Спросить
Войти
УДК 77 (477.53) «192»
DOI: 10.15587/2313-8416.2015.56346
«ФОТОГРАФ1ЧНИЙ ДОСВ1Д» ПОЛТАВИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛ1ТТЯ
i його сУБ&екти
© А. I. Литвиненко
У cmammi за MamepianaMU apxieHux джерел (свiтлин, спогадiв, nepioduKu) схарактеризовано «фomoгpaфiчнuй doceid» Полтави початку ХХ столття. Висвтлено дiяльнiсmь полтавських фотохудожниюв, розкрито жaнpoвi прюритети Их mвopчocmi. З&ясована роль фотографа в жummi npoвiнцiйнoгo суспшьства, зокрема представниюв середнього класу, ттел^енци, громадських дiячiв Полтавщини в кoнmeкcmi соцюкультурних i мистецьких тенденцш свого часу
Ключовi слова: Полтава початку ХХ cmoлimmя, «фomoгpaфiчнuй дocвiд», жанри фотомистецтва, полтавськ фотохудожники
In the article, which is based on materials of archival sources (photographs, memories, periodicals), the author determined "photographic experience" of Poltava at the beginning of the twenty century. The activity of Poltava&s photographic artists and genre priorities in their art are revealed in this article. The author found out the role of the photograph in the life of provincial society, particularly the representatives of middle class, intellectuals and public figures of Poltava in the context of cultural and artistic trends of that time Keywords: Poltava at the beginning of the twenty century, "photographic experience", genres of photography, photographic artists of Poltava
КУЛЬТУРОЛОГ1Я
Проведения культуролопчних дослщжень за допомогою вiзуальних джерел - один i3 актуальних напрямшв сучасно! гуматтаристики зумовлений ан-трополопчним, вiзуальним «поворотами» у зарубiж-нш та впчизнянш наущ останшх рошв. Ниш зоровi матерiали все активнше вводиться до наукового обь гу, стаючи об&ектом вивчення юторишв, соцюлопв, етнографiв, культуролопв, !м надають перевагу на-впъ у порiвняннi з писемними джерелами.
Фотографiя, яку часто називають «застиглою миттю», або «промовистим кадром» з погляду допи-тливого дослiдника «здатна розгорнути цiлу стрiчку з життя людини й суспiльства», - стверджуе юторик Ольга Коляструк [1]. Образи свилин, транслюючи уявлення про життевий свгт, людськi стосунки, сма-ки, прюритети й культурт цiнностi епохи в яку були створен акумулюють у собi величезний фотографiч-ний досвщ усiх причетних до нього суб&екпв.
Поняття «фотографiчний досввд» до наукового обiгу ввiв французький фiлософ Ролан Барт, пропо-нуючи вивчати фотографiчне зображення не як твiр мистецтва, а як процес, зокрема - з позици того хто зображуе, кого зображують i того хто розглядае (дос-лiдника-iнтерпретатора) [2]. При цьому з&ясовувалася
роль фотографування як засобу сощального конс-труювання сустльства, дослвджувався змют i значения фотограф1чних образiв в культурi певного ic-торичного перiоду. Зауважмо, що теоретичне обгрун-тування заснованого на вiзуальному доcвiдi пiдходу мае широке застосування в культурологи, оcкiльки реалiзуe li основну мету: вивчення культурных об&екпв в цiлicноcтi духовних, матерiальних, худож-нiх компонентiв, з&ясування типологiчних характеристик юторичних епох, культурних явищ, тенденцiй розвитку тощо.
У сучаснш науковiй думцi склалося достаньо передумов, щоб виокремити вiзуальнicть як окрему газуль науки. Найвагомiшi здобутки у цьому напря-мку належать зарубiжним вченим, представникам cемiотичного (М. Алварадо, В. Берджин, А. Бергер,), дискурсивного (Р. Брекнер, Р. Краус, Л. Малв1), пост-модернicтcького (Г. Поллок, С. Холл, У. Еко), постру-ктуралicткого (П. Бурье, Р. Барт, Т. Ван Дейк, М. Фуко) пiдходiв. Найближчими до культурних дослвджень виявилися представники британсько! школи М. Джей, Л. Картрайт, М. Штрукнер досль дження яких спрямоваш в площину штерпртацп вь зуальних феномешв cуcпiльcтва в контекcтi повсяк-денноcтi.
В укра!нськш, а також росшськш науковш практищ в1зуальн1ть ще й доа залишаеться дослщ-ницьким методом окремо! науки. Лише упродовж останшх десятилиъ у звязку з широкою розробкою проблем «повсякденносп» метод в1зуалъих досль дженъ активно застосовуетъся у фшософп (О. Рос-синсъка, В. Крутшн, О. Петровсъка, В. Савчук, А. Усманова) та гстори (О. Коляструк, Н. Козлова, М. Коцюбинсъка).
Мета статл - схарактеризувати «фотографь чний досввд» Полтави початку ХХ столитя, розк-рити роль фотографи в житп провшцшного сусш-лъства в контекст! соцюкультурних 1 мистецъких тенденцш часу.
Життя Полтави на початку ХХ столитя - яск-рава й змютовна сторшка впчизняно! культури, мае свою гсторгю 1 свш в1зуалъний досвщ. Тож, як сприймали 1 як ставилися до фотографування учас-ники фотопроцесу 1, що бачили митщ кр1зъ об&ективи сво!х фотокамер спробуемо з&ясувати звернувшись до арх1вних джерел. На жаль, жодних лиспв, щоден-ник1в, записок чи мемуар1в, як1 б належали полтавсь-ким фотографам нам знайти не вдалося. Можливо цей досввд не мав надежного вербального шдтвер-дження, або ж щ сввдчення було безповоротно втра-чено у важк роки вшни, революцш, тд час пожеж. Поодинош факти про життя й д1яльшсть полтавських фотомитщв нам вдалося виявити тд час опрацюван-ня арх1в1в сучасник1в. Одним !з них був укра!нський 1 росшський композитор Леошд Люовський (18661934), який жив 1 працював у Полтав упродовж 1899-1909 рок1в. Сво!ми враженнями в1д спшкування з мюцевими фотографами музикант подшився у сво!х спогадах «Десять лет в Полтаве...».
У 2-му випуску мемуар1в Л. Люовського читаемо: «Стояли чудные весенние дни, и пошли гулять по городу фотографы, делать снимки для открыток. В каждом доме Полтавы, можно сказать, было по несколько любителей фотографии. Курьезная борьба велась в Полтаве между мелкими профессиональными фотографами, которым из-за художественной фотографии И. Ц. Хмелевского не хватало практики. Стоило мне обратиться за сниманием нашей школьной группы к одному скромному фотографу (скорее, напросившемуся ко мне) на 29 апреля, как про это разнюхал другой, однокалиберный с ним фото-графщик, более, однако, смелый, чем первый. И вот второй «ничтоже сумняшеся» явился со своим аппаратом, стал рядом с первым и после поднятого ими скандала тоже снял нас, после чего оба фотографа, препираясь между собою, отправились с городовым в полицию, оставив нас в неизвестности, от кого из них мы получим группу (и получим ли ещё?)» [3].
Як бачимо, фотографування в Полтав1 було довол1 популярною й водночас конкурентною справою. Фаворитом з пом1ж уах вир1знявся Йосип Хмелевський (1849-1924). Вш був блискучим портретистом, працював у р1зних новаторських жанрах свого часу, одним !з перших у вичизнянш практищ оволо-д1в справою фоторепортера [4]. Починаючи з 90-х рошв Х1Х столитя митець брав активну участь у громадському жит губерни - як товариш голови Полтавського фотограф1чного товариства, член Другого громадського з1брання й Полтавського церковного юторико-археолопчного компету. 1м&я фотографа знаходимо у списках д1яч1в Полтавсько1 вчено! арх1вно! комки, а також серед учаснишв «Першо! укра!нсько! художньо! виставки» разом з Григор1ем та 1ваном Мясоедовими, О. Сластюном, П. Мартино-вичем, С. Васильк1вським, В. Кричевським, Г. Цис-сом, Л. Позеном 1 В. Короленком [2]. Напередодш святкування 200-р1ччя Полтавсько! битви за дору-ченням Полтавського церковного юторико-архео-лопчного комитету Й. Хмелевський разом з вщомим краезнавцем В. Бучневичем отримали дозвш на фотографування храм1в Полтавщини [5]. Згодом, за !х роботами було видано ушкальний фотоальбом !з 390 фотографш, який ниш збертаеться у Корол1всь-кому арх1в1 в Стокгольм! [2].
Популяршстю та визнанням серед полтавщв користувалось фотоателье Михайла Фргденталя (1849-1935). Майстер спещал!зувався на виготовлен-т салонних портрепв, водночас особливе м1сце у йо-го творчосп здобула документальна фотограф1я. Чи-мало свилин М. Фрщенталь присвятив знаковим по-д1ям !з життя губерни - святкування 200-р1ччя Полтавсько! битви й вщкриття пам&ятника полковнику О. С. Кел1ну (1909), гастрол драматично! трупи Д. I. Басманова у Полтавському театр! (1913), вста-новлення погруддя 1ванов1 Котляревському у Полтав1 1903 року [4]. Стосовно останнього зшмку зауважи-мо, що М. Фрвденталь був единим, хто ув1чнив у свп-лиш подш виняткового державного значення - еднан-ня навколо постат основоположника укра!нсько! лтге-ратури национально! культурно! елгга й уае! наци.
Активним учасником громадського життя губернп був також ввдомий укра!нський д1яч, редактор газет «Полтавские губернские ведомости», «Полтавский вестник» Дмитро 1ваненко (1859-1943). У зв&язку з професшними обов&язками йому неодноразово доводилося користувався послугами мюцевих фотограф1в, про що сввдчать свилини на шпальтах очолюваних ним перюдичних видань. За шщативи Д. 1ваненко у 1902-1907 роках м1сцев1 газети надру-кували щлу галерею портрепв офщшних оаб Полтавщини - губернатори £. Й. Янковський, П. П. Коса-говський, А. Н. Тат1щев, О. К. Бельгард, В. П. Трегу-бов, очшьники Полтавсько! казенно! палати £. Ану-ч!н й А. В. Шидловский, практично вс! члени Державно! думи Полтавсько! губерн!!, епископи 1ларюн, Георг!й та багатьох шших.
На початку ХХ стол!ття мешканщ Полтави ви-являли неабиякий штерес до р!зноман!тних прояв!в сусп!льного життя. Под!ею, яка впродовж 18981901 рошв спричинила гучний не лише мюцевий, а й загальнодержавний резонанс став судовий процес у справ! бралв Скитських звинувачених у вбивств! секретаря Полтавсько! духовно! консисторп О. Я. Комарова. За час проведення слщства полтавш глибоко емоцiйно, iз загостреним почуттям справедливостi вболiвали за долю ближнього. У спогадах Л. Люов-ського, з цього приводу, зокрема читаемо: «28 мая, весь город поголовно был в колоссальном напряжении, ожидая с часу на час приговора Окружного Суда <...>. И когда, наконец, под чудный вечер был вынесен оправдательный приговор обоим братьям -едва ли не три года до того просидевшим в тюрьме, -то весь город, можно сказать, бросился на нашу улицу (бывшую Новополтавскую) к квартире защитника Скитских, частного поверенного Мойсея Данииловича Зеленского, которому устроили громкие, восторженные народные овации» [6].
Очевидно, що переб^ судово! справи, а також реакщя на нього полтавсько! громадськосп не могли залишатися поза увагою фоторепортерiв, тож чимало свилин надрукували мiсцевi газети. Калька фотогра-фiй з мюця проведення слвдчого експерименту (робо-ти Й. Хмелевського) увшшли до мемуарiв Д. 1ванен-ка з власними коментарями автора: «...И вот открылось заседание суда, быть может, единственное в своем роде, под открытым небом, в тени дерев, на месте преступления»; «Местность у мостика, где был убит А. Комаров»; «Кузьминский, Карабчевский, Ежов и другие у дома Богодаевой»; «Петерсен отец, на вопросы Кузьминского, показывал рукой и пояснял движения сына»; «На демонстрации Петерсонов Скитские смотрят спокойно, стоя между конвойными» [7].
У цiлому, поява на шпальтах мюцево! перюди-ки репортажних фото свiдчила про становлення на Полтавщиш прес-, або так звано! журналктсько&( фотографа. Реалiзацiя ше! справи значною мiрою залежала вiд удосконалення обладнання фотографiв. Запровадження зручних та легких ручних камер сут-тево мобiлiзувало роботу прашвниюв фотосфери, до-зволяючи проводити зйомку за межами студи безпо-середньо на мiсцi подiй. Свое! черги, можливють створення спонтанних фото робило повсякденне життя одним iз основних об&ектiв фотографування.
На початку ХХ столитя у умовах нацюнально-культурного шднесення у суспiльствi ютотно зроста-ла увага до всього укра!нського. Поряд з ллератур-ними, юторичними, краезнавчими розввдками й акти-вним дослiдженням рiзноманiтних явищ народно! ку-льтури з&явилася можливiсть вщтворювати нацюна-льний колорит, побут та звича! укра!нцiв засобами фотомистецтва. Характерною ознакою «побутопи-сання свилом» стала реалiстичнiсть зображувано! дiйсностi. На цьому, зокрема, наголошували й самi митцi - Й. Ц. Хмелевський у передмовi до фотоальбому «Гоголь на Батьювщиш» (Ки!вi, 1902) пише: «Местности и обстановку, драгоценные для биографии Гоголя, читатель найдет здесь, закрепленными при помощи света - почти в таком же виде, как они представлялись взгляду нашего великого писателя» [8]. Зауважимо, що Й. Ц. Хмелевський був першим, хто створив ушкальний нарис народно-побутово! культури Полтавщини у свiтлинах. Роботи майстра: «Жарт», «Засватали», «Танцi б™ вокзалу», «Пряля», «На рiчцi», «Дожидае милого» та багато iнших, по суп започаткували розвиток на Полтавщиш жанрово! фотографi!.
Серед найпоширенiших на той час був фотопортрет. Поява цього жанру в юторп вичизняно! фотографп сягае 40-х рошв Х1Х столiття. На Полтавщиш фотопортрет стае популярним на початку ХХ столитя, коли соцiокультурне та шституцшне життя регiону досягае найбшьшого розвою. У цей час по всш губернi! зростае мережа державних та прива-тних закладiв освгга, наукових, громадських, мисте-цьких установ тд орудою вiдомих укра!нських громадських дiячiв, письменник1в, науковцiв, музи-кантiв: I. Павловський, В. Короленко, В. Щепотьев, Д. Ахшарумов, Г. Маркевич, I. Рiзенко, Вiктор i Во-лодимир Оголевцi, Ф. Попадич, Л. Лiсовський, Гри-горiй та 1ван Мясоедови, О. Сластьон та багато шших [9]. Практично кожен з них був активним спожива-чем фотопослуг. Натомiсть, i для переачних полтав-цiв, i для б№шосп публiчних осiб фотографування було далеко не буденною справою. Фотосалон ввдвь дували цiлими родинами з нагоди свят, або сiмейних урочистостей. До поди ретельно готувалися, дбаючи про зовнiшнiй вигляд та одяг. У Полтавi фотографiв часто запрошували додому, iнодi призначали зйомку в межах школи, iнституту, за лаштунками театру. За-мовники фотопослуг уважно ставилися й до оформ-лення сво!х свилин. Найбiльшим попитом користу-валися iндивiдуальнi, груповi, родиннi знiмки так званого «кабшетного» («Кабiнет-портрет»), або «вь зитного» форматiв. 1х розмiщували на особливих, ви-готовлених у типографський споаб «паспорту», екс-клюзивнi варiанти деяких замовляли iз-за кордону. Варто зазначити, що для полтавсько! iнтелiгенцi! -акторiв, вчителiв, лiкарiв, вiйськовослужбовцiв, представниюв аристократп фотопортрет був не лише предметом естетично! насолоди, а й сучасним i доволi престижним засобом суспiльно! самопрезентацi!. У збереженому до сьогоднi архiвi полтавських фотоху-дожник1в - цiла галерея свилин вiдомих осiб: «Спi-вачка Садовська», «Художниця М. Башкирцева» «Полтавська аристократiя з лiкарем С. В. Вороновою», «Удова полковника Тессена з дпъми», «Портрет актора А. М. Климова» (1894), «Портрет сестер Вiвченко й тдпоручика 34-! артилерiйсько! бригади» (1900), «Омейний портрет Д. 1ваненка з дружиною Лщею Микола!вною» (1903), «Портрет Олi Феоктис-тово!», та багатьох шших робгт авторства Й. Хмелевського, В. Волкова та шших.
У доробку полтавських фотохудожниюв до-сить широко представлено архтектурний пейзаж. Левова частка свилин цього жанру присвячена ви-значним пам&яткам мюта. Серед них - будинок Пол-тавського губернського земства, Монумент Слави в Корпусному парку (тодi Олександрiвський сад), ад-мiнiстративнi будiвлi центрально! площг I до тепер цi споруди е знаковими для Полтави, сввдченням !! легендарно! iсторi!. Довершений у класичному стилi ансамбль Кругло! площi зводився на початку Х1Х столитя, у перiод, коли Полтава набула статусу
адмшютративного центру Малороойсько! губерни. Того часу генерал-губернатор О. Б. Кураюн запросив !з Петербурга архiтектора Михайла Амвросимова за проектом якого упродовж 1803-1805 роюв мюто розбу-довувалася на зразок п1вшчно! росшсько! столиц1, Полтаву шода стали називати «малим Петербургом» [10].
Не менш привабливими для фотографування виявлялися мальовнич! куточки Полтавсько! губерн!!. Увагу митц!в практично одночасно привертали роз-к1шн! садиби заможних полтавських родин, ! набага-то скромн!ш!, але надзвичайно мальовнич! с!льськ1 пейзаж!. У доробку Й. Хмелевського бачимо фотограф!! з зображеннями маетку князя В. С. Кочубея в Диканьщ Фасад головного будинку заф!ксовано з боку Тр!умфальних вор!т, збудованих на честь пере-бування тут !мператора Олександра I у 1820 рощ. Де-яш св!тлини яскраво демонструють масштаби госпо-дарських угадь Кочубе!в - шнний завод, манеж, заг!н для олешв, оранжерея, парники, дубовий гай. До найкращих роб!т Й. Хмелевського в пейзажному жанр! належать також передшстя Полтави (Кобищани з боку Стриенсько! вулиц!) фотограф!! с!л Петр!вщ та Нижн!х Млин!в тощо.
На початку ХХ столитя пвд впливом комерщ-ал!зац!! й бурхливого розвитку !ндустр!! розваг фо-томистецтво поступово стае складовою масово! куль-тури. На шпальтах центральних, пров!нц!йних, зок-рема полтавських пер!одичних видань друкувалися тисяч! оголошень з пропозиц!ями фотопослуг майст-р!в. За для устху й популяризаци свое! справи кож-ний фотограф намагався створити власну в!зит!вку, яка б не лише задовольняла споживача з точки зору необхвдно! !нформац!!, а й могла б вразити споживача р!внем майстерност! фотохудожника. В!зит!вки бага-тьох фотограф!в, долаючи утил!тарн! потреби тради-ц!йного рекламного засобу перетворювалися на спра-вжн! мистецьк! шедеври.
У Полтав! в!зит!вки мали практично ва фотографи - В. Волков, Д. Меерович, Р. Сал!тан, М. Фрь денталь, Й. Хмелевський, спробуемо схарактеризува-ти деяк1 з них. В1зиттвка В. О. Волкова невибаглива й проста: на с!рому фон! - мольберт, пензл! !, короткий, швколом напис: «Художник Волков, Полтава». У пор!внянш з нею, картка Д. Мееровича мала б!льш живописний вигляд: на тл! мальовничого пейзажу -зображення пам&ятника I. Котляревському (роботи Л. Позена). Використавши мюцеву атрибуц!ю Д. Меерович, вочевидь хот!в п!дкреслити свою приналеж-н!сть до полтавських митц!в. Бшьш !нформативною у пор!внянн! з попередшми е в!зит!вка Рафаеля Са-лпана. На н!й окр!м пр!звища власника й адреси фотозакладу подано детальну !нформац!ю про послу-ги: «Специальное отделение для увеличения портретов от самой малой величины до натуральной» ! напис - «негативы сохраняются». Зазначимо, що ця в!зипвка виконана з дотриманням тогочасних мис-тецьких каношв: розк1шна рамка з квиами, янголят-ками, розписом, гербом угор! по центру. Простою й водночас вишуканою була картка у М. Фрщенталя: на квпковому, пастельного кольору тл! - розлогий, у форм! вензеля автограф майстра, внизу зазначено адресу фотоателье. У мистецькому доробку Й. Хмелевського не одна, а декшька в!зипвок, кожна з яких представляе окремий перюд творчоси майстра. Перш! дв! досить лакошчш й представлен! лише пр!звищем та шщалами власника. Остання третя, зршого етапу д!яльност! майстра мае бшьш презен-табельний, нав!ть дещо помпезний вигляд: високий клас майстерност! фотохудожника засвщчуе вагома низка нагород - медалей та вщзнак, викарбуваних на картщ золотим тисненням.
Зростання масштаб!в в!тчизняно! фото!ндуст-рй& на початку ХХ столггтя сприяло ур!зноманпнен-ню фотограф!чних практик, масового розповсю-дження у цей час набувае поштова листгвка. Здобу-вши визнання у великих м!стах як зручний i довол! швидкий зааб комушкаци, пошивка стае популярною i в провшци. Лисивки з дарчими написами, ори-пнальними прив!таннями надсилали рщним i друзям з нагоди свят, або як вютку з подороже За ними в!дс-тежували важлив! життев! поди, намагалися встано-вити пам&ятш дати. Для багатьох користувач!в поштова картка була родинною рел1кв!ею i предметом колекц!онування.
Перш! лисивки полтавських фотохудожниюв особливо реалтстично вiзуалiзують життевий простр Полтави на початку ХХ столитя. Левова частка !х, це переважно урбанiстичнi замальовки з видами полтавських вулиць, будиншв, крамниць, площ, паркiв, хра-м!в, пам&ятникiв. Найбiльш тиражованими е зображення Соборно! площ!, Монументу Слави, Хрестовоз-движенського монастиря, вулиц! Олександр!всько!, Успенського собору, Самсон!всько! церкви, буд!вель Полтавського театру, Полтавського кадетського корпусу, 1нституту шляхетних панянок, пам&ятниюв на пол! Полтавсько! битви. Свого часу !х з устхом дру-кували найввдомш! типографй& у Стокгольм! («Гран-берг i Сванстрем»), Москв! («Шерер i Набгольц»), Киев! («Рассвет»). У Полтав! лвдером по виготовленню лист!вок була типограф!я I. Дохмана. Саме тут за фо-тозн!мками Й. Хмелевського було видруковано низку найб!льш популярних в Росшськш !мперй& альбом!в: «Типи Малороси», «Види Малороси», «Пейзаж! Пол-тавщини».
Св!тлини, лист!вки, репродукци полтавських фотохудожниюв давно стали документальними раритетами, проте й до сьогодш вони не втратили свое! актуальность Деяк! з них вигляд! !люстрацш можна побачити на сторшках !сторичних, етнограф!чних, краезнавчих праць. Нин! - це не просто «пасторальна ностальг!я, а щлком правом!рний документ природ-нокл!матично!, побутово!, ландшафтно!, навиь еко-лог!чно! !стор!!» [1] в якому закарбовано ментальний образ Полтавського краю.
На рубеж! Х1Х-ХХ стол!ть вичизняне фото-мистецтво набувало стр!мкого розвою й поширюва-лося як окрема, довол! потужна !ндустр!я масово! ку-льтури. Процеси урбашзаци, шдвищення р!вня життя городян, зокрема середнього класу й штелиенци сприяли розвитку фотосправи. Бажання жител!в м!ст
йти «в ногу» з часом ствпадало з можливютю фжсу-вати й apxiByBara подй& особистого, сiмейного, сусш-льного життя засобами фотомистецтва.
У Полгaвi становлення фотографи ввдбувалося у конкурентнш боротьбi мiсцевих фотогрaфiв-ешy-зiaстiв, як1 окрiм комерцiйного зиску, через освоення нових фотогрaфiчних практик, мистецьких технiк, вбачали у фотоспрaвi можливють шднесення рiвня власно! професшно! майстерносп.
У стдтттин! шлтавських фотохудожник1в представлена мистецька продyкцiя рiзних жaнрiв: ввд портрета (шдивщуального, групового, сiмейного), архтек-турних та ландшафтних пейзяжiв, репортажних фото та жанрових замальовок на народну тематику, - до зумов-лених часом i комерцiйним потребами вiзитних карток та тиражованих сотнями поштових лиспвок.
Активно увшшовши у повсякденне життя пол-тaвцiв на початку ХХ столитя фотограф1я мiцно за-крiпилaсь у середовищi мюько! штел1генци, ставши не лише атрибутом естетичних aмбiцiй власника, а й засобом збереження сощально!, зокрема нацюнально! iдентичностi особистостi в кyльтyрi свого часу.
Лiтература
References
Рекомендовано до публкаци д-р наук з мистецтвознавства, професор Рожок В. I.
Дата надходження рукопису 18.11.2015
Литвиненко Алла 1вашвна, кандидат мистецтвознавства, доцент, кафедра культурологи та методики викладання культуролопчних дисциплш, Полтавський нащональний педагопчний ушверситет iм. В. Г. Короленка, вул. Остроградського, 2, м. Полтава, Укра!на, 36000 E-mail: Liolа@ukr.net
