимо наступнi факти: «затриманий з 26 вересня 1913 р., 36 ромв, греко-католик, народжений у Ясшя, громадянин Угорщини, монах, неодружений, без майна, був солдатом 6 королiвського арти-лерiйського полку (1908-1912 рр.)» (Arhivele: 6). Його звинувачували у тому, що на територи комгга^в Берег, Угоча та Мараморош та в буковинськш Сучавi поширював серед вiрникiв греко-католицькоТ церкви та русиыв Угорщини брошуру «Слово православным христианам о календаре старом и новом», газети «Вера и церковь», «Русская правда», ям м^или молитви за чужих правш^в та вшсько, завезен з Росп молитовники, церковш книги та iкони. У документ наведено висловлювання Кабалюка, котрi прокурор вважав злочинними та ан-тидержавним. Серед них наступи: «греко-католицька вiра зiпсована», «греко-католицькi священики тiльки розважаються», «тiльки росiйська вiра праведна», «росшська православна вiра краща за угорську правовiрну вiру, священики в Угорщинi нехтують вiрою, а обряди не дотримують, справжнiм руським потрiбно перейти до справжньоТ руськоТ вiри», «греко-католицька вiра не е добра, бо ТТ очiльник -Папа Римський, нам, руським, така вiра потрiбна, як росшська, бо ми русьш», «попи на свою кишеню живуть, молитися не вмтть, тiльки розважаються, танцюють» (Arhivele: 7).

Далi у документ викладено звинувачення проти 32 оаб, котрi в пiдсумку отримали рiзнi строки. Аналiз змiсту вироку свщчить про те, що частина селян була затримана та утримувалася у слщчому iзоляторi з листопада 1912 р. Наведемо ктька найбiльш цкавих закидiв пiдсудним. Житель с. Липча Степан Вакаров у розмовах з односельцями говорив: «треба перейти, потрiбен новий священик, у Римi зтсували вiру, пiдкупили людей на ушю», «зруйнована вiра, попи зруйнували, попи випускають з меси, виривають з книги» (А^^е1е: 7). 1лля ^рчак, секретар адвоката в Мукачевi говорив «територiя до БiлоТ Тиси належала руським i можливо Тх i буде, важкий час буде поки не прийдуть русьм», «у православнш вiрi треба втриматися, бо в такому разi територiя Угорщини, населена русинами вщшде до руського царя», «у цьому випадку з маетмв вродi графа Шенборна будете дешевше отримувати землю» (Arhivele: 8). 1ван Рейтi з Арда-нова заявляв, що «римським попам не треба вiрити», «не вiрте попу, бо вш ще й у п&ятницю м&ясо Тсть» (Arhivele: 9).

Зпдно § 172 i 173 Карного кодексу, а також § 96 та 97 - 32 пщсуд-них були засуджеш:

Олександр Кабалюк - 4 роки 6 мкящв ув&язнення та 1000 крон штрафу;

Юрш Воробчук - 1 рк 6 мкящв ув&язнення, 150 крон штрафу;

мол. Дмитро Петровцш - 2 роки 6 мкящв ув&язнення, 200 крон штрафу;

Олена Глушманюк - 6 мкящв ув&язнення, 50 крон штрафу;

ст. Михайло Палканинець - 2 роки ув&язнення, 300 крон штрафу;

Микола Сабов - 3 роки ув&язнення, 400 крон штрафу;

Степан Кемшь - 2 роки ув&язнення, 200 крон штрафу;

Андрш Кемшь - 8 мкящв ув&язнення, 100 крон штрафу;

Петро Симулик - 8 мкящв ув&язнення, 100 крон штрафу;

Степан Вакаров - 2 роки ув&язнення, 300 крон штрафу;

Дмитро Раяпинець - 9 мкящв ув&язнення, 100 крон штрафу;

Юрш Недзбайло - 8 мкящв ув&язнення, 100 крон штрафу;

Юрш Тришшець - 9 мкящв ув&язнення, 100 крон штрафу;

Василь Рубш, мол. - 9 мкящв ув&язнення, 100 крон штрафу;

Росоха Михайло - 1 рк ув&язнення, 100 крон штрафу;

Юрш Чопик - 1 рк i 4 мкящ ув&язнення, 200 крон штрафу;

Василь Куцина - 1 рк ув&язнення, 100 крон штрафу;

Федор Мускур - 1 рк ув&язнення, 100 крон штрафу;

Микола Думнщький - 6 мкящв ув&язнення, 50 крон штрафу;

Василина Фщай - 6 мкящв ув&язнення, 50 крон штрафу;

Юрш Ухаль - 10 мкящв ув&язнення, 100 крон штрафу;

Дмитро Попович - 2 роки ув&язнення, 300 крон штрафу;

Кирило Прокоп - 1 рк, 8 мкящв ув&язнення, 200 крон штрафу;

Марiя Сочка ^ро) - 6 мкящв ув&язнення, 50 крон штрафу;

Микола Данко - 6 мкящв ув&язнення, 50 крон штрафу;

Андрш Бродi - 6 мкящв ув&язнення, 50 крон штрафу;

Суд врахував термш, який засуджен пробули в ув&язненш пiд час слiдства та звшьнив внаслiдок цього 1вана Газiя, Дмитра Ряпинця, Юрiя Тришiнця, мол. Василя Рубша та 1вана Балога (А^^е1е: 10). Вiд засуджених та свщюв конфiскували величезну кiлькiсть лiтератури, кон, шших речей, що фiгурували як докази провини та зв&язмв з Роаею (Arhivele: 10-11). З шших пщсудних звинувачення було знято, хоч вони i просидiли пiд слщством рiзнi строки.

Найбiльш об&емною е третя частина вироку - «Пояснення», що займае бтьше 35 аркушiв. На початку цього роздiлу проаналiзовано етапи розвитку православного руху. Окремо наголошуеться, що вш вперше з&явився у 1903 р. в селах 1за та Велик Лучки. Влада шщтвала процеси в Мараморош-Сиготському та Берепвському королiвських карних трибуналах, звинувативши селян у релтйних та антиконсти-туцiйних заворушеннях (Arhivele: 12). У 1908 р. православний рух набув нових, бтьших форм. До нього проявили штерес онуки Адольфа Добрянського - Олексш та Роман Геровсью. У вироку наголошувалося, що брати Геровськ та граф Володимир Бобринський через Олексан-дра Кабалюка намагалися в^рвати частину угорськоТ територiТ на користь Росп. У другш частин «Пояснення» детально проаналiзовано перiодичнi видання та брошури, поширення та зачитування яких суд вважав злочинним. «Слово православным христианам о календаре старом и новом» - брошура, що поширилася помiж русинами на територи Березького, Угочанського та Мараморошського комггатв в 1908-1912 рр. та виступала в першу чергу проти об&еднання ка-лендарiв. Королiвський трибунал видтив наступш тези брошури,

що стосуються проступюв вщповщно § 172 п. 2 та § 173: «попи сво!& проступки добре знають, бiда тiльки в тому, що люблять грошi i за свггську владу та заради грошей пщуть на все», «е попи, ям не йдуть проти церкви, але вони бояться, що мадяри ïx розженуть», «i школу змадярюють, щоб дiти тiльки по угорськи вчилися i забували руську мову. Учителе попи, епископи пщкуплеш мадярськими грошами... не Богу, а мадярському уряду служать... допомагають... Християнську вiру, Божу церкву, руську церкву знищувати»; «введення нового календаря ттьки iнструмент, яким мадяри стараються знищити руський народ»; «Вас роблять жебраками, тепер хочуть вiдлучити вiд вiри, хочуть зробити католиками, щоб потм мадяризувати» (Arhivele: 14). В шшш брошурi - «Де шукати правду», авторства протоiерея Олексiя Товта, згщно тексту вироку, писалося головним чином проти греко-католицькоï церкви та проти греко-католицьких священимв. Разом з тим, автор прославляв росшську православну церкву та Росiйську iмперiю. «Наступш цитати показують нападки на греко-католицьку вiру та священикiв: «Триста ромв минуло, як наших предкiв вороги силою, обманом та всякими штригами вырвали вiд прадавньоï вiри та церкви ...¡стинного свiтла... 1суса Христа. З цього самого часу наш народ, вфа, церква пщдаються образам з боку наших воропв». «Ti, хто повинен нас вчити i вести, ще бiльше вганяють нас у тьму. Наш¡ епископи, священики кожного дня далi йдуть i хочуть повшстю зробити нас патстами та латинами». Пiдсумки по названш працi -«без сумнiву брошура мiстить у собi антидержавнi заклики i тому, поширення мiж греко-католицькими угорськими русинами викликае заворушення проти греко-католицьких священимв, вiри, державних установ Угорщини» (Arhivele: 14).

У текст вироку знаходимо характеристику брошури «Боротьба за православну вфу в Угорщиы». Королiвський суд вважав ïï зм^ таким, що порушуе закон в частит § 172 п. 2. «Ця брошура мктить наступнi твердження i фрази: ушатсью священики прийнявши ушю, продали свою вiру за грошЬ а тих православних священимв, якi цього не ро-били, латиняни переслщували, кидали до в&язниц - голодом мучили; латиняни переслщували православ&я i православних священимв, ям не хотiли бути унiатськими i таким чином припинили кнування православно!& релт&| на Угорщинi» (Arhivele: 14).

Вщ пiдсудних та свiдкiв було вилучено сотш екземплярiв газет «Русская правда» та «Вера и церковь». Обидва часописи видавалися в Чершвцях братами Геровськими та були дозволен в межах Австро-Угорщини. В ход¡ кримшального провадження полiцiя вилучила 58 номерт «Русской правды» та 3 номери «Вера и церковь». Пкля ознайомлення королтський трибунал визнав такими, що мають

дестабЫзацшний вплив в Угорщинi та Галичит наступнi тези газет: «Мукачiвський епископ Юлiй Фiрцак пообщяв угорцям, що за 40 ромв зiтре з лиця землi руський народ в Угорщит», цей епископ «затятий ворог i переслiдувач православноТ вiри»; «у тюрмах... для злодпв уже немае мiсця, бо ц мiсця зайняли руськi селяни»; «Топчуть нашу руську землю брудними ногами рiзнi противники руського народу»; «Уряд нагадуе руському народу, що для нього у Австрп немае мкця, немае дому». Суд давав наступну оцшку вищенаведеним виловлюванням: «Наслщки цих закликiв та постiйне поширення антидержавних щей, служать формуванню вiри i переконань, що русини мають не ттьки нацiональну спiльнiсть з Росшською iмперiею, а й земля, на якш мешкають русини - руська земля, i що угорськ русини не у своТй краТт, а у Росiйськiй iмперiТ можуть знайти захист та цiнностi» (АгЫуе1е: 16).

Окремо у вироку знаходимо шформащю про поширення серед селян молитовнимв, привезених з Росп. (х змiст, на думку королiвського суд,у також пiдпадав пiд § 172 п. 2 Кримшального кодексу, бо мктив молитви за росшського царя, його родину та вшсько.

У третiй частинi «Пояснення» детально викладено вину кожного пщсудного, на основi якоТ було прийнято вирок. Текст щеТ частини готувався на основi свiдчення самих пiдсудних, свщюв, матерiалiв слiдства та iнших доказiв. Найбiльше мiсця у цiй частит вщведено Олександру Кабалюку (iеромонаху Олекаю). Вiн зiзнaвся, що в 1905 р. познайомився в мешканцями м. Чершвщ Олекаем та Романом Геровськими. В 1906 р. на попередне Тх запрошення поТхав до Чер-нiвцiв, а звiдти в КиТвський монастир. Звiдти привiз з собою книжки релейного змiсту. Через деякий час в Сучав^ а також на угорських святах, ям вщвщували русини, вiн розповсюджував книжки, агггував людей до вступу в православну церкву. Олександр Кабалюк вiв ак-тивну дiяльнiсть на святах в населених пунктах Мараморошського, Березького та Угочанського компалв, проживав в общинах i вiв активну дiяльнiсть частково сам, а частково за допомогою цтого ряду оаб. За пропозищею Олекая Геровського вiн вступив в Ябло-чинський росiйський монастир та дектькома мiсяцями по тому був висвячений в сан священика. З 1908 р. по 1912 р. Кабалюк постшно розповсюджував заборонену л^ературу, привезену з Росп - книжки «Молитви i лггургп», iкони, «Слово до ктинно вiруючого», журнали «Вера i Церковь» i «Русская правда» (Arhivele: 17). У Мaрiяповч звер-тався до людей з такими заявами: «Що людина ттьки в тш вiрi може бути, яка знаходиться в Росп, а угорська русинська вiрa вже зтсована, священики багато випускають пiд час лггургп, не надають потрiбноТ уваги, обманюють народ, оббирають його». Королiвський суд визнав

дм Олександра Кабалюка, як порушення § 172 п. 2, а також § 173. Тобто вш скоТв злочин проти греко-католицькоТ церкви i проти греко-католицького священства, i також винний в антидержавнш аптацп.

Зупинимося дaлi на iнформaцiТ про ктькох засуджених, котрi пiсля Кабалюка отримали нaйбiльшi строки ув&язнення. Серед них - Мико-ла Сабов, котрий був засуджений на 3 роки ув&язнення. Вш говорив наступш слова: «священики знущаються з народу, обманюють», «гре-ко-католицька церква не добра, православна церква чиспша». За словами свщюв, М. Сабов день за днем стояв в оточенш односельщв та голосно читав росшсьм газети (Arhivele: 20).

Дмитро Петровцш, солдат iмперaторського, королiвського тхотно-го полку отримав 2 роки i 6 мкящв ув&язнення. Його вина полягала в тому, що пщтримував зв&язки з Олекаем Геровським, привозив вщ нього з Чершвщв брошури та газети. «У 1908-1912 рр. Дмитро Петровцш зачитував газету «Вера и Церковь» перед жителями с. Осш». На зборах в будинку Дмитра Андршко заявив, що «папа римський не е головою церкви, вiрувaти треба ту релтю, у якоТ головами е чотири росшсьм пaтрiaрхи». На зборах бтя будинку Мари Сочка Бiро говорив: «греко-католицька релiгiя не добра ,17 головою е папа римський, нам, русинам, потрiбнa така релтя, як росшська, священики ттьки про те думають як наповнити шлунок та кишеню, молитися не вмтть, ттьки танцюють i веселяться» (А^^е1е: 19).

Житель Мукачева 1лля ^рчак (2 роки i 6 мкящв ув&язнення), пщ-тримував тiснi зв&язки з Олекаем Геровским, Олександом Кабалюком та шшими aктивiстaми православного руху. Протягом 1910-1912 рр. в Мукaчевi роздавав брошуру «Русская правда» жителям с. Велим Лучки. Неодноразово висловлював перед селянами наступш слова: «Бер^ь ц газети, багато чого навчитеся прочитавши Тх, ц газети росшсью, як i ви е роаянами»; «ця земля була росiйською, i можливо знову буде»; «росiйський священик не краде, як той що тут, русини будуть щасливими лише тодЬ коли роаяни появляться в Карпатах»; «тому треба пщтримувати росшську грецьку релiгiю, бо з цим ми досягнемо, що територп Угорщини, на яких живуть русини, буде влас-нiстю росiйського царя, а тодi з володiння графа Шенборна, будете отримувати частини дешевше» (А^^е1е: 21).

Щодо пiдсудних були також враховаы полегшуючi та обтяжуючi об-ставини, що вплинули на строк ув&язнення. Було враховано несудим^ь бтьшосп звинувачених, що вони дiяли iз-зa релiгiйних переконань та збурюючих брошур.

Серед обтяжуючих обставин суд видтив наступш: пщсудш знали, що за ними слщкують i дiяли таемно; працювали на чужу державу та вели антиугорську аптащю; поширювали друковаш видання у суадшх

селах i т. д. (Arhivele: 25).

Четверта частина «Пояснення» присвячена селянам, вину яких не було доведено у судк lнодi затримання та звинувачення базувалося лише на словах свщмв, ям на суд або вщмовлялися вщ попередшх свщчень, або ïx було спростовано. Наприклад, щодо 1вана Поповича зазначалося, що вш дiйсно в 1912 р. на зборах у Дуловi читав брошуру «Де треба шукати правду». Однак, через те, що на зборах були при-сутн лише трое селян, суд не вважав цю подт розповсюджуванням. Звинувачена Анна Божук признала, що в 1910 р. розповсюджувала православну брошуру, привезену з Чершвщ, але на головному за-сщанш вiдмовилася вiд свщчень. 1ншими доказами суд не володiв, а тому селянка була звтьнена вiд звинувачень (Arhivele: 27).

У п&ятш частинi «Пояснення» подано окремi факти, що були наведен адвокатами. Адвокат др. Артур Клейн просив суд викликати i вислухати як свiдкiв афонського ченця Денаая та братiв Оексiя та Романа Геровських, просив отримати i прочитати на засщанш документи з судового процесу 1906 р. про заборону змши релтТ та пред&явити документи, котрi забороняють вiдсилати поштою газети та брошури (Arhivele: 28). Др. Карой Шомло пропонував для захисту д^ати документи з хустського окружного суду (1912. В. 251), як доказ, що мiж звинуваченим С. Вакаров i свщком А. Штефан були ворожi стосунки, що вщбилося на свщченнях останнього. Др. Втмош lмредi пропонував заслухати свiдкiв, ям б засвiдчили, що звинувачений 1ван Газiй не вчив дiтей росшських пiсень. Др. Фiлiп Барна просив дктати книги з молитвами з греко-католицькоТ церкви з с. Нижнш Бистрий, котрi також мiстили молитви за росшського царя. Клопотав витребувати документи з хустського окружного арxiву (1853/1910), для пщтвердження того, що в с. Нижнш Бистрий вщкривали кримЬ нальнi справи за народы збори. Др. С. Хаджi просив прослухати свiдкiв про те, що для греко-католицькоТ церкви також привозять молитовш книги з Росп&. Др. Золтан РонаТ просив заслухати свщмв, котрi б довели насилля жандармiв в с. 1за. Др. Йосиф РедеТ клопотав заслухати свiдкiв, для того щоб доказати, що люди в с. 1за вихщ з гре-ко-католицькоТ релiгiï робили за правилами. Наведет клопотання з боку захисту, були вщкинути королiвським судом як там, що не мали вплив на визначення важкосп злочиыв та потребували додаткового розслщування (Arhivele: 29).

Протягом восьми мкящв, у вересш 1914 - квiтнi 1915 рр., Закар-паття опинилося в зон боТв союзного австро-угорського i ымецького вiйська з росiйським. Ктька разiв росiяни тимчасово захоплювали загалом третину плош^ сучасноТ ЗакарпатськоТ обласп - гiрськi та при-прсьм мiсцевостi уздовж транспортних артерiй (Офщинський 2015a:

Берепвський журналкт та краезнавець В. Разгулов в однш ¡з публкацш наводить свщчення про с. Пщполоззя на Воловеччиш, яке опинилося на початку грудня 1914 - кшц ачня 1915 р. в руках росшських вшськових. «В конце января 1915 г. в село вернулись жандармы. Начались поиски сочувствующих русским. Забрали Петровича - подковывал русским коней. Забрали и Петра Доганица -показал брод через Латорицу, Ивана Чубирку-Лебака - в церкви молился за царя. Восемь человек осудил военный трибунал, каждого - на 20-25 лет тюрьмы. Всего же в округе власти отдали под суд более 800 жителей за помощь русским войскам. В Нижних Воротах, например, И. Дербаль, А. Демьян и Т. Малильо были брошены в тюрьму, а П. Куштинец казнен» (Разгулов).

Австро-угорськ солдати ставилися до населення жорстоко. «Житель Иршавщины Василий Фущич вспоминал: "У нас рассказывали, как в 1915 году через наше село проходили на Восточный фронт венгерские гусары. Наши крестьяне относились к ним враждебно, отказывали им в еде, воде, сене. Гусары расстреляли в Сельце крестьянина Лупака за то, что не дал сена гусарским коням"» (Разгулов).

Положення православного руху на Закарпатп в перюд Першо!& свтово!& вшни в портнянш з довоенним було прше. У цей час в с. 1за, як цет^ православного руху, почалися жорстою переслщування

православних селян. Люди, ям не були взял на вшну, арештовували-ся мадярськоТ жaндaрмерiею, а iншi чоловiки i жiнки повиннi були щодня вiдмiчaтися в жандармськоТ канцелярп. Але, незважаючи на тaкi жорсток переслiдувaння з боку влади, православний рух в с. Iзi i ТТ околицях мiцнiв i поширювався. Однiею з причин були постшт зв&язки з православними Будапешта, Мшкольца та Егера, куди часто iзяни йшли сповiдaтися, причащатися, хрестити д^ей i вiнчaтися. Звiдти вони приносили православн богослужбовi книги, а також елей, антидор, ладан i т. д.

Зважаючи на те, що мадярськ жандарми пильно стежили за вама дiями православних iзян, селяни збиралися на молитву не завжди в одному мкщ, щовечора в шшому будинку. Часто збиралися на околиц села «где в укромных, потаенных местечках - по подвалам, по сараям - за тщательно прикрытыми дверями горел свет и слышны были сдержанные голоса. У дверей таких домов всегда кто-нибудь стоял, это указывало на то, что в этом доме происходит тайное собрание православных» (Алексий 1936: 12).

Майже зразу тсля вироку у Мараморош-Сигот до с. 1за повер-нувся iеромонaхи Амфтохш (Кемшь), Матфей (Вакаров) та Серафим (Бродш). За сприяння iеромонaхa Олекая (Кабалюка) вони у 1911-1913 рр. навчалися у богословськш школi Яблочинського монастиря Святого Онуфрiя (Бельський повгт Люблшського воеводства, сучасна територiя Польшу). В монaстирi вони були пострижет в чернецтво та рукоположен в iеродиякони aрхiепископом Евлопем (Георгiевським). 15 березня 1913 р. iеродиякони-зaкaрпaтцi були нaпрaвленi в розпорядження Константинопольського пaтрiaрхa Германа. З благословення пaтрiaрхa вони прибули на о. Халка, де ректор ХалкщонськоТ духовноТ aкaдемiТ митрополит Герман рукоположив Тх в iеромонaхи. Пaтрiaрх забезпечив молодих мiсiонерiв необхiдними документами, що засвщчували Тх висвячення. Отримали вони також антимшси, миро та шше церковне начиння й через 1талт повернулися на Закарпаття.

та навколишшх селах, таемно здшснюе обряди вшчання, хрещення, похорону.

Це не залишилося поза увагою влади - 29 серпня 1914 р. вш був заарештований i конвойований до концтабору в м. Домбрат (Угор-щина). Через невеликий час увезення було замшено вщправкою на фронт. Однак, медична комюя визнае його не придатним до вшсь-ково& служби. Тод о. Амфтохы переводять до м. Мараморош-Сигот, де вш виконував обов&язки ветеринара при вшськових конюшнях (Данилець 2011: 283).

На велим християнськ свята йому вдавалося вщпроситися на короткотермшову вщпустку, яку чернець використовував для вщправ-лення богослужiнь. Саме за ц дiï в сiчнi 1915 р. ¡еромонаха Амфiлохiя було заарештовано та вщправлено до Кошиць, де засуджено вшсько-вим трибуналом до чотири з половиною ромв ув&язнення. Пробувши в ув&язненн три з половиною роки в Кошицях, ¡еромонаха АмфЬ лохт перевели в листопадi 1918 р. до тюрми в Мараморош-Сигот, а 20 листопада - вщпустили додому.

Матфей (Вакаров) тсля арешту провт 21 день в Марморош-Си-готськiй в&язницi, пiсля чого пщ конвоем був вiдправлений в Кошицк Гарнiзонний вiйськовий суд засудив його до 3 ромв тюремного ув&язнення. Гарызонний вiйськовий суд приговорив його до трьох ми сяцiв тюрми. Псля початку вiйськових дiй з Роаею, його було звть-нено з-пщ арешту та направлено рядовим солдатом до саперного полку у м. Комарово. У першш половит серпня 1914 р. полк було вщправлено на Схщний фронт. Воювати проти сво&х одноплемшни-мв ¡еромонаху Матфею доводилося не довго. 28 жовтня 1914 р. вш потрапив до росшського полону (Матфей 1949: 269). Перебував у табор¡ вшськовополонених в м. Новониколаевськ (з 1925 р. - Ново-сибiрськ). З табору вш пише листи владикам Антошю (Храповицький) та Eвлогiю (Георгпвський), якi за посередництва обер-прокурора Святшого синоду Саблера сприяють його звтьненню. За наказом церковно& влади направлений на приход у Галичиш (Данилець 2012: 128). Однак, з наступом австро-шмецьких вшськ, був переведений до росшсько!& армiï на посаду перекладача. До завершення вшни о. Матфей перебував на румунському фронт. Пкля вшськових дш чернець проживав деякий час в Гиржавському монастир¡ в Бесса-рабiï, а потiм в Феофашвському пiд Киевом. Обслуговував с. Хотово (Список: 2). 28 березня 1919 р. вш повернувся до рщного села. 1еромонах Серафим (Бродш) був мобiлiзований на фронт i з вшни не повернувся.

В с. 1за пщ час вiйни продовжувала ¡снувати таемна жiноча чернеча громада. Восени 1914 р. кертниця громади Юлтшя Прокоп з соратницями знову були пщдаш жорстоким побоям та ув&язнеш в хустськш в&язницi на шiсть тижнiв. Коли росшсью вiйськa зайняли Сигот, угорц залишили Хуст. 1гуменя Параскева в 1934 р. згадувала: «Изъ Хуста мадьярское войско бЬжало, даже и тюремщики не остались въ ХустЬ. О насъ трехъ забыли и оставили насъ однихъ; мы за одну недЬлю не выходили изъ тюрьмы; за это время мы, не Ьвши, не пивши, днемъ и ночью молили Господа, чтобы укрЬпилъ нашъ народъ духомъ и силой бороться за православную вЬру. Намъ удалось высвободиться изъ тюрьмы, благодаря тюремщику, который вернулся въ Хустъ. Онъ очень сочувственно отнесся къ намъ» (1осиф 1934: 3).

Псля вщступу росшських вшськ на Закарпаття знову повернула-ся угорська адмшктращя. Протягом усього 1917 р. Ю^ашя Прокоп та iншi дiвчaтa мусили три рази на день вiдмiчaтися в сшьськш жандармерп. Закшчувалася вiйнa, Австро-Угорщина та ТТ союзники програвали. Угорц розпочали жорстокий терор проти вах, хто нама-гався якимось чином опиратися Тх режиму.

Вaжливi спогади кумеш Параскеви записав М. Упоринець: «Взяли нас с Михаилом и повели в казармы. Привели туда же и Михаила Си-мулика, у которого в то время был молитвенный дом. Тех двух побили и послали в сумасшедший дом, а меня зачали бить воловьей жилой с оловом на конце. Били по лицу и разбили в носу все косточки, а я всё стою и молчу. Один жандарм говорит: "Молчишь, подожди, змея, будешь ты у меня плакать!"...

Повалил меня на пол. Я упала на бок. Он вскочил на меня обоими ногами и я почувствовала, во в боку у меня что-то хруснуло и я застонала. "Ага, застонала". Я опять молчу. Жандарм мне кричит: "Встань!" Я встала, молчу. Он выдернул саблю и ударил меня по голове. Рассек мне голову, и из раны полилась кровь. Всё как бы закачалося вокруг меня, но я ещё стою. Повели меня к студне и зачали лить на голову воду. Тут я перестала видеть и чувствовать и упала. Отнесли меня в пивницу и зарыли в песок, только голову оставили наверху. На три дня приставили ко мне служанку, чтобы она следила по зеркалу, есть ли на нём от дыхания роса. На третий день хотели меня бросить в воду; вытягли из пивницы и стали смотреть - жива ли я ещё. Каким-то железом стали открывать мне рот и сломали зуб. От боли я как бы немного опамятовалася и, не глядя, ударила на отмашь рукой. Тут из головы у меня снова полила кровь и залепила мне очи: я перестала видеть и чувствовать. Отнесли меня, но теперь уж не до пивницы, а оставили на кухне. Начали делать искусственное дыхание, давали чай с ромом, очи мои промыли: на утро я уж стала видеть. Водили меня по кухне - учили ходить, поддерживая под руки.

На пятый день положили меня на носилки и отнесли к нам во

двор. Был вечер, темно, зима лютая. Положили меня во дворе около хаты и ушли. Никто не видел как меня принесли. Отец мой был тогда под оборогом, где молился. Там мы сделали такое тайное место, где всегда молились. Отец меня очень любил и всё время молился о моём спасении. Обещал, что если я буду жива, он меня Богу отдаст. Кончил отец молиться и пошёл до хаты. Когда увидел меня, подошёл и спрашивает: "Ты, дочь?"» (Упоринец).

Кровь из головы у меня всё не унималася. Отец побежал к военному доктору и привел его. Доктор посмотрел и сказал, что буду жить только три часа, потому что кость на голове разрублена и повреждена мозговая оболочка. Отец и все наши начали со слезами молиться. Я тоже молилась. Три часа прошли, я всё живу, и как бы лучше мне стало. Тогда тот доктор начал меня лечить. В носу все косточки разобрал и сложил все снова, как нужно. Стала я выздоравливать, начала ходить...» (Упоринец). ^сля включення Закарпаття до складу Чехословаччини Юлiaнiя Прокоп було пострижена в чернецтво та очолила перший жшочий монастир в с. Липча. У 1947 р. перейшла з частиною сестер до Мукaчiвського монастиря (Данилець 2014: 150).

Пщ час ПершоТ свгговоТ вшни продовжився процес мадяризацп та латишзацп церкви. 14 червня 1916 р. на територп МукaчiвськоТ та ПряшiвськоТ греко-католицьких епархш папа поширив григорiaнсь-кий календар. Головними ^щаторами цього процесу були епископи Антонш (Папп) та Стефан (Новак) (Почему 1934: 39). За словами iеромонaхa Серия (Цьока): «Ватикан со своими наймитами, воспользовавшись отсутствием мужчин, ушедших на войну, решил сломить наши православные устои, объявив в 1916-1917 гг. введение нового стиля и латинской пасхалии в нашей церкви.

Угорськ жандарми на вимогу греко-католицького духовенства насильно заганяли селян на римсько-католицьку Пасху в ушатський храм. Деяких православних мучили i встяко знущалися над ними ттьки за те, що вони не погоджувалися святкувати латинськ свята. Православш селяни таемно освячували сaмi собi паски в церковнш огорожi або ж недалеко вщ неТ. Значна частина священимв пщтри-мували змшу календаря. Наприклад, ушатський священик Табакевич з села Нанково на Хустщиш, iз церковного амвона говорив, що вже шхто не в силах змшити новий стиль, швидше за вода пще проти своеТ течи, шж повернутися в старий стиль i росшсык «схизматичного» свята (Сергий 2013: 174).

Одночасно з введенням греко-католиками григорiaнського календаря на Закарпатт угорська влада прагнули до того, щоб ввести в школах латинський алфавгт з угорським правописом. Угорський мшктр вiросповiдaння i народноТ осв^и видав розпорядження,

що з 1916/1917 навчального року вс шкшьж пщручники, а також пщручники з Закону Божого, обов&язково повинж бути надрукованi латинським шрифтом (Закарпатський 1948: 152). 5 серпня 1915 р. в Ужгород¡ була створена спещальна комюя, на чол¡ яко& стояв примас, який заявив, що «кирилиця в церковних книгах може довести до схизми» (Закарпатський 1948: 153).

Гоншня на православне населення Закарпаття